10 серпня - Міжнародний день біодизеля

     Щорічно 10 серпня відзначається Міжнародний день біодизеля (International Biodiesel Day). Це неофіційне свято екологічно чистого палива заснований у пам'ять про першого його використання – 10 серпня 1893 року був запущений двигун, що працює на паливі, основою якого стало арахісове масло, і з метою поширення інформації про переваги біодизельного палива. Сам же дизельний двигун створений німецьким інженером і винахідником Рудольфом Дизелем в 1890-х роках, а перша публічна демонстрація її роботи відбулася 10 серпня 1893 року в місті Аугсбурзі. Це подія і прийнято вважати першим випадком застосування біодизеля в історії. Біодизельне паливо, або біодизель – екологічно чисте паливо для дизельних двигунів, що отримується шляхом хімічної обробки рослинних або тваринних жирів, а також продуктів їх переетерифікації. Реакція переетерифікації дозволяє знизити температуру плавлення жирів, підвищити їх пластичність і стабільність до окислення. До речі, ця хімічна реакція відкрита в 1853 році, за чотири десятки років до винаходу дизельного двигуна. Для виробництва біодизеля використовуються сільськогосподарські культури, наприклад: в Європі частіше - ріпак, в США і Африці - сою, в Азії - кокосове або пальмове масло. Також застосовується відпрацьована олія, тваринні жири, касторове масло, риб'ячий жир і т. д. Але частіше виробляють біопаливо з рапсу, як найбільш дешевого серед рослинних олій. А перспективним джерелом сировини для виробництва біодизеля вважаються водорості. Екологічність біодизеля в тому, що при його використанні зменшується виділення вуглекислого газу і кількість кіптяви. Також він не завдає шкоди тваринам і рослинам, а при попаданні в грунт і воду переробляється мікроорганізмами. Термін його практично повного біологічного розпаду у ґрунті або у воді – місяць, що дозволяє говорити про мінімізацію забруднення навколишнього середовища.

    Біодизельне паливо має і ряд технічних переваг. Порівняно з мінеральним дизельним паливом майже не містить сірки, і при цьому характеризується хорошими мастильними властивостями, що подовжує термін життя двигуна. Крім того, біопаливо порівняно безпечно завдяки високій температурі займання – 150°С. До того ж, побічним продуктом виробництва біодизелю є гліцерин, широко застосовуваний у промисловості. Але є і недоліки: в холодну пору року ефективність такого виду палива знижується. Біодизельне паливо не зберігається довго, а його виробництво з рослин займає сільськогосподарські площі. В даний час біопаливо застосовується на автотранспорті в чистому вигляді і у вигляді різних сумішей з дизельним паливом. Виробництво «чистої» енергії біологічного типу, нормативно закріпили і активно розвивають 48 країн, серед яких – США, Бразилія, Японія, Китай, Індія, Канада і т. д. В країнах Євросоюзу біодизель з сільгоспсировини почав вироблятися в 1992 році, і через 10 років тут вже працювали 245 заводів з виробництва біодизелю сумарною потужністю 22 млн. тонн. Багато країн розробили програми по частковому заміщення нафтових моторних палив різними видами біопалива, зокрема біодизеля.  

                                                                                    Людмила Шатарська, головний бібліотекар

                                                                                    відділу технічної літератури ТОУНБ

Будівельна галузь в Україні (До Дня будівельника)

   Традиція відзначати своє професійне свято у будівельників, за даними проекту DilovaMova.com, зародилася ще з 1956-го року. День будівельника у багатьох державах, що стали незалежними, відзначається у другу неділю серпня. У деяких державах це професійне свято було додатково підтверджено відповідними указами та постановами. Так, наприклад, в Україні свято День будівельника було встановлено підписаним 22 липня 1993 Указом Президента України № 273/93 і також святкується щорічно у другу неділю серпня та широко відзначається по всій країні.Будівельники - це особливий народ. На них не раз покладали свої надії прихильники широкої індустріалізації. Вони завжди несли у своїй роботі величезну відповідальність і майже завжди виправдовували всі очікування. Згадаймо, кому ми зобов’язані успіхом в грандіозних будівництвах і створенні найрізноманітніших будівельних об’єктів, звичайно ж нашим дорогим будівельникам.З розвитком нових технологій, робота будівельників стає все більш ефективнішою, проте це все одно залишається одним з найбільш трудомістких занять. Всі знають, що хороші будівельники завжди високо цінувалися. Будь який керуючий фахівець скаже, що високий професіоналізм будівельника - це запорука високої якості вироблених ним робіт.В 2019 році День будівельника припадає на 11 серпня. У читальному залі відділу технічної літератури Тернопільської ОУНБ розгорнута книжкова виставка на тему «Будівництво в Україні: проблеми та перспективи розвитку» на якій представлена велика кількість наукової, науково-виробничої та науково-популярної літератури, підручників та навчальних посібників, періодичних видань з цієї тематики.  Кожен знайде у нас для себе цікаву інформацію, адже немає межі досконалості.

Вайшле Марія Йосипівна                    

завідувач відділу технічної літератури

Міжнародний день світлофора

     5 серпня відзначається Міжнародний день світлофора. Цей винахiд став повсякденним предметом нашого користування на вулицях мiст. Звичний для нас  технічний пристрiй пройшов довгий шлях свого становлення  розвитку.

    Світлофор—пристрій оптичної сигналізації, призначений для регулювання руху людей, велосипедів, автомобілів і інших учасників дорожнього руху, потяг і в залізниці і метрополітену, річкових і морських суден.

      Міжнародний день світлофора вiдзначається на честь події, що відбулася в 1914 році. В цей день в американському місті Клівленді з'явився перший автоматичний світлофор.

     Взагалi перший світлофор був винайдений Джеєм Найтом і  встановлений в 1868 році у Лондоні біля будівлі Парламенту задовго до розповсюдження автомобілів. Управлявся він вручну, мав два семафорних крила, а у темний час доби підсвічувався газовим ліхтарем. Світлофор використовувався для полегшення переходу пішоходів через вулицю, а його сигнали призначалися для гужових транспортних засобів. На початку 1869 року ліхтар пристрою вибухнув і поранив поліцейського, що керував світлофором.

       Після цього про світлофор забули майже на 50 років — до 1910 року, коли було розроблено і запатентовано перший автоматичний світлофорний пристрій з ліхтарями двох кольорів. Попередник сучасних пристроїв був встановлений 5 серпня 1914 року в США у місті Клівленд. Американська світлофорна компанія встановила на перехресті 105-ї вулиці і авеню Евкліда чотири електричні світлофори конструкції Джеймса Годжа. Вони мали червоний і зелений сигнал, а при перемиканні видавали звуковий сигнал. Системою керував поліцейській, який сидів у скляній будці на перехресті.

     У 1920 році трибарвні світлофори з використанням жовтого сигналу були встановлені в Детройті (штат Мічіган, США) і Нью-Йорку. Авторами винаходів були поліцейський Вільям Потс і Джон Ф. Гаріс.

       У Європі аналогічні світлофори були встановлені в 1922 році в Парижі, а також у Гамбурзі. А в Англії — в 1927 році в місті Вулвергемптон.

В Україні перший світлофор встановлений у 1936 році у Харкові. На сьогодні у нашій країні налічується майже 4,5 тисячі світлофорних об`єктів, за допомогою яких здійснюється регулювання дорожнього руху.

                                           Цікаві факти про світлофор:

1.           Чи знаєте Ви, для чого була встановлена строга послідовність сигналів світлофора за кольорами – червоний зверху, жовтий посередині, зелений внизу? Це зроблено для того, щоб люди, які страждають такою хворобою, як діхромазія, і здатні розрізнити тільки яскраві кольори і деякі відтінки, змогли спокійно перейти вулицю без ризику для життя. Крім того, серед таких хворих зустрічаються люди, сліпі на зелений і червоний колір, тому сучасні світлофори мають помаранчевий відтінок червоного сигналу і синій відтінок зеленого.

2.                  Не у всіх країнах «очі» у світлофора стандартних кольорів: червоного, жовтого та зеленого. Наприклад, в Японії спочатку використовували  пристрої, що дозволяють рухатися за допомогою синього, а не зеленого сигналу. Проте в результаті досліджень було з'ясовано, що краще людським зором все-таки сприймається зелений відтінок, тому сьогодні на вулицях країни  роль електронного постового виконують класичні світлофори.

3.                  Кожен школяр в курсі: на червоний колір світлофора йти/їхати не можна. А ось на водіїв автотранспорту у столиці Бразилії Ріо-де-Жанейро дане правило з 22.00 до 5.00 не поширюється: вони спокійнісінько можуть ігнорувати застережливий сигнал. Ця міра введена владою через підвищену криміногенну обстановку.

4.                  Столиця Німеччини теж виділилась в «світлофорному» середовищі. Берлін примітний тим, що там є регулюючий пристрій, що показує 13 сигналів замість звичайних трьох-двох! Орієнтуватися на свідчення подібного світлофора і водіям, і пішоходам дуже важко.

5.                  У Кореї світлофори з'явилися кілька років назад - до цього роль електронного пристрою виконували дівчата, якi регулювали рух. Подібного немає і не було ні в одній країні світу. Тому корейські постові жіночої статі вважалися однією з визначних пам'яток КНДР.

6.                  В честь  свiтофора встановлено два памятники. Один в Лондонi Великобританiя), iнший – у Новосибрську (Росiя)

7.                  Жителі великих міст витрачають приблизно 6 місяців свого життя на очікування зеленого світла світлофорів. 

8.                  В американському місті Сіракузи, штат Нью-Йорк, розташований квартал Тіпперері Хілл, населений переважно нащадками ірландських іммігрантів. Тут знаходиться єдиний в світі світлофор, у якого зелений сигнал вгорі, а червоний - внизу. Коли традиційний світлофор був вперше встановлений в 1925 році, діти стали вибивати в ньому скло, тому що зелений колір, який символізує Ірландію, знаходився під британським червоним. Через три роки очільники міста здалися і вирішили назавжди зафіксувати на цьому світлофорі зворотне розташування сигналів.

9.                  У Празі є прохід між будинками шириною 70 сантиметрів, в якому висить справжній світлофор. Але працює він не для машин, а для того, щоб перехожі, які йдуть з різних кінців вулиці, не наштовхнулися один на одного.

10.              Крм автомобільного свiтлофора iснує  свiтлофор для пiшоходiв, свiтлофор для велсипедистiв, трамвайний свiтлофор, залізничний світлофор та  рiчковий.

11.              Трамвайні світлофорипризначені для регулювання руху трамваїв. Зазвичай встановлюються перед ділянками з обмеженою видимістю, перед затяжними підйомами, спусками, на