10 грудня - 120 років з часу вручення першої Нобелівської премії

                  

Нобелівська премія  — одна з найпрестижніших міжнародних премій, яку щорічно присуджують за видатні наукові дослідження, революційні винаходи або значний внесок у культуру чи розвиток суспільства. Сума премії змінюється залежно від доходів фундації Нобеля. Присуджується щорічно з 1901 року за видатні заслуги у галузі фізики, хімії, фізіології та медицини, літератури та діяльності за збереження миру. Першу Нобелівську премію вручили німецькому фізику Вільгельму Конраду Рентгену у 1901 році. 1895 року шведський хімік Альфред Нобель склав заповіт, де наказав створити фонд, відсотки з якого видаватимуть у вигляді премії тим, хто впродовж попереднього року приніс найбільшу користь людству. Відсотки за заповітом поділили на 5 рівних частин, призначених для заохочення винаходів у галузі фізики, хімії, фізіології або медицини, літератури і особливі досягнення перед людством у справу миру. Виняток - математики. За легендою це пов'язано із історією кохання Нобеля. Дівчина, яку він кохав, вийшла заміж за математика. Заповіт Нобеля спочатку сприймали скептично. Рідня хіміка вважала себе обділеною і вимагала признати заповіт незаконним, та  26 квітня 1897 року організували фундацію, яка б піклувалась про виконання заповіту та організовувала вручення премій. Відповідальним за присудження премії миру став Норвезький Нобелівський комітет. Вручення премій розпочалося 1901 року. Першими лауреатами стали німецький фізик Вільгельм Конрад Рентген, голландський хімік Якоб Хендрик Вант-Гофф, німецький мікробіолог Еміль Адольф Берінг, французький письменник Франсуа Арман Сюллі-Прюдом, а Нобелівську премію миру отримали відразу два лауреати – швейцарець Анрі Жан Дюнані француз Фредерік Пассі. За час існування премії було запроваджено лише одне нововведення: 1968 року Банк Швеції з нагоди свого 300-річчя запропонував виділити гроші на премію з економіки, і Нобелівський комітет взяв на себе зобов'язання з їхнього розподілу. Офіційно іменована як премія з економіки пам'яті Альфреда Нобеля вперше була присуджена 1969 року. За традицією, премії з фізики, хімії, медицини, літератури і економіки вручає в Стокгольмі в Концертному залі король Швеції. Ритуально вручення Нобелівської премії складається з трьох заходів - власне вручення, Нобелівської вечері в присутності королівської родини та близько 1300 гостей. Завершує церемонію нагородження Нобелівський концерт, який вважається однією з головних музичних подій Європи. Кожен лауреат отримує з рук монарха золоту медаль із зображенням засновника премії Альфреда Нобеля і диплом. Більш детальнішу інформацію по історію заснування Нобелівської премії та її лауреатів Ви зможете знайти в книгах та періодичних виданнях з фонду відділу технічної літератури Тернопільської ОУНБ. Запрошуємо до перегляду.

Людмила Шатарська – головний бібліотекар відділу технічної літератури Тернопільської ОУНБ.

ТВОРЧИЙ КЛУБ «НАТХНЕННЯ»: «УНІКАЛЬНІ ТА КОРИСНІ РЕЧІ СВОЇМИ РУКАМИ» (2 ГРУДНЯ)

 

2 грудня о 14.00 у рамках занять клубу «Натхнення» відбудеться творча зустріч «Унікальні та корисні речі своїми руками». Майстрині народних художніх промислів Ірина Абрам’юк та Оксана Швед проведуть майстер-класи з моделювання ляльок (лялька-мотанка) та художнього бісероплетіння (вітальна листівка).

Організатори заходу – Тернопільська ОУНБ і Тернопільський обласний центр народної творчості.

Всесвітній день телебачення: історія у цікавих фактах

 

21 листопада щороку відзначається Всесвітній день телебачення. 17 грудня 1996 року Генасамблея ООН проголосила 21 листопада Всесвітнім днем телебачення. Його дата прив’язана до дня проведення першого Всесвітнього телевізійного форуму. Телебачення так міцно увійшло у наше життя, що важко навіть уявити, що якихось 100 років тому світ не знав про таке поняття. Хоча історики кажуть, що цей великий винахід людства з’явився ще на початку XX століття, коли у США, Японії і СРСР проводилися перші експерименти з використанням електронних променів для передання та прийому зображення на певні відстані.

