День кравців

 

28 лютого відзначається  Всесвітній день кравців, присвячений  річниці народження Вільяма Еліаса Хоу, громадянина Америки і винахідника швейної машини. В усі часи у суспільстві панували певні погляди, смаки, художнє уявлення про одяг. І все це пов'язано з професією кравця. Вона є однією з найдавніших і одночасно однією з найсучасніших і найнеобхідніших людям професій. Результатом праці кравця є одяг: жіночий, чоловічий, дитячий, зимовий, літній і демісезонний, верхній і легкий. Протягом тисячоліть вони робили це вручну. І лише в минулому столітті з'явились перші швейні машини, що виконують цю роботу значно швидше і якісніше. Перший проект машини для пошиття одягу запропонував у кінці ХV ст. Леонардо да Вінчі. У 1755 році німець Карл Вейзенталь винайшов  швейну машину, в якій використовувалась голка з вушком посередині. Вона копіювала принцип ручного утворення стібків. В 1834 році американець Уолт е Хант винайшов голку з вушком на загостреному кінці і човниковий пристрій. Його швейна машина була першою машиною човникового стібка,  в якій використовувалась верхня і нижня нитка. У 1844 - 1845 роках американець Еліос Хоу, якого поправу вважають батьком сучасної швейної машини, використовуючи принципи роботи машини Уолтера Ханта, зробив у ній ряд вдосконалень і створив стабільно працюючу швейну машину човникового стібка. З того часу швейні машини постійно удосконалювались. Особливий успіх мала побутова швейна машина Ісаака Зінгера, який, вдосконаливши  машину Еліоса Хоу і створивши власне підприємство, почав  випускати швейні машини у великій кількості. З 1870 року фірма «Зінгер» розширилась не тільки у США, але й відкрила свої філіали у різних країнах світу, в тому числі і в Росії . Зараз на зміну цим машинам прийшли інші, напівавтоматичні. Вони  зручні у керуванні, практично не вимагають великих фізичних зусиль від працівника. Проте їх використання висуває підвищенні вимоги до рівня професійних знань і вмінь працівника. Професія кравця – це втілення краси, сучасного художнього стилю. Кравець може допомогти вибрати свій стиль, свою модель, дати ділову пораду щодо вибору одягу. Треба зазначити, що швейне виробництво є одним з  найскладніших іт трудомістких. Доля ручної праці на допоміжних операціях  перевищує 80 відсотків, незважаючи на те що швейне виробництво достатньо оснащене сучасними швейними машинами, напівавтоматами і автоматами, які полегшують працю кравців і швачок. Це в передусім обумовлено тим , що одяг, як предмет першої необхідності дуже і дуже різноманітний. Крім великої кількості загальних вимог, що ставляться до одягу: простота, вишуканість, гарний зовнішній вигляд, відповідність своєму призначенню, задоволення естетичних потреб людей, міцність, надійність в експлуатації, здатність зберігати форму у процесі носіння.  Професія кравця є однією з найдавніших, але і в наш час вона залишається сучасною та потрібною людям. Справжній кравець може допомогти вибрати свій стиль, свою модель і дати корисну пораду. Яку професію сьогодні можна назвати модною й популярною? Звичайно, професію кравця, мається на увазі, гарного кравця. Поряд з професіями юриста, економіста, маркетолога стають все більш актуальні спеціальності людей, які можуть самі робити щось реально потрібне, гарне, зручне. Кравець, взагалі, професія унікальна. Він і дизайнер одягу, і модельєр, і закрійник, і майстер з шиття – словом, об’єднує в собі всі престижні, сучасні спеціальності. Не випадково більшість кутюр’є зі світовим ім’ям, а також багато відомих модельєрів воліють, щоб  їх називали не модельєрами або дизайнерами, а саме кравцями. Легко чи складно стати гарним кравцем? Таким, щоб до тебе стояли черги, був би попередній запис, а людський поголос заміняв би всяку рекламу? Складно. І справа не в умінні правильно розкроїти або зробити рівну строчку. Кравець – це мистецтво. Це психолог. Це критик. Тільки подивившись на клієнта, він повинен відразу зрозуміти, якого фасону сукня або костюм  найбільше пасують його фігурі, кольору волосся, шкірі і навіть темпераменту. І не  тільки зрозуміти, але й переконати людину, що його пропозиція набагато краще фота з модного глянцевого журналу. Тому індивідуальний пошив одягу – це мистецтво, домогтися успіхів у якому може тільки людина, закохана у свою професію.

