День консервної банки

 

                       

19 січня  вважається Днем консервної банки. Саме цього дня у 1809 році, після майже 15 років експериментів, француз Ніколя Аперт отримав патент на консервну банку. Наступного року він опублікував книгу «Мистецтво зберігання тваринних і овочевих речовин», яку вважають першим методичним посібником із консервування. Винахідник довгий час кип’ятив у закритих скляних банках бульйон і м'ясо, які потім зберігалися незіпсованими багато місяців. Лише через півстоліття Луї Пастер розгадає загадку цього, відкривши мікробіологічну основу бродіння. До речі, 25 серпня 1810 року англієць Пітер Дюран запатентував іншу новинку – металеві банки для консервів.  З одного боку може здаватися, що День народженням бляшанки, чи консервної банки це доволі несерйозна дата. Однак, якщо подумати, які можливості отримало людство завдяки цьому винаходу, то сприйняття свята у вас різко зміниться. Бляшанка – ідеальна посудина для тривалого зберігання та транспортування різних страв. Водночас вміст консервної банки інколи смачніший від вишуканих ресторанних страв. В бляшанках зберігають рибні, м’ясні, овочеві, фруктові консерви. Варто тільки згадати про кільку в томатному соусі, чи тушонку, які з апетитом з’їдаються на свіжому повітрі. В консервних банках нерідко пропонують готові каші: гречану, рисову, пшоняну тощо. Достатньо відкрити бляшанку, викласти готовий продукт на сковорідку та розігріти. Не можна обділити увагою і смачні десерти: фрукти у власному соку. Ось чому важливість консервної банки важко переоцінити, а присвячене їй свято дозволяє висловити вдячність її винахідникам. Першу консервну банку винайшов мешканець Великобританії Пітер Дюран у 1810 році. Винахідникові спало на думку замінити важке скло бляшаними виробами. Дюрану вистачило три роки, щоб втілити свою задумку в життя. Першим його дітищем став сталевий контейнер. В таких поставляли їжу для солдатів англійської армії. Єдиним недоліком такого винаходу стала його велика вага – один такий контейнер важив півкілограма. Для того, щоб хоча б трохи зменшити вагу виробу, винахідник намагався потоншити його стінки. Для цього активно використовувалися різні інструменти, навіть сокири. Спочатку у виробництві консервних банок, а саме для припою швів, застосовувалися шкідливі метали, зокрема свинець, який отруював їжу та тих, хто її споживав. Проте пізніше від його використання відмовилися. Завдяки новітнім підходам та технологіям бляшанки стали такими, якими ми їх знаємо Легшими їх зробив винахідник Генрі Бессерман, який винайшов низьковуглецеву сталь. Винайдений метал був не тільки набагато легшим за звичайну сталь, але й володів властивостями, які дозволяли легко гнути та змінювати форму виробів у ході виробництва. У 1858 році було винайдено та запатентовано спеціальний ніж для відкриття консервних банок. Перші такі ножі використовувалися американськими солдатами в часи громадянської війни 1861- 65 рр. На початку 20-го століття почали випускати електричні консервні ножі. Це свято не є офіційним, але важливість цього винаходу важко переоцінити. Відділ технічної літератури ТОУНБ пропонує вам допомогу в отриманні інформації про цікаві винаходи людства, а допоможуть вам книги та періодичні видання , які є частиною фонду відділу. Запрошуємо до перегляду.