У 1933 році американський інженер Володимир Зворикін винайшов катодну трубку, яка протягом тривалого часу була головною частиною більшості телевізорів. Завдяки цьому відкриттю, в 1936 році почалися регулярні телепередачі у Великобританії та Німеччині, у 1936 році – в СРСР, а у США – в 1941 році. В Україні телебачення з’явилося набагато пізніше – в 1951 році, але зараз українське ТБ налічує 101 канал, зокрема 65 регіональних телекомпаній.

Кілька цікавих фактів про телебачення:

В епоху чорно-білого телебачення дикторів фарбували зеленими рум’янами і помадою, бо в камерах часто застосовувалися червоні фільтри – і губи на екранах телевізорів виглядали блідими.

Жарт популярного американського телеведучого Джонні Карсона спровокував дефіцит туалетного паперу. У 1973 році в ефірі свого шоу він сказав, що у США криза виробництва туалетного паперу, а його запаси в магазинах скорочуються. Наступного дня Карсон вибачився, але було вже запізно – нестача цього виробу відчувалася ще протягом трьох тижнів.

Київську телевежу вважають найвищою ґратчастою спорудою в світі – 380 метрів та 24 поверхи. Унікальність її конструкції в тому, що під час монтажу не використовувалися болти або заклепки – всі з’єднання виконані електрозварюванням.

У 30-х роках минулого століття на американському радіо з’явилися багатосерійні програми з легкими сюжетами, спонсорами яких виступали виробники мила та інших мийних засобів. Дивились їх переважно домогосподарки. Тому за радіо-, а згодом і телесеріалами закріпився вислів мильна опера.

До речі, найдовшим серіалом була не «Санта-Барбара», а «Дороговказне світло». Він занесений до Книги рекордів Гіннеса як найтриваліший фільм на телебаченні. На ТБ він вийшов у 1952 році і проіснував до 2009 року. Всього було показано 15 763 серії.

Найбільшими телеманами вважають японців – вони проводять перед екранами телевізорів близько дев’яти години на день.

В Африці телебачення “підкорило” навіть братів наших менших. У Беніні в 1997 році за крадіжку телевізійної антени заарештували мавпу.

Більш детальну інформацію про книжки та періодичні видання з історії телебачення ви зможете знайти у фонді відділу технічної літератури Тернопільської ОУНБ. Тож запрошуємо до перегляду! 

Як гартується скло – в Україні відзначають День скловиробника

 

ДЕНЬ СКЛОВИРОБНИКА - ПРОФЕСІЙНЕ СВЯТО УСІХ, ХТО ВІДІГРАЄ ХОЧА Б ДОТИЧНУ РОЛЬ У ВИГОТОВЛЕННІ МАТЕРІАЛУ, БЕЗ ЯКОГО ВАЖКО УЯВИТИ ЖИТТЯ СУЧАСНОГО СУСПІЛЬСТВА.

Вперше в історії такий матеріал, як скло почали виготовляти ще в стародавньому Єгипті. З тих пір без нього не уявляє свого життя жодна людина. Цей матеріал допомагає зігрітися від холодів та прикрасити інтер'єр. Не менш важливою ланкою скловиробництва є і медицина. Це медичне скло, можливо врятує не один десяток життів. Скло використовують скрізь: в будівництві, медицині, харчовій промисловості, машинобудівництві. Універсальний матеріал, що не окиснюється та не піддається корозії дуже популярний у всіх галузях виробництва. Основним центром виникнення скло - індустрії до недавнього часу вважався виключно Давній Єгипет. Зразками тих або інших форм склоподібних матеріалів удосталь володіє історія науки цього регіону. Єгипетські склороби плавили скло на відкритих вогнищах в глиняних мисках. Шматки, що спеклися, кидали розжареними у воду, де вони розтріскувалися, і ці уламки, так звані фрітти, розтиралися в пил жорнами і знову плавилися. Сьогодні процес скловиробництва набув значних змін завдяки новим технологіям. Скло завжди було дуже новим і сучасним матеріалом, і в майбутньому таким же й залишиться. Тому що всі сучасні нові технології базуються на склі у різних його формах. Сучасне скловиробництво дуже змінилося. воно включило в себе високо-технологічні печі, високі температури, машини, що володіють великою швидкістю виробництва. Цікаво, що скло, в загальному сенсі, за час свого існування, переживаючи різні стадії розвитку свого виробництва, на відміну від багатьох інших матеріалів, не зазнало практично жодних змін (найдавніші зразки того, що стали називати склом нічим не відрізняються від відомого всім - темно-зеленого). На цьому виробництві якості скла приділяють особливу увагу, адже вироблені тут ампули та інші скляні вироби застосовують у медицині. Скло тут самі варять, самі виготовляють продукт, самі й запускають у виробництва. До матеріалу ставляться з любов'ю і з теплом. З новими виданнями даної тематики можна ознайомитися в читальному залі відділу технічної літератури ТОУНБ, замовити ксерокопію, сканувати.