Шатарська Людмила, головний бібліотекар відділу технічної літератури.

Альтернативна енергетика: українські реалії

Зростання цін на енергоносії, вичерпність запасів традиційних видів палива та проблеми екологічного забруднення навколишнього середовища ставлять перед суспільством актуальне питання пошуку альтернативних джерел енергії. В більшості розвинених країн, зокрема США, Німеччині, Іспанії, Швеції, Данії, Японії в першій половині XXI століття частка відновлюваної енергетики в загальному енергобалансі становитиме 20-50%.

Україна не залишилась осторонь сучасних процесів в енергетиці. Наразі, в нашій країні з кожним роком набирає обертів процес використання альтернативних видів енергії. І хоча процес розвитку відновлювальних джерел енергії відбувається достатньо повільно, не все в цьому питанні безнадійно. Енергетичною стратегію України до 2030 року визначено, що освоєння альтернативних джерел енергії слід розглядати як важливий фактор підвищення рівня енергетичної безпеки та зниження антропогенного впливу енергетики на довкілля. Розвиток альтернативної енергетики до рівня, визначеного в Енергетичній стратегії України, підвищить енергетичну та економічну незалежність нашої країни, зменшить залежність від поставок традиційних енергоресурсів, зменшить викиди парникових газів в атмосферу. Чи зможе зараз альтернативна енергетика стати повноцінною альтернативою традиційній енергетиці? Відповідь на це питання можна отримати, ознайомившись у відділі технічної літератури з документами, які висвітлюють питання стану альтернативної енергетики в Україні, основні напрямки її розвитку, резерви альтернативного енергетичного комплексу, ефективність впровадження відновлювальних джерел енергії. Тут ви дізнаєтесь про технології і матеріали для обігріву, охолодження й освітлення будинку за допомогою енергії сонця, вітру та води  та багато інших питань. Сподіваємось, що видання зібрані у фонді відділу зацікавлять студентів, фахівців, що займаються проектуванням і експлуатацією енергоустановок, науковців і всіх, хто бажає використати альтернативну енергію в побуті.

Шатарська Людмила, головний бібліотекар відділу технічної літератури

Улюбленець долі чи її творець? Архітектор Павло Альошин (1881 -1961)

 

