До 120-річчя видатного полтавського вченого Івана Францевича

           

Нинішній рік має непересічне значення для наукової спільноти України, оскільки 3 серпня 2025 року виповнюється 120 років від дня народження великого полтавця Івана Микитовича Францевича (1905–1985).

Івана Микитовича Францевича називають батьком радянської порошкової металургії. Його ідеї склали науковий фундамент у створенні нових матеріалів із заданими властивостями для широкого кола застосувань. Технології металокерамічних виробів, запропоновані ним, дали змогу впровадити в техніку широкий ряд спеціальних матеріалів – антифрикційних, стійких до зношення, армованих, електротехнічних та багато інших.

І.М. Францевич народився в м. Полтаві 3 серпня 1905 року, в сім'ї робітника. У 1929 році закінчив одночасно хімічний і фізико-математичний факультети Харківського інституту народної освіти (сьогодні Харківський національний університет), отримав спеціальність фізико-хіміка-металознавця.

У 1929-1941 рр. він працював в Українському науково-дослідному інституті металів, Інституті чорної металургії АН УРСР. Одночасно з 1930 р. викладав у Харківському університеті.

Молодий учений проводив дослідження у галузі високотемпературної міцності сплавів у зв'язку з вивченням характеристик вуглецевих легованих сталей в широкому інтервалі температур. Дослідив процеси рекристалізації і структурних перетворень при загартуванні і відпуску сталі. Ці дослідження були узагальнені в монографії, яка вийшла в 1933 році. За роботи, що мали велике наукове значення, молодому вченому в 1934 році було присвоєно звання професора фізичної хімії, і він був обраний членом-кореспондентом АН УРСР.

У 1939 році І. М. Францевич був призначений заступником директора Інституті чорної металургії АН УРСР. З 1945 по 1957 рік Іван Микитович працював завідуючим кафедрою Київського університету. З 1952 по 1955 рр. він керівник лабораторії спеціальних сплавів АН УРСР, з 1955 по 1973 рр. – директор Інституту проблем матеріалознавства (ІПМ) АН УРСР, а з 1973 р. – зав. відділом цього інституту.

Поряд з вивченням матеріалів з високими показниками жаростійкості, механізмів повзучості сплавів, корозії металів у ґрунті та їх електрозахисту, І.М. Францевич став досліджувати методи і матеріали порошкової металургії, які згодом стали головними в його подальшій науковій діяльності.

Світового визнання набуло відкриття і виготовлення металокерамічних виробів та ряду спеціальних матеріалів для впровадження в сучасну техніку. Сучасна порошкова металургія, основу якої заклав Іван Микитович, дає можливість отримувати матеріали різного призначення із заданими характеристиками. Вони не піддаються електрокорозії, відзначаються високою електро- і теплопровідністю і технологічністю. Зокрема, методом порошкової металургії групою вчених ІПМ АН України на чолі з професором І.Д. Радомисельським було отримано матеріал для ходової частини першого у світі місяцехода, який добре працював в інтервалі температур від -100°С до +150°С.

За розробками ІПМ в СРСР було побудовано два заводи і понад сто цехів та виробничих дільниць. Свого часу Броварський завод порошкової металургії був найбільшим підприємством порошкової металургії в колишньому Союзі.

Іван Францевич — український учений-матеріалознавець зі світовим ім’ям, член-кореспондента АН УРСР, доктор технічних наук, професор, засновник та перший директор Інституту проблем матеріалознавства, названого на його честь.

Пиво – один з найстаріших напоїв у світі

                 

Келих пінного – це більше, ніж просто вечірній ритуал. Це спадщина, що пройшла крізь століття, континенти та цивілізації. Пиво існує тисячі років, і згадки про нього були ще до того, як з’явилася писемність у багатьох культурах. Саме тому питання “хто придумав пиво” – це не про дату або конкретний винахід, а про подорож у глибину людської культури. Ми навіть не здогадуємось, наскільки міцно пиво вросло в нашу історію – як символ, як ремесло, як щоденний супутник життя.

Цей напій супроводжував людство у війнах та мирі, у храмах та на фермах, у палацах і тавернах. Його варили жриці, монахи та крафтери, змінювали рецепт та форму, але не суть. Що таке пиво, якщо не спосіб передати емоцію, створити момент, зберегти традицію, щоб зрозуміти: пиво– це історія, яка триває досі.