 

16 листопада – День працівників радіо, телебачення та зв’язку України.

 

16 листопада кожен з нас, переглядаючи зранку стрічку новин на сайті, ввімкнувши телевізор, слухаючи у дорозі улюблену радіохвилю, отримавши листа чи просто набравши у телефоні чийсь номер, символічно відзначає День працівників, які щодня забезпечують йому можливість спілкування і наповнюють інформаційний простір. 

Історія свята розпочалася 16 листопада 1924 року, коли у Харкові в ефір вийшла перша в Україні радіопрограма. Українське радіо почули 70 радіоаматорів. Дикторів тоді, звичайно, в штаті не було. Тому відкрив передачу технік, який за звичкою на початку тричі промовив у мікрофон: «Алло». А потім ще тричі: «Говорить Харків». Перший прямий телеефір в Україні відбувся у київській телестудії в 1939 році. Тоді показали 40-хвилинну трансляцію, під час якої глядачі могли бачити портрет Серго Орджонікідзе. Ідея запровадити це професійне свято з’явилася ще в 1994 році. Тоді працівники Укртелерадіокомпанії звернулися до Президента та уряду з проханням знайти день для святкування. 11 листопада цього ж року, в переддень 70-річчя початку радіомовлення в Україні, був виданий відповідний указ Президента України «Про День працівників радіо, телебачення та зв'язку». З того часу 16 листопада вважається Днем працівників електронних мас-медіа України. Нині до працівників радіо та телевізійників, долучилися представники інтернет-ЗМІ. Цей день відзначають і фахівці зв'язку, що забезпечують роботу телефонних мереж і таких важливих на сьогодні мереж Інтернет-зв'язку. У наш час роль ЗМІ важко переоцінити. Завдяки праці зв’язківців мільйони українців оперативно дізнаються новини зі всього світу, в будь-який час та в будь-якому місці мають доступ до інформації, слухають радіо, дивляться телевізор, користуються мобільними телефонами, спілкуються з друзями в Інтернеті. Працівники галузі дарують людям радість спілкування! З новими виданнями даної тематики можна ознайомитися в читальному залі відділу технічної літератури ТОУНБ, замовити ксерокопію, сканувати.

 

 

8 листопада – Всесвітній день містобудування (урбанізму)

 

8 листопада відзначають Всесвітній день містобудування (урбанізму). Цей День виник і заснований з ініціативи громадськості та працівників у сфері планування міст і населених пунктів з метою підвищення інтересу в галузі містобудування. Вперше був запропонований професором в Університеті Буенос-Айреса, випускником Інституту міського будівництва в Парижі, на ім’я Карлос-Марія-делла Паолера (Carlos Maria della Paolera) наприкінці 40-х років і проведений в 1949-му році. Відзначається вже в більш ніж 30-ти країнах світу на чотирьох континентах. Урбанізація – зростання значення міст в розвитку суспільства, яке супроводжується ростом і розвитком міських поселень, зростанням питомої ваги міського населення, поширенням міського способу життя в певному регіоні, країні, світі. На сьогодні найкращі умови для подальшого зростання мають найбільші міські поселення. Саме в них відбуваються найбільші соціально-економічні зміни. Поступово насичуючись виробничою і соціальною (в т. ч. і ринковою) інфраструктурою, ці населені пункти стають сприятливими для розміщення складних виробництв, розвитку сфери послуг та управлінської діяльності. В умовах соціально-економічної кризи такі міста стають центрами прогресивних змін у реструктуризації господарства, а їх мешканці – носіями нових суспільних відносин. Абсолютна ж більшість середніх та малих міст виявились неспроможними втримати існуючу кількість населення. Винятком є суто аграрні регіони, де сільське населення активно мігрує до міст. Сьогодні існують різні бачення та різні розуміння поняття «урбанізм». Хтось протиставляє урбаністику і класичне містобудування. Наче є якісь «урбаністи», які займаються лише велодоріжками і лавочками. Таке розуміння більше підпадає під визначення «нового» або, скоріше, хіпстерського урбанізму. Хтось розуміє урбанізм як процеси збільшення людей у містах, і, відповідно, вивчення умов їхнього існування. Урбаністика – це, в першу чергу, не про містобудування, не про архітектуру і не про інфраструктуру. Це, передусім, про людей, стосунки між ними, їхню взаємодію в умовах щільного розселення. А все інше – похідні питання від цього. Урбаністика має вивчати потреби людей і підлаштовувати під них все інше. В цей День організаторами підкреслюється визнання і роль професійного планування і створення зручного та ергономічного міського середовища. Всесвітній день урбанізму являє собою чудову можливість поглянути на планування з глобальної точки зору. Крім того в результаті розвитку міст і територій, ця подія акцентує увагу до сумління жителів і державних органів влади в питаннях дбайливого ставлення до впливу на навколишнє середовище. З Днем містобудування!