У 2021 р. виповнюється 140 років від дня народження одного із найбільш відомих, знаних і шанованих українських архітекторів - Павла Федотовича Альошина. Він - архітектор і педагог, дійсний член Академії архітектури УРСР (1945-1958), почесний член Академії будівництва та архітектури УРСР (з 1958 р.), доктор архітектури (з 1946 р.), автор більш як десяти архітектурних шедеврів в стилях російської та радянської класичної архітектурної школи, модерну та конструктивізму. Павло Федотович Альошин  – всесвітньовідомий архітектор, батько вищої архітектурної освіти в Україні, автор проектів легендарного Будинку вчителя, Будинку лікаря, Палацу зітхань у Києві. Павло Федотович Альошин народився у м. Києві 15 (28) лютого 1881 р. в родині відомого київського підрядчика. Неабиякі прибутки Ф. О. Альошина дозволили його синові вступити до Санкт-Петербурзького інституту цивільних інженерів (ПІЦІ) та одержати інженерний диплом. Серед вихователів Альошина були такі видатні люди, як академік архітектури Є. С. Кітнер, професор архітектури А. К. Красовський, професор історії архітектури Й. Б. Михаловський.  Головною роботою - і за архітектурними якостями, і за політико-історичною значущістю, що пов’язана з ім’ям П. Ф. Альошина, - став проект будинку Педагогічного музею Цесаревича Олексія, здійснений в 1909-1911 рр. та реконструйований 1937 р. Він змінив багато функцій: спроектований як «народний дім», був побудований як Педагогічний музей, навесні 1917 р. став штаб-квартирою Центральної Ради, потім протягом тривалого часу був українською філією Центрального музею Володимира Ілліча Леніна; в останні роки будинкові повернуто майже первинну функцію - тепер це Будинок учителя. У 1914 р. Ф. О. Альошин зводить за проектом сина семиповерховий житловий будинок у стилі "українського необароко" на Софійській площі (Володимирська, 19, зруйнований під час Другої світової війни). У рік шалених політичних подій П. Ф. Альошин закінчує другу вищу освіту, здобуваючи звання «архітектор-художник». 1918-1920 рр. П. Ф. Альошин обіймає посаду головного архітектора; у 1922-1924 рр. працює губернським архітектором, водночас беручи активну участь в організації київських архітектурних та художніх навчальних закладів. До 1927-1930 рр. відноситься праця П. Ф. Альошина над своїм найвидатнішим об’єктом післяреволюційної доби - житловим будинком кооперативу «Радянський лікар» по вул. Великій Житомирській, 17 ,що став символом добротного вітчизняного конструктивізму, у всій повноті відбивши витончений смак зодчого. П. Ф. Альошин - делегат Першого з’їзду радянських архітекторів СРСР (1937 р.), дійсний член Академії архітектури УРСР (1945-1958 рр.), почесний член Академії будівництва та архітектури УРСР (з 1958 р.), доктор архітектури honoris causa (1946), керівник персональної творчої майстерні Академії архітектури УРСР (з 1944 р.). З нагоди ювілею видатного українського архітектора запрошуємо всіх бажаючих у читальний зал відділу технічної літератури Тернопільської ТОУНБ, щоб ознайомитись з довідково-енциклопедичними  виданнями про П. Ф. Альошина, власними працями митця та виданнями , в яких згадується про діяльність архітектора.  Наразі існує єдине монографічне видання, цілковито присвячене постаті П. Ф. Альошина, - праця В. Ясієвича «Київський зодчий Альошин» (1966), представлена  у фонді бібліотеки. До 120-річчя від дня народження Павла Федотовича фахівцями ДНАББ ім. В. Г. Заболотного було видано бібліографічний покажчик «Павло Федотович Альошин (1881-1961)» (2000), в якому наведено систематизовану бібліографію про життя та діяльність українського архітектора. Зі сторінок енциклопедій і довідників відвідувачі можуть дізнатися про основні віхи життя та найвідоміші твори П. Ф. Альошина. Вони дають змогу простежити розвиток і зміну архітектурних вподобань митця, побачити на власні очі особливості його роботи над кожною спорудою, кожним проектом тощо. Так, відвідувачі зможуть   побачити  фотографічне зображення фасаду технічного училища (1902), фасаду будинку Ф. О. Альошина (1910-1914), фасаду жіночої гімназії Святої княгині Ольги (1911-1914), особняка М. Ковалевського (1911-1912 ),план кооперативного будинку «Радянський лікар» (1928), зразок художньої кераміки для оздоблення будинків (1945), проект відновлення Маріїнського палацу (1947) та ін. Запрошуємо до перегляду.

Шатарська Людмила, головний бібліотекар відділу технічної літератури.