 

Людмила Шатарська – головний бібліотекар відділу технічної літератури Тернопільської

День капелюха, або чому варто підтримати ідею «Дня капелюшка»

                           

15 січня щорічно відзначають незвичне свято –День капелюха. Пропонуємо взяти свій улюблений головний убір і відзначити разом з жителями Європи це веселе свято. Справа в тому, що капелюхи чарівні на всіх. Вони покривають облисіння у чоловіків, маскують погане волосся, є відмінною заміною сухому шампуню. По суті, вони ідеальне рішення для всього, що відбувається в перукарні. І навіть якщо у Вас немає проблем з волоссям, вони все одно корисні. Це тому, що вони дозволяють дуже легко продемонструвати свій дивовижний стиль. Капелюхи носять для захисту від яскравого сонця або мокрого снігу, по урочистим і релігійним випадкам, для тепла або в якості модного аксесуару. А ви знали, що в минулому столітті капелюхи були показником соціального статусу? Історія їх існування налічує не одне тисячоліття. Спочатку капелюхи використовувалися не тільки для того, щоб прикрити голову від негоди, а мали особливе значення. Вони символізували статус власника і навіть вважалися наділеними магічними властивостями. Але найцікавіший період в історії походження капелюхів почався в середньовічній Європі. Саме тоді з'явилися прообрази моделей, які існують і сьогодні. Довгий час капелюх служив своєрідною візитною карткою і демонстрував належність до певного стану. Так, солом'яні моделі вважалися долею селян і міської бідноти. А ось багаті і знатні люди не відмовляли собі в розкішних, вигадливо декорованих вовняних і шовкових головних уборах.  Причому, на перших порах жіночі моделі були куди як скромніше, тон задавали чоловіки. Колосальну роль в історії капелюха зіграла Франція - вірніше її королівські двори 16-17-го століть. Саме тоді розкіш і гламур були зведені в культ, і навіть з'явився вираз «версальський диктат». Мода, прийнята при дворі Людовика XIV, стрімко поширилася по Європі. Історія крислатого капелюха розвивалася за власним сценарієм. Розкішні крислаті моделі з мережив і атласу прикрашалися гірляндами квітів, об'ємними пір'ям, плюмажами і навіть тематичними композиціями. Верхівку такого капелюха могла вінчати мініатюрна модель вітрильника, «фруктовий кошик» або композиція, що імітує зграйку екзотичних пташок. Фантазій тодішнім дизайнерам було не позичати. Чого коштували тільки вази з живими квітами - наймодніший варіант при французькому королівському дворі. Історики моди стверджують, що один з найцікавіших фактів з історії капелюхів відноситься саме до періоду 18 століття - зараз би це назвали інсталяцією. Капелюшники XVIII створювали «живий» декор. У моделі вшивається спеціальний механізм, завдяки якому прикрашали її метелики або пташки, які починали рухатися. Дуже багато чого змінив прихід нового століття - епоха витонченого рококо пішла в минуле. І разом з тим в моду прийшли абсолютно нові фасони. Французька мода розширювала свої кордони, і саме початок 19-го століття вважається початком історії капелюхи в Росії. Справедливості заради варто відзначити, що європейську, в тому числі і жіночу моду на головні убори намагався прищепити співвітчизникам імператор Петро Перший на початку 18-го століття. І якщо в чоловічій моді - особливо у військовій формі - ці головні убори відмінно прижилися, то в жіночій вони повноправно з'явилися майже два століття тому. У 1980–х роках були популярні екстравагантні капелюхи, а на початку 21 століття яскраві головні убори повернулися хвилею самих різних капелюхів. Деякі нові колекції неможливо описати інакше, як скульптури для носіння. Не дарма багато поп –зірок зробили капелюхи невід’ємним атрибутом своїх виступів. Сьогодні в Україні відроджується культура капелюхів, а серед дизайнерів багато українців. Можливо саме Ви носите головні убори лише взимку, але думаємо День капелюха дещо змінить ваше ставлення до них. Все-таки не даремно вони вже стільки століть міцно влаштувалися в нашому гардеробі.