Перші згадки про пиво належать шумерам – одній з найдавніших цивілізацій людства, яка існувала на території сучасного Іраку. Ще у 8-9 тисячолітті до нашої ери вони не лише виготовляли пінний напій, а й залишили про нього слід у клинописах. В одному з таких було фактично зафіксовано перший у світі “пивний рецепт”. За клинописом, перше пиво з’явилось випадково: пекар з Вавилону залишив тісто на сонці, і воно забродило. Та замість того, щоб викинути продукт, він спробували його та отримав новий, цікавий смак. Саме звідти бере початок історія пива як культурного та навіть релігійного феномену.

У стародавньому Єгипті такий напій вважався досить важливим, а пивовари мали почесний статус. Було до двох десятків різних сортів – від міцного до солодкого, з додаванням шафрану, мандрагори та інших інгредієнтів. Цікаво, що навіть існував окремий ієрогліф, який позначав пиво, а напій був майже обов’язковим елементом у ритуалах, бенкетах та щоденному раціоні. Представники цих давніх цивілізацій, у свою чергу, передали секрети пивоваріння сусіднім народам, і так напій почав поширюватися далеко за межі Близького Сходу, з часом охопивши всю Європу.

Поглянути на розвиток цього напою – це ніби перегорнути сторінки історії людства. У часи Античності його знали далеко не всі: греки та римляни віддавали перевагу вину, проте пінний напій залишався поширеним серед варварських племен. У той самий період кельти та германці вже виготовляли ферментовані злакові напої з додаванням меду та трав.

Справжній розквіт популярності відбувся у Середньовіччі. Саме монахи стали тими, хто систематизував пивоваріння. Вони ретельно записували рецептури, дотримувалися гігієни та удосконалювали обладнання. У цей період хміль поступово витісняє трави та плоди, а напій стає більш стабільним на смак і довше зберігається. Ренесанс дав старт “новому пиву”: з’являються регіональні стилі, починається експорт, розширюється асортимент. А в 1516 році в Баварії ухвалено знаменитий “Пивний закон” – один з перших прикладів державного регулювання якості продукту.

Попри зміни в технологіях, сировині та смаках, основа залишилася та ж сама. Пиво – це про процес, у якому ферментація перетворює просте на складне. І хоч сьогодні на вибір є тисячі сортів, традиційні та сучасні варіанти гармонійно співіснують поруч з один одним. Саме тому історія пива – це не просто хронологія, а відображення еволюції людських смаків, прагнень та відкриттів.

 З нагоди Міжнародного дня пива, що відзначається 1 серпня відділ технічної літератури пропонує своїм читачам переглянути книги та публікації з періодичних видань ,щоб дізнатись дізнатись, наскільки складним явищем є пиво: в історичному, культурному контекстах і з погляду світу природи та звідки походять інгредієнти для напою і люди, що його виробляють. Запрошуємо до перегляду.

 

День народження напою, який робить ранок добрим: цікаві факти про розчинну каву

24 липня 1938 року - з конвеєра зійшли перші банки розчинної кави - і цей день увійшов в історію як День народження розчинної кави. Американський хімік на ім’я Джордж Луїс Вашингтон у 1909 році створив технологію виготовлення розчинної кави та відкрив власне підприємство «Red E Coffee».

Гаряча галузь важкої промисловості України ( 20 липня –день працівників металургійної промисловості)

       

            Металургія – система виробництв важкої промисловості, що пов'язані з добуванням металів із руд або металовмісних речовин, а також сплавів з наданням їм необхідних властивостей. Ще первісні люди намагалися обробляти метал, щоб змусити його приносити користь. Різні металеві знаряддя праці виходили набагато ефективнішими та якіснішими, ніж дерев'яні або кам'яні. У період бронзового віку метал вже плавили. Мідь і олов'яні руди перемішували з деревним вугіллям. Потім ця суміш потрапляла в сиродутну піч. У спеціальні пічні сурми подавалося повітря. В результаті всіх дій виходив готовий матеріал. Справжнє, загальновизнане металургійне ремесло з'явилося 6 тис. років тому на Балканах. Незабаром плавильна справа поширилося по всьому світу, а від міді і бронзи майстри перейшли до заліза. Вміння добувати метал із залізної руди давало беззаперечні переваги у військовій справі, гарантуючи перемоги навіть при чисельній перевазі ворога. Металургія сьогодні – одна з найважливіших і найбільш енергоємних галузей промисловості. Металургійна промисловість об'єднує підприємства, які послідовно здійснюють видобування, збагачення, металургійну переробку руд чорних і кольорових металів та нерудної сировини, виробництво чавуну, сталі, кольорових і дорогоцінних металів, сплавів, прокатне виробництво, переробку вторинної сировини (брухту). Щорічно у третю неділю липня відзначається День працівників металургійної та гірничодобувної промисловості України. Професійне свято людей, так або інакше пов'язаних з металургією – День металурга – офіційно в колишньому Радянському Союзі було засновано ще 28 вересня 1957 року за указом Президії Верховної Ради СРСР. Надалі, з огляду на важливість збереження і закріплення авторитету сталеварів, це свято неодноразово підтверджувалося відповідними указами Верховної Ради. Згодом назва свята змінилася, але його зміст і важливість збереглися. Працівники відділу технічної літератури Тернопільської ОУНБ підготували до Дня працівників металургійної та гірничодобувної промисловості України добірку документів у  яких висвітлено історію галузі, загальні проблеми й перспективи розвитку. Запропонована література  буде справжньою допомогою для знайомства з сучасним металургійним виробництвом. В книгах та періодичних виданнях висвітлено металургійні технології виробництва сплавів різного хімічного складу, процеси виробництва основних кольорових металів. Описано технології переплавних процесів — електрометалургію й позапічне рафінування рідких сплавів і металів, характеристики шихтових матеріалів та способи їх підготовки. Викладено фізико-хімічні основи металургійних процесів, устаткування металургійних цехів, а також екологічні проблеми металургійного виробництва.