День залізничника України

 

Своє професійне свято залізничники України відзначають на початку останнього осіннього місяця, а саме 4-го листопада. Ініціатором цієї дати в українських календарях виступила Львівська залізниця. 4-го листопада, в далекому 1861-му році, коли сучасний український Львів знаходився під протекцією Австро-Угорської імперії, на залізничний міський вокзал прибув перший пасажирський потяг, що носив назву «Ярослав». За сучасними мірками це був справжній поїзд міжнародного сполучення, що відкрив сучасну історію української залізниці. Він курсував між Віднем і Львовом, перетинаючи місто Краків і Перемишль. За даними проекту DilovaMova.com, професійне свято – День залізничника, враховуючи значення залізничного сполучення для розвитку державної економіки і промисловості, був відомий ще з дореволюційних часів. Радянська влада також приділяли особливу увагу вшануванню цього професійного дня і постановою ЦВК СРСР, датованою 28-го липня 1936-го року, це свято було встановлене на 30-е липня. У 1940-му році, за рішенням Ради Народних Комісарів СРСР, Всесоюзний день залізничника був перенесений на першу неділю серпня, а з початку 80-х років був перейменований в «День залізничника». З утворенням нових незалежних держав, які з’явилися на пострадянському просторі і необхідністю розвитку власної законодавчої бази, це професійне свято в Україні було закріплено Указом Президента № 257/93-рп від 15-го липня 1993-го року, але по колишньому відзначалося в першу серпневу неділю. Так тривало включно до 2002-го року. Потім, у зв’язку з клопотанням нового генерального директора шляхів сполучення Георгія Кірпи, який вступив на цю посаду з 2000-го року, цей день був перенесений на 4-е листопада. Відповідний Указ українського Президента № 1140/2002 «Про внесення змін до Указу Президента України від 15-го липня 1993-го року № 257/93-рп», був підписаний 11-го грудня 2002-го року. Працівники українських залізний доріг щодня вкладають свою працю і діляться своєю любов’ю у справі, яка служить на благо всієї української держави. Розвиток і вдосконалення залізничного сполучення не раз справедливо служило доказом невід’ємного економічного зростання. Залізниці донині залишаються ефективним транспортним сполученням і все це завдяки копіткій праці наших залізничників. У професійне свято – День залізничника, ми приєднуємося до привітань на адресу всіх працівників українських національних залізниць і бажаємо їм гарних успіхів, благополуччя і високого професіоналізму, який завжди був притаманний нашим шановним залізничникам! Зі святом Вас, працівники залізниць України! До уваги користувачів відділ технічної літератури Тернопільської ОУНБ пропонує своїм користувачам нові надходження книжкових видань з даного питання, які будуть корисні і цікаві широкому колу читачів. Також для спеціалістів в галузі залізничного транспорту буде цікавий журнал MINTRANS. Сьогодні це найбільш авторитетне та впливове видання у сфері інфраструктури. Видання MINTRANS виступає ініціатором діалогу між лідерами галузей дорожнього будівництва, залізниці, авіа, портової екосистеми, логістики та перевезень, об’єднуючи разом політиків, бізнесменів, експертну спільноту та ЗМІ. Разом з представниками галузі журнал в своїх публікаціях висвітлює теми і ключові тенденції та нові можливості, а також виклики, які задають вектор розвитку інфраструктури та транспортних потоків в Україні та світі. Запрошуємо до перегляду.