Всесвітній день радіо

 

Всесвітній день радіо, що відзначається з ініціативи міжнародної організації ЮНЕСКО щорічно 13 лютого, не єдиний день, присвячений цьому винаходу. Важливість і значення радіо як засобу, для зміцнення і розвитку міжнародного співробітництва, активного сприяння щодо вільного доступу до інформації, особливо в епоху цифрових технологій — найактуальніша тема для всього суспільства. Нагадаємо, що і раніше в наших національних календарях вже були присутні свята і пам’ятні дні, присвячені увазі до цієї тематики. Ще з часів кінця Другої світової війни в СРСР «День радіо» був прийнятий Постановою Ради Народних Комісарів СРСР і став відзначатися щороку 7 травня. Після великих перетворень 90-х років і здобуття суверенітету новими пострадянськими державами, ця традиція не зникла і навіть отримала свіжий подих. Так, наприклад, в незалежній Україні, віддаючи данину поваги до працівників цієї галузі, в 1994 році було встановлено професійне свято «День працівників радіо, телебачення та зв’язку України», що відзначається по всій Україні 16 листопада. Всесвітній день радіоаматора відзначається щорічно 18 квітня. Радіомовлення, як і телебачення стало настільки різнобічним і широким явищем, що навіть деякі його напрямки були відзначені особливим міжнародним визнанням і пошаною, наприклад «Всесвітній день дитячого телебачення і радіомовлення», започаткований в 1994 році з ініціативи ЮНІСЕФ, Дитячого фонду при ООН, відзначається 8 грудня. Радіо, як засіб масової інформації є чи не найпоширенішим у світі — майже 95% населення усього світу має доступ до нього. До Всесвітнього дня радіо у читальному залі відділу технічної літератури підготовлено підбірку видань, відповідного тематичного спрямування. Це книжки, наукова та науково-популярна література, журнали «Радио», «Радиомир», «Радиоаматор» тощо. Документи представлені у фонді відділу допоможуть більш детально дізнатись про зародження радіо та радіотехнологій, нададуть історичний  аналіз розвитку науково–технічних ідей у радіотехніці. Також ви зможете  прочитати книжки присвячені найбільш розповсюдженим професіям  у засобах масової інформації. Для пошуку інших видань  радимо скористатися електронними ресурсами бібліотеки та традиційними картковими каталогами.

День безпечного Інтернету

 

9 лютого 2021 року у світі відзначається День безпечного Інтернету (Safer Internet Day) під гаслом “Разом для найкращого Інтернету”. День безпечного Інтернету (SID/ДБІ) запровадили мережі Insafe та INHOPE за підтримки Європейської комісії для просування безпечного та позитивного використання цифрових технологій, особливо, дітьми й молоддю. Центр кращого Інтернету представляє Національний комітет Дня безпечного Інтернету в Україні. Цей день проводиться з метою залучити до дій кожного, хто відіграє свою роль у створенні кращого Інтернету для всіх, зокрема, наймолодших користувачів. Більш того, це запрошення для всіх до поважного онлайнового спілкування задля забезпечення найкращого цифрового досвіду. День безпечного Інтернету надає унікальну можливість для проведення заходів з безпеки онлайн разом зі всім світом: як у закладі освіти, бібліотеці, громадській організації, так й в органах влади, бізнесових організаціях. Щороку до Дня безпечного Інтернету в Україні, як і всьому світі, приєднується все більше організацій. 170 країн офіційно підтримали День безпечного Інтернету в 2020 році. В Україні до Дня безпечного Інтернету офіційно долучились понад 1700 закладів освіти, бібліотек. молодіжних центрів, громадських організацій, органів влади. медіа та бізнесових організацій в усіх областях України. Ця подія дозволяє зробити акцент на позитивному використанні технологій і вивчити роль, яку ми всі граємо з метою сприяння створенню кращої і більш безпечної онлайн-спільноти. Вона служить закликом для молодих людей, батьків, вихователів, вчителів, соціальних працівників, співробітників правоохоронних органів, підприємств, політиків і широких верств суспільства, щоб об’єднатися з метою сприяння та створення найбільш позитивного і кращого Інтернету.