Нефармацевтичні винаходи фармацевтів

 

Офіційно доведено, що початковий маргарин був виготовлений у XIX столітті. Саме в той період часу була створена маргаринова кислота, складовими якої були олеїнова і стеаринова кислоти. Масове виробництво даного продукту було запущено у Франції. Як свідчить історія, такий французький правитель, як Наполеон III, навіть дав нагороду за винахід гідного і в той же час недорого аналога смачного вершкового масла. Перші партії маргарину були включені в меню французьких солдатів. Це завдання виконав французький фармацевт Меж-Мурьє. Він винайшов спосіб каталітичного затвердіння рідких жирів і назвав отриманий продукт «олеомаргарин», в подальшому назву було скорочено до «маргарину».

5 липня 1869 року в Парижі, фармацевту Іполиту Меж-Мурьє вручили патент на винайдений ним харчовий продукт, який отримав назву «маргарин». Ця речовина мала перламутровий колір, тому винахідник і не мудрував із назвою.

Грецькою слово «перлина» звучить як «маргаритіон», а шляхом елегантного скорочення виходить «маргарин». Новий продукт у воєнно-морському флоті Франції зустріли дуже насторожено. І, перш за все, за його незвичайний колір. Спробуй змусити скуштувати новинку, якщо продукт виглядає дуже незвично! Хоча найбільше появі замінника вершкового масла втішились флотські інтенданти. Вони закуповували новий продукт тонами, тому що він коштував, так би мовити, «дешево і сердито»! А невеличка порція «масляного» ароматизатора надавала маргаринові смаку майже справжнього масла. Однак появі маргарину передували кілька місяців експериментів.

Сам винахідник, Іполит Меж-Мурьє, народився 1817 року у сім’ї винороба на півдні Франції. І він продовжив би батьківську справу, якби не прикра подія. З плином часу врожай цілого року виявився ураженим дивною хворобою, яку сьогодні назвали б грибком. Він наробив чимало лиха; вино, заледве «дозрівши», псувалось із космічною швидкістю. Батько Іполита був на межі краху. Син поклявся, що зуміє побороти проклятий грибок. Так він і опинився в учнях фармацевта, з яким і зайнявся підбором ефективних ліків для лікування винограду. Меж-Мурьє виявився здібним учнем. Виноградний грибок їм вдалось перемогти. Його ім’я у рідному місті стало дуже відомим, оскільки біда трапилась практично з усіма виноградниками. А потім Іполит перебрався до міста Екс-ан-Прованс, і там він поставив перед собою завдання – допомагати людям робити продукти більш якісними та смачними.

Напевно, кожен з нас знає, що хліб, випечений навіть у двох сусідніх селах чи містах, має інколи цілком відмінний смак. Десь смачний, десь – не дуже. І тут багато залежить і від хімічного складу борошна, і від дріжджових грибків, які відіграють важливу роль. Над цим і працював хімік та фармацевт. Також він намагався зробити цукор солодшим, випарувати сіль з морської води у промислових масштабах, на більш тривалий термін «розтягнути» свіжість овочів та фруктів. Конкурс на дешевий замінник жирів, білків та вуглеводів був оголошений у 1868 році французьким імператором Наполеоном ІІІ у зв’язку із наближенням війни, адже потрібно було чимось годувати вояків. Завершився він, як ми вже знаємо, у 1869 році появою маргарину.

