До 120-річчя видатного полтавського вченого Івана Францевича

           

Нинішній рік має непересічне значення для наукової спільноти України, оскільки 3 серпня 2025 року виповнюється 120 років від дня народження великого полтавця Івана Микитовича Францевича (1905–1985).

Івана Микитовича Францевича називають батьком радянської порошкової металургії. Його ідеї склали науковий фундамент у створенні нових матеріалів із заданими властивостями для широкого кола застосувань. Технології металокерамічних виробів, запропоновані ним, дали змогу впровадити в техніку широкий ряд спеціальних матеріалів – антифрикційних, стійких до зношення, армованих, електротехнічних та багато інших.

І.М. Францевич народився в м. Полтаві 3 серпня 1905 року, в сім'ї робітника. У 1929 році закінчив одночасно хімічний і фізико-математичний факультети Харківського інституту народної освіти (сьогодні Харківський національний університет), отримав спеціальність фізико-хіміка-металознавця.

У 1929-1941 рр. він працював в Українському науково-дослідному інституті металів, Інституті чорної металургії АН УРСР. Одночасно з 1930 р. викладав у Харківському університеті.

Молодий учений проводив дослідження у галузі високотемпературної міцності сплавів у зв'язку з вивченням характеристик вуглецевих легованих сталей в широкому інтервалі температур. Дослідив процеси рекристалізації і структурних перетворень при загартуванні і відпуску сталі. Ці дослідження були узагальнені в монографії, яка вийшла в 1933 році. За роботи, що мали велике наукове значення, молодому вченому в 1934 році було присвоєно звання професора фізичної хімії, і він був обраний членом-кореспондентом АН УРСР.

У 1939 році І. М. Францевич був призначений заступником директора Інституті чорної металургії АН УРСР. З 1945 по 1957 рік Іван Микитович працював завідуючим кафедрою Київського університету. З 1952 по 1955 рр. він керівник лабораторії спеціальних сплавів АН УРСР, з 1955 по 1973 рр. – директор Інституту проблем матеріалознавства (ІПМ) АН УРСР, а з 1973 р. – зав. відділом цього інституту.

Поряд з вивченням матеріалів з високими показниками жаростійкості, механізмів повзучості сплавів, корозії металів у ґрунті та їх електрозахисту, І.М. Францевич став досліджувати методи і матеріали порошкової металургії, які згодом стали головними в його подальшій науковій діяльності.

Світового визнання набуло відкриття і виготовлення металокерамічних виробів та ряду спеціальних матеріалів для впровадження в сучасну техніку. Сучасна порошкова металургія, основу якої заклав Іван Микитович, дає можливість отримувати матеріали різного призначення із заданими характеристиками. Вони не піддаються електрокорозії, відзначаються високою електро- і теплопровідністю і технологічністю. Зокрема, методом порошкової металургії групою вчених ІПМ АН України на чолі з професором І.Д. Радомисельським було отримано матеріал для ходової частини першого у світі місяцехода, який добре працював в інтервалі температур від -100°С до +150°С.

За розробками ІПМ в СРСР було побудовано два заводи і понад сто цехів та виробничих дільниць. Свого часу Броварський завод порошкової металургії був найбільшим підприємством порошкової металургії в колишньому Союзі.

Іван Францевич — український учений-матеріалознавець зі світовим ім’ям, член-кореспондента АН УРСР, доктор технічних наук, професор, засновник та перший директор Інституту проблем матеріалознавства, названого на його честь.

Пиво – один з найстаріших напоїв у світі

                 

Келих пінного – це більше, ніж просто вечірній ритуал. Це спадщина, що пройшла крізь століття, континенти та цивілізації. Пиво існує тисячі років, і згадки про нього були ще до того, як з’явилася писемність у багатьох культурах. Саме тому питання “хто придумав пиво” – це не про дату або конкретний винахід, а про подорож у глибину людської культури. Ми навіть не здогадуємось, наскільки міцно пиво вросло в нашу історію – як символ, як ремесло, як щоденний супутник життя.

Цей напій супроводжував людство у війнах та мирі, у храмах та на фермах, у палацах і тавернах. Його варили жриці, монахи та крафтери, змінювали рецепт та форму, але не суть. Що таке пиво, якщо не спосіб передати емоцію, створити момент, зберегти традицію, щоб зрозуміти: пиво– це історія, яка триває досі.

Перші згадки про пиво належать шумерам – одній з найдавніших цивілізацій людства, яка існувала на території сучасного Іраку. Ще у 8-9 тисячолітті до нашої ери вони не лише виготовляли пінний напій, а й залишили про нього слід у клинописах. В одному з таких було фактично зафіксовано перший у світі “пивний рецепт”. За клинописом, перше пиво з’явилось випадково: пекар з Вавилону залишив тісто на сонці, і воно забродило. Та замість того, щоб викинути продукт, він спробували його та отримав новий, цікавий смак. Саме звідти бере початок історія пива як культурного та навіть релігійного феномену.

У стародавньому Єгипті такий напій вважався досить важливим, а пивовари мали почесний статус. Було до двох десятків різних сортів – від міцного до солодкого, з додаванням шафрану, мандрагори та інших інгредієнтів. Цікаво, що навіть існував окремий ієрогліф, який позначав пиво, а напій був майже обов’язковим елементом у ритуалах, бенкетах та щоденному раціоні. Представники цих давніх цивілізацій, у свою чергу, передали секрети пивоваріння сусіднім народам, і так напій почав поширюватися далеко за межі Близького Сходу, з часом охопивши всю Європу.

Поглянути на розвиток цього напою – це ніби перегорнути сторінки історії людства. У часи Античності його знали далеко не всі: греки та римляни віддавали перевагу вину, проте пінний напій залишався поширеним серед варварських племен. У той самий період кельти та германці вже виготовляли ферментовані злакові напої з додаванням меду та трав.

Справжній розквіт популярності відбувся у Середньовіччі. Саме монахи стали тими, хто систематизував пивоваріння. Вони ретельно записували рецептури, дотримувалися гігієни та удосконалювали обладнання. У цей період хміль поступово витісняє трави та плоди, а напій стає більш стабільним на смак і довше зберігається. Ренесанс дав старт “новому пиву”: з’являються регіональні стилі, починається експорт, розширюється асортимент. А в 1516 році в Баварії ухвалено знаменитий “Пивний закон” – один з перших прикладів державного регулювання якості продукту.

Попри зміни в технологіях, сировині та смаках, основа залишилася та ж сама. Пиво – це про процес, у якому ферментація перетворює просте на складне. І хоч сьогодні на вибір є тисячі сортів, традиційні та сучасні варіанти гармонійно співіснують поруч з один одним. Саме тому історія пива – це не просто хронологія, а відображення еволюції людських смаків, прагнень та відкриттів.

 З нагоди Міжнародного дня пива, що відзначається 1 серпня відділ технічної літератури пропонує своїм читачам переглянути книги та публікації з періодичних видань ,щоб дізнатись дізнатись, наскільки складним явищем є пиво: в історичному, культурному контекстах і з погляду світу природи та звідки походять інгредієнти для напою і люди, що його виробляють. Запрошуємо до перегляду.