Історія появи світлофора або як він еволюціонував за 107 років

 

Америка після Першої світової війни… Вважається, що це був чи не найкращий час в історії США. І один з найцікавіших. Економіка нестримно зростає, хтось постійно щось вигадує, джаз, Нью-Йорк перетворюється на той Нью-Йорк, який ми знаємо… Ще автомобіль стає не розкішшю, а дійсно доступним засобом пересування – Генрі Форд поставив свою значущу модель Ford T на конвеєр.  Саме тоді й стає зрозумілим – машини в Америці є, а повноцінної інфраструктури для них немає. Складно собі уявити, але в ті часи в США були відсутні не тільки швидкісні автомагістралі, але навіть… світлофори. Прийнято вважати, що перший світлофор з’явився в 1868 році у Лондоні. Але насправді це не зовсім так. У столиці Великобританії в той рік біля парламенту був встановлений швидше семафор, на зразок тих, які використовувалися на залізниці. Він мав дві великі стрілки, які вручну піднімалися або горизонтально, або під кутом 45 градусів. У першому випадку сигнал означав «стій», а в другому «увага». Хоча цей семафор мав і «світло» – в темряві горів газовий ліхтар, який подавав сигнал червоного або зеленого кольору вибухнув. Справжній же світлофор був винайдений у 1914 році – 5 серпня в американському Клівленді були встановлені перші напівавтоматичні світлофори конструкції Джеймса Хога. Вони мали червоний і зелений сигнал, а керував ними поліцейський, який сидів у спеціальній будці. І все ж тоді ні влада, ні водії ще не усвідомили, навіщо ж потрібен новий пристрій – у 1914 році машин в Клівленді було не так уже й багато (Ford T ще не встиг заполонити Америку), а регулювальники були набагато звичнішими. Інша справа Детройт шість років потому – справжнє місто моторів. Пробки там в той час були величезні, транспорт рухався хаотично, регулювальники не справлялися. Тому немає нічого дивного, що один з керівників поліції Детройта Вільям Поттс в 1920 році не витримав і вклав свої власні гроші в розвиток дорожньої інфраструктури – 37 доларів він витратив на дроти і виготовлення першого світлофора, який з’явився на перетині Вудворд і Мічиган авеню. Він вже мав три сигнали: до червоного і зеленого додався жовтий, який служив попередженням для водіїв і пішоходів. У тому ж році світлофори встановили в Нью-Йорку, де вони змогли проявити всі свої найкращі риси. Можна сміливо сказати – саме з Нью-Йорка світлофори почали завойовувати планету. Якщо раніше в годину пік шлях по П’ятій авеню від 57-ї до 34-ї стріт займав майже 40 хвилин, то після встановлення світлофорів він скоротився відразу до 10 хвилин. регулюванням руху. І в 1923 році відбулося – чорношкірий винахідник Геррет Морган запатентував перший автоматичний світлофор, який сам перемикав сигнали поліцейського. а сказати, що в 1923 році в США налічувалося в цілому близько 50 (!) різних типів світлофорів. Однак Моргановий винахід виявився настільки простим і зручним, що він фактично вбив усі інші. Мало того, досі світлофори будуються по цій же схемі. Хтось скаже, що світлофори стали ще одним засобом обмеження нашої свободи… Однак задумайтеся, яку кількість життів вони врятували за останні сто років. І, проїжджаючи сьогодні повз нього, скажіть йому спасибі. За останні сто років світлофор постійно розвивався і охоплював все більше число транспортних засобів, він ставав все складніше і… зручніше. Зараз є спеціальні світлофори не тільки для автомобілів, але і для велосипедів, пішоходів, трамваїв і навіть коней. З’явилися спеціальні стрілки, які дозволяють повертати направо навіть при «червоному» і звукові сигнали, що допомагають людям зі слабким зором переходити дорогу. Тож шановні читачі, чекаємо вас у читальному залі відділу технічної літератури Тернопільської ОУНБ, де представлені цікаві та змістовні книги, які розказують про світлофор і Правила дорожнього руху.
Будьте уважними на дорогах та дотримуйтеся сигналів світлофорів!