З плином часу багато чого змінилось у виготовленні маргарину. І той, хто сьогодні б спробував виготовити маргарин за методом Меж-Мурьє, швидше за усе, зазнав би невдачі. А він робив так: брав яловичий жир, додавав до нього певні пропорції молока та води, у якій містилось подрібнене коров’яче вим’я, і все це закладав до маслобійки, яка збивала отриману масу в єдине ціле. Звідси і перламутровий колір маргарину.

Більш детальну інформацію про сучасну технологію виготовлення масла та молочних продуктів ви зможете отримати у відділі технічної літератури  Тернопільської ОУНБ.

День народження кубика Рубіка: коротка історія найпопулярнішої іграшки у світі

 

Цей день присвячений вшануванню кубика Рубіка, чудової тривимірної головоломки, яку в 1974 році винайшов угорський скульптор і професор архітектури Ерно Рубік. Цей день не лише про створення цієї геніальної головоломки, це також свято радості вирішення проблем і духу інтелектуального виклику, який втілюють у собі будь-які головоломки. Кубик Рубіка швидко став однією з найпопулярніших головоломок в усьому світі з моменту свого створення, з понад 350 мільйонами кубиків, проданих по всьому світу. Захоплююча привабливість кубика Рубіка полягає в його вражаючій складності – за оцінками, він має понад 43 квінтильйони можливих комбінацій. Головоломка представляє собою складне випробування, і лише кілька обраних можуть розгадати її менш ніж за 20 секунд.

У 1974 році 30-річний Ерно Рубік працював на факультеті інтер’єрного дизайну  Будапештської Академії прикладних мистецтв і ремесл . Викладав він угорським студентам промисловий дизайн і архітектуру. Захоплювався також геометрією і тривимірним предметним моделюванням, знаходячи його ідеальним засобом для розвитку в учнів навичок просторової уяви. Як це зазвичай і буває з видатними винаходами, проект кубика виношувався не один рік. Завдання винахідника була таким: змусити окремі різнобарвні кубики вільно обертатися на своїх місцях, не порушуючи конструктивної єдності всього пристрою. Надалі довелося відкинути усе зайве: у своєму першому кубику Рубік залишив всього 54 зовнішні грані. Рівно в такому вигляді ми і бачимо кубик Рубіка зараз.

Випробувачами головоломки виступали друзі Рубіка та студенти У 1975 році Рубік отримав угорський патент на свій винахід. Однак випуск дослідної промислової партії кубиків відбувся лише в кінці 1977. Першим виробником кубика був невеликий Будапештський кооператив, який випустив кубик як новорічну іграшку під Різдво 1978 року. Це був добротно зроблений кубик під назвою «Чарівний Кубик» в яскравій упаковці, одиничні екземпляри якого з'явилися і в СРСР. До всесвітнього тріумфу найбільш продаваної в історії головоломки, яку тримав в руках кожен восьмий житель планети, кубику Рубіка було ще дуже і дуже далеко.

Справа в тому, що іграшка, яка випускалася з кінця 1977 року в Угорщині обмеженим тиражом, далеко не відразу завоювала Захід. Справжня навала почалася лише у 1980, коли в результаті спільних зусиль Тома Кремера і Тібора Лакзі, ліцензію на виробництво кубика-Рубіка купила компанія Ideal Toy Corporation (саме вона дала головоломці ім'я Rubik's Cube), яка розмістила замовлення на 1000000 шт., після чого почала рекламувати і продавати цю іграшку в усьому світі. У той час було випущено близько 100 мільйонів «легальних кубиків» і ще більше - підробок.

На заході кубик Рубіка з'явився в травні 1980. У 1982 році в Будапешті пройшов чемпіонат світу по збиранню кубика Рубіка. У ньому взяли участь представники 19 країн. Ніяких проблем зі збутом головоломки не було, були проблеми з виробництвом. Угорщина фізично не могла робити більше декількох мільйонів штук на рік. Фабрики з виготовлення іграшки почали відкриватися у Гонконзі, Тайвані, Коста-Ріці і Бразилії. Вже у 1980 році кубик отримує угорський національний приз за кращий винахід і виграє конкурси на кращу іграшку в США, Великобританії, Франції та Німеччини.

Варто зауважити, що в 90-і роки кубик знайшов друге дихання - з появою персональних комп'ютерів з'явився і віртуальний кубик Рубіка для Windows. В кубик стало можливо пограти і на комп'ютері. Однак, живий і справжній, фірмово скрипучий кубик Рубіка, навіть сьогодні все ще велика рідкість! Однак, незважаючи на те, що молоде покоління віддає перевагу електронним іграм, в наші дні кубика Рубіка знову стає бестселером в багатьох країнах. У 2013 році Rubik's представив оновлений кубик Рубіка, революційною відмінністю якого стала відсутність наклейок - вони були замінені на більш практичні і красиві пластикові вставки. Разом з цим був оновлений і механізм головоломки.

Що стосується винахідника, то він в неповні 40 років ставши мільйонером, найбагатшою приватною особою Угорщини і людиною-легендою, об'їздивши весь світ, досить швидко втомився від публічної уваги і пішов в тінь, щоб спокійно займатися своїми експериментами і винаходами в заснованій ним Rubik's Studio. академії, з 1996 року - її почесний голова. У 1983 році був нагороджений Угорською Державною премією, а в 1995 - премією ім. Денніс Габор за творчість і інноваційну діяльність.

Якщо вас зацікавила ця інформація, запрошуємо вас до читального залу відділу технічної літератури, щоб більш детально ознайомитись з історією цікавих винаходів .

220 років Роберту Фіцрою - метеорологу, винахіднику барометра

 

Середина 19 століття - час наукових винаходів. Всесвітню популярність отримують праці Дарвіна і Менделєєва. Серйозні обриси, як природна наука, отримує метеорологія. Спостерігаючи за погодою, вчені розуміють, що її можна прогнозувати. Вважається , що підвалини науки метеорології заклав  давньогрецький вчений-енциклопедист Аристотель, перу якого належить перша в світі праця про атмосферні явища.

Тим часом тільки порівняно нещодавно люди навчились прогнозувати погоду. 1 серпня 1861 року в англійській газеті «Times» було опубліковано перший у світі прогноз погоди на завтра. На замовлення редакції його уклав метеоролог Роберт Фіцрой — офіцер британського військово-морського флоту. Це передбачення було дуже лаконічне: «На півночі Сполученого Королівства — помірний західний вітер, небо ясне. На заході — вітряно і дощитиме…». Проте воно виявилося напрочуд точним для кожного регіону країни, що дало змогу започаткувати в газеті таку рубрику, яка згодом стала шалено популярною серед читачів.

Вже через рік окрилений успіхом Роберт Фіцрой опублікував першу «Книгу про погоду». У передмові автор писав: «Насправді ми живемо на дні велетенського повітряного океану, усі зміни погоди в якому залежать від сонячного випромінювання. Потрібно пам’ятати, що стан повітряного океану швидше говорить про майбутню погоду, ніж про погоду в цей момент». Метеоролог став такою популярною людиною, що на вулиці йому часом не давали проходу. А перший телевізійний прогноз по телебаченню показали в тій же Великій Британії в 1936 році.

Роберт Фіцрой був видатним британським офіцером військово-морського флоту, гідрографом, картографом та, що найважливіше, піонером метеорології. Він відомий своєю участю в експедиції на кораблі "Бігль", де його супутником був Чарльз Дарвін, а також як засновник і перший керівник Метеорологічного департаменту Великої Британії. У 1831-1836 роках Фіцрой командував кораблем "Бігль" у другій експедиції, під час якої Чарльз Дарвін зібрав матеріали для своєї теорії еволюції. У 1854 році Фіцрой очолив Метеорологічний департамент Великої Британії (нині Метеорологічне бюро), заснований для збору та аналізу даних про погоду з метою створення прогнозів. Фіцрой розробив систему публікації щоденних прогнозів погоди, які вперше були представлені в газеті "Таймс" у 1861 році, ставши першими загальнодоступними прогнозами в історії.

 У 1862 році він опублікував "Книгу про погоду", яка містила не лише описи погоди, але й рекомендації для моряків та інструкції з використання барометра та "штормгласу" - барометра, що використовував хімічні явища. Фіцрой ретельно вивчав і описав поведінку "штормгласу", його опис використовується і донині. Він був піонером у використанні наукових методів для вивчення та прогнозування погоди, його робота заклала основу для сучасної метеорології.

5 липня виповнилось 220 років з дня народження видатного британського винахідника, засновника метеорології. Шановні користувачі відділу технічної літератури Тернопільської ОУНБ, запрошуємо вас переглянути документи з економічних та технічних наук, ознайомитись з періодичними виданнями, які висвітлюють проблеми винахідництва та раціоналізаторства в Україні та світі, книги які розповідають про відомих новаторів і науковців, людей із величезним творчим потенціалом, що присвятили своє життя винахідництву. В наш час такі видання мають неабияке значення – як спосіб популяризації імен видатних  вчених та вшанування їхнього життєвого і професійного шляху .