 

НЕЙМОВІРНА ПОДОРОЖ ГУМОВИХ КАЧЕНЯТ: ЯК ІГРАШКИ ЗМІНИЛИ НАУКУ ПРО ОКЕАНИ

                             

День гумового каченяти відзначається 13 січня кожного року. Погодьтеся, дітям подобається плаваюча гумова качечка, адже з нею дуже весело грати, особливо купаючись у ванній. Напевно, у кожного з нас у дитинстві було місце гумовій качці, зазвичай жовтого кольору. Можна припустити, що День гумового каченяти створено для того, щоб ми могли освіжити у пам'яті частину своїх дитячих спогадів. Слід зазначити, що культового статусу іграшка набула у Сполучених Штатах Америки. Можна припустити, що левову частку качечок, швидше за все, виробляють у Китаї. До речі, жовте гумове каченя входить до Книги рекордів Гіннеса, вірніше, власник колекції з майже трьох тисяч каченят. Цікаво, що з 1991 року, за даними Американської асоціації маркетингу, гумове каченя входить до двадцятки найпопулярніших подарунків. Історія качечки бере початок ще з 1800-х років, коли все частіше стала використовуватися гума. Вона пройшла серйозну еволюцію, перш ніж стала такою, якою ми її знаємо. У 1949 році знайома нам маленька, жовтенька качечка була запатентована в Каліфорнії. Секрет шаленої популярності простий: сенс іграшковою качечки в тому, що вона не тоне. Так і вийшло – в прямому і в переносному сенсі. Качечка стала вже невід’ємним атрибутом ритуалу купання, як мочалка або шампунь. Сьогодні крім звичайних жовтих гумових качечок випускаються сотні різних варіацій мега-популярної іграшки – всіх кольорів веселки, на різні теми. Але її успіх полягає не лише в цьому. Саме ця гумова іграшка змінила науку про океани. 10 січня 1992 року. Судно із вантажем іграшок, яке прямувало із Гонконгу до США, потрапило у шторм і частину контейнерів хвилями змило в океан. У воді опинилося понад 28 тисяч іграшок для ванн — каченят, бобрів, жабок та черепах. Історія їхніх подорожей змінила уявлення про рух океанічних течій та забруднення океанів. Через пів року після аварії жовтих каченят почали знаходити на пляжах Аляски, Канади та тихоокеанського узбережжя США. Це привернуло увагу океанографів. Одним з них був дослідник океанічних течій із Сіетла Кьортіс Еббесмеєр. Він та його колега Джеймс Інґрехем зацікавилися рухом океанічного сміття ще 1990 року, коли у водах Тихого океану опинились 60 тисяч кросівок Nike. Еббесмеєр вивчив записи компанії, якій належав вантаж, поговорив з капітаном судна та визначив точне місце аварії. Разом з колегами він налагодив контакти зі збирачами сміття на пляжах, океанографами-любителями та місцевими жителями, аби ті повідомляли про знайдених качок. Пізніше Еббесмеєр навіть створив веб сайт, на який люди зі всього світу почали завантажувати фотографії знайдених іграшок. Відомо, що частина гумових тваринок замерзла в арктичній кризі, а деякі, подолавши Арктику, допливли до берегів Шотландії та східного узбережжя США. До 90-х років дослідники найчастіше отримували інформацію про рух океанічних течій, випускаючи в океан від 500 до 1000 спеціальних буйків або пляшок. Лише 10–20 із них потім вдавалося знайти. 29 тисяч іграшок, які опинилися в океані одночасно, дозволили Еббесмеєру та Інґрехему уточнити дані про маршрути океанічних течій. Історія каченят також привернула увагу до проблеми забруднення океанів. Щороку в океан змиває близько 2500 самих лише вантажних контейнерів. Деякі з них тонуть, інші розбиваються, а їхній вміст опиняється у верхніх шарах океану. «Дружні плавці» — так прозвали цю партію іграшок — з часом стали об’єктами колекціонування. Тому гумова качечка набула такої популярності.  Більш детальну інформацію про винахід цієї гумової іграшки, ви зможете знайти на сторінках книг та періодичних видань відділу технічної літератури. Запрошуємо до перегляду.

 

Його кредо –модерн ( до 160 річниці з дня народження Володимира Безсмертного )

                      

У січні відзначається 160 років з дня народження Володимира Безсмертного – архітектора, художника, цивільного інженера, педагога. Навчався в Санкт-Петербурзькому інституті цивільних інженерів, після його закінчення призначений на посаду молодшого інженера при Волинському губернському будівельному відділі. Пізніше обіймав посаду завідувача Київським губернським будівельними відділом, протягом 12 років був головою київського відділення Товариства цивільних інженерів та одним із засновників Київської школи десятників з дорожньої й будівельної справи. Викладав у Одеському будівельному технікумі, Київському політехнічному інституті, з 1922 по 1931 виконував обов’язки головного архітектора Києва. Безсмертний зводив будинки, церкви, сільські лікарні, школи тощо. Серед його найвідоміших робіт в Києві:

• будинок з котами;
• залізний віадук над Петрівською вулицею;
• будівля казенного винного складу №1;
• хірургічний та гінекологічний корпус Кирилівської лікарні;
• елеватор на млині Бродського на Подолі;
• центральна електроосвітлювальна станція біля підніжжя Володимирського узвозу;
• павільйон на Всеросійській сільськогосподарській та промисловій виставці в Києві;
• укріплення схилів та створення естакади фунікулера. Безсмертний побудував у Києві найважливіші для інфраструктури міста промислові споруди. Серед них – елеватор на Подолі при млині Лазаря Бродського (нині – книгосховище Національної парламентської бібліотеки), який був частиною великого виробничого комплексу в районі нинішньої Поштової площі. Елеватор було збудовано після пожежі 1906 року. Будівництво завершилося 1909 року. Збудована в стилі модерн, будівля елеватора має базилікальні риси. Підприємство працювало до кінця громадянської війни. У 1920-му головна будівля й ряд інших були знищені пожежею. З цього часу млин втратив своє значення. Колишній елеватор, зрештою, був пристосований під книгосховище нинішньої Парламентської бібліотеки. Винний склад був побудований на вулиці Кудрявській, 16. Підприємство засновано 1896 року під назвою «Казенний винний склад № 1. У 1898 році на вулиці Кирилівській, 98 збудували маслобійний завод Лур'є на Подолі (наразі – Київський комбікормовий завод). Завод було оснащено нафтовим двигуном потужністю 140 к. с., тут працювало 45 робітників. Головною продукцією заводу була олія – лляна, кокосова, конопляна та рижієва. Щодо архітектури, то це була доволі утилітарна споруда, яких чимало доводилося проектувати В. Безсмертному. Ним також побудовані майстерні при виправному арештантському відділенні. Велике значення для розвитку міста мало також створення в Києві першого в Російській імперії електричного трамваю (1892 р.). Архітектор Безсмертний проектував електростанції для трамвая на Набережному шосе, 2 та освітлення Андріївської вулиці. За його пропозицією було закладено паркову Петровську алею, котра досі зберегла свою назву. Потім за проектом Є. Патона  споруджено міст із легких металевих ажурних конструкцій. Петровська алея була улюбленим місцем прогулянок киян і гостей міста. Безсмертний проводив роботи з укріплення схилів Дніпра на місці першого фунікулера, спорудженого в 1902–1905 роках.  Без цих робіт побудова фунікулеру була б неможливою. Як член будівельної комісії, київський архітектор В. А. Безсмертний консультував будівництво Політехнічного інституту, Міського музею товариства старовини й мистецтв, банків, гімназії. Архітектор Володимир Безсмертний посідав визначне місце в будівництві в Україні, особливо в Києві на початку XX ст. Зараз його ім'я мало згадується в літературі, що зовсім несправедливо, бо внесок Безсмертного в сучасний архітектурний вигляд Києва, беззаперечно, дуже вагомий. Більш детальну інформацію про  життя та діяльність видатного українського вченого, інженера та композитора  можна дізнатись завітавши до читального залу відділу технічної літератури Тернопільської ОУНБ.

 

 

 

 

 

М. М. Жербін: будівельник і композитор

                           

 24 грудня відзначається 110 річниця з дня народження Михайла Михайловича Жербіна,  відомого фахівця у галузі сталевих конструкцій, доктора технічних наук, професора, заслуженого діяча науки УРСР, лауреата Державної премії СРСР першого ступеня, лауреата премії ім. академіка М.С. Будникова Академії будівництва України, дійсного члена Академії будівництва України, почесного члена Української академії архітектури й Міжнародної інженерної академії, педагога, конструктора, композитора. М.М. Жербін народився 24.12.1911 р. в Санкт-Петербурзі. У 1935 р. закінчив Ленінградський інженерно-будівельний інститут за спеціальністю інженер-будівельник-конструктор. У 1940 р. закінчив музичне училище при Ленінградській консерваторії. Пізніше навчався на композиторському факультеті Ленінградській консерваторії. Під час Великої Вітчизняної війни проектував завод важких авіаційних бомб. Пізніше очолював інститут «УкрНДІпроект». З 1963 р. діяльність М.М. Жербіна тісно пов’язана з Київським інженерно-будівельним інститутом. Творчий шлях вченого відзначений багатьма нагородами й почесними званнями. Він нагороджений 14 урядовими нагородами (орденами, медалями). Михайло Михайлович вражав  знаннями на той час складного питання розвитку нанотехнологій, про які зараз вже багато говорять. Михайло Михайлович вже тоді розумів, що розробка нових марок сталей – стратегічна задача металургійного комплексу. Він передбачив, що самою перспективною структурою застосування українського металу є будівельна галузь. М.М. Жербін був впевнений, що конструкції з високоміцних сталей – це майбутнє в перебудові «хрущовок» на комфортабельне житло. У 1973 р. в Києві вийшла книга Михайла Михайловича «Высокопрочные строительные стали». Її можна вважати першою ластівкою в розробці концепції з реанімації житлових будинків перших масових серій. Михайло Михайлович володів умінням побачити ідею, розвинути її і впровадити в життя – це головна риса вченого. Він завжди був цілеспрямований на експеримент і цього вимагав від своїх учнів. Він був впевнений, що експериментальні  дослідження – важливий елемент у розвитку не тільки теорії, а й практики. Також Михайло Михайлович активно працював як композитор, виступав з авторськими концертами в Україні та за її межами. В той же час   Жербін був відомим вченим в галузі металевих конструкцій, багато уваги приділяв історичним аспектам розвитку будівельної науки і техніки. Підтвердженням цього може бути тритомна монографія «Развитие строительной науки и техники в Украинской ССР» (1989-1990), головним редактором якої був М.М. Жербін. У 1993 р. М.М. Жербін стояв біля витоків створення громадської організації – Академії будівництва України. За ініціативи М.М. Жербіна у 1997 р. галузеве відділення «Розвиток будівельної науки і техніки» (пізніше – «Розвиток будівельної науки і техніки та дослідження науково-технічного потенціалу будівництва в Україні»), керівником якого він був, почало видавати серію історичних нарисів «Видатні українські вчені і інженери-будівельники». За його життя вийшло шість випусків, сьомий випуск вийшов після того, як Михайла Михайловича не стало.  Михайло Михайлович Жербін пішов з життя 8 червня 2004 р. Сучасна будівельна наука багатьма своїми досягненнями значною мірою зобов’язана праці талановитого й самовідданого своїй справі вченого М.М. Жербіна.  Більш детальну інформацію про  життя та діяльність видатного українського вченого, інженера та композитора  можна дізнатись завітавши до читального залу відділу технічної літератури Тернопільської ОУНБ

Чорнобильська катастрофа –найбільша в історії ядерної енергетики (До Дня вшанування ліквідаторів аварії на Чорнобильській АЕС )

                       Відповідно до Указу Президента, починаючи з 2006 року, 14 грудня українці вшановують тих, хто ціною героїчних зусиль, а подекуди і власного життя, зумів зупинити ядерного монстра. Обрана вона була не випадково, адже саме цього дня відбулася здача в експлуатацію об’єкту «Укриття» – саркофагу, котрий забезпечив зберігання радіоактивних відходів на аварійному четвертому реакторі Чорнобильської АЕС. Зруйнований реактор перестав бути джерелом радіоактивного забруднення навколишнього середовища. Таким чином, цього дня було поставлено умовну крапку в боротьбі з чорнобильським лихом. Чорнобильська катастрофа  – найбільша за всю історію ядерної енергетики. Масштаби лиха та важкість наслідків стали найтяжчими в історії нашої планети. Героїзм ліквідаторів врятував мільйони життів, врятував світ. Чорнобильська катастрофа – найбільша за всю історію ядерної енергетики. Масштаби лиха та важкість наслідків стали найтяжчими в історії нашої планети. Героїзм ліквідаторів врятував мільйони життів, врятував світ. До Дня вшанування учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС  в читальному залі відділу технічної літератури Тернопільської ОУНБ була організована інформаційна зона, на якій розміщені документальні та інформаційні твори, що висвітлюють важливі питання стосунків людей з ядерною енергетикою та жахливі наслідки аварії, спогади про тих , хто ціною власного життя врятував світ, статті з періодичних видань про соціальний захист постраждалих в аварії. .Увазі користувачів відділу пропонуємо переглянути нове видання , яким нещодавно поповнився фонд відділу.

                                          

Міхаліцина К., Дворницький С. Реактори не вибухають. Коротка історія Чорнобильської катастрофи.- Київ: Портал, 2020 -136 с.

 Творці книжки «Реактори не вибухають. Коротка історія Чорнобильської катастрофи» змогли знайти точну мову — словесну й візуальну, якою вдалося без нагнітання й простими, але водночас не позбавленими емоцій словами розповісти про масштабну трагедію. Чорнобиль як місто, як атомна електростанція, як Зона відчуження, як трагедія і як символ. Ця книжка виникла, щоб пояснити катастрофу людям, які народилися після неї. Аби «Чорнобиль» був не просто словом, за яким упізнають Україну, а усвідомленим історичним досвідом. Він тут показаний в кількох вимірах: технічному, емоційному, природничому, політичному. Книжка письменниці Катерини Міхаліциної та науковця Станіслава Дворницького це ніби віртуальна екскурсія довколишніми територіями і в часі до 1986-го року й назад в сучасність. А також пошук відповідей- чому так сталося, хто винен, кого покарали й чому приховували правду. Оформлення від студії Сері/граф допомагає, з одного боку, зануритися в ту епоху, її атмосферу й безпосередньо в події, що трапилися у квітні 1986 року, з іншого - краще зрозуміти, як відбуваються ядерні реакції, як працюють ті чи інші задіяні пристрої, як влаштовані процеси . Чорнобиль - те, з чим досі асоціюється Україна у світі, незважаючи на те, що з часу трагедії минуло понад 30 років. Та переважно розмови ведуться для дорослих і між дорослими, досі ніхто не намагався без зайвого пафосу й нагнітання розказати дітям та підліткам про події, що сталися в ніч на 26 квітня 1986 року. Катерина Міхаліцина стала не лише першопроходицею на цьому шляху. Видання вже отримало кілька престижних нагород — здобуло перемогу у конкурсі «Найкращий книжковий дизайн» від Книжкового Арсеналу в номінації «Дитяча книга» (оформлення студії Сері/граф) та Best Book Award 2020 від BookForum Видання містить також детальний візуальний супровід - ядерні реакції, будову реактора, карти, зображення техніки, що застосовувалася при ліквідації аварії, тощо.

  Людмила Шатарська – головний бібліотекар відділу технічної літератури Тернопільської ОУНБ.