Шатарська Людмила, головний бібліотекар відділу технічної літератури.

6 лютого — Міжнародний день бармена

 

Однією з найцікавіших професій є діяльність барменів. Це люди, які вміють професійно робити різні напої і коктейлі. Ключове місце роботи бармена - барна стійка, яка, як правило, розташовується в центральній частині кожного кафе, ресторану і невеликого бару. Назва професії походить від англійського мови, а точніше від кількох слів: bar і man. Дослівний переклад означає «людина, що працює за барною стійкою».
Багато вважають, що ця трудова діяльність досить проста і не вимагає ніяких спеціальних знань. З цим твердженням можна не погодитися, тому що професіонал у цій справі повинен володіти не тільки приготуванням різноманітних напоїв і коктейлів, але і добре знати призначення кожного найменування посуду. На бармена покладається обов'язок красиво і гармонійно оформити виготовляється напій, володіти навичками сервіровки, контролювати запаси продуктів, готувати звітні документи. Прийнято вважати, що бармен пов'язаний тільки з алкогольною продукцією, але і це не так. Він також повинен вміти смачно приготувати гарячий шоколад, каву і чай. У барменів існує своє професійне свято, що носить міжнародний характер. В цю дату представники настільки цікавої професії отримують привітання від колег, постійних відвідувачів, друзів. Як і будь-яке свято, Міжнародний день бармена має свою історію. Святкування всіх барменів по всьому світу проходить 6 лютого кожного року. Ця дата обрана тому, що саме в цей день святкується День святого Аманда. Вважається, що своє життя святий провів на території, яка нині належить Франції. Датується ця подія до 7 століття нашої ери. Святий Аманд був християнським монахом, і часто паломником відвідував місто Рим. Його шанують, як людину, яка виступає покровителем усіх виноробів, пивоварів, а також торговців, власників ресторанів і барменів. Ось чому 6 лютого є святом усіх людей, які пов'язали себе професією рестораторів і барменів. Сама діяльність барменів сягає витоками в Америку, коли йшла «золота лихоманка». В той час торгівля здійснювалася у кожному поселенні. Щоб привернути увагу більшої кількості клієнтів, стали продавати крім основних продуктів і алкоголь. Незабаром дотепні господарі торгових точок розділили торгову зону на дві ділянки. В одному з них йшла торгівля, а в іншому організовувалася територія для відпочинку, яке в майбутньому стали називати баром. Особи, які стали працювати на даній ділянці стали в майбутньому називатися барменами. Джеррі Томас став першим автором, який вказав в одній книзі величезна кількість рецептур виготовлення коктейлів. Ним же був написаний професійний кодекс бармена. У 1951 році була організована перша Міжнародна Асоціація барменів. У нашій країні створена Асоціація барменів в 1992 році.

Організація обслуговування у закладах ресторанного господарства: Підручник для ВУЗів. - 2-ге вид. перероб. та доп. / За ред. П’ятницької Н. О. –– К.: Кондор, 2012. - 584 с.

У підручнику розкрито сутність організації процесу обслуговування у закладах ресторанного господарства різних типів і класів. Дана характеристика матеріально-технічної бази як необхідної передумови організації процесу обслуговування. Висвітлені основні правила подавання страв і напоїв, культури їх споживання. Охарактеризовані методи і форми обслуговування споживачів, що використовуються в закладах ресторанного господарства як повсякденно, так і при проведенні бенкетів та прийомів, при здійсненні кейтерингового обслуговування, при створенні умов для розваг і відпочинку. Розкриті особливості організації процесу обслуговування в ресторанах, барах, кафе, у закладах ресторанного господарства при готелях. Визначені основні правила і вимоги при обслуговуванні учасників культурних, громадських, спортивних заходів, іноземних туристів, пасажирів на транспорті, соціально-незахищених верств населення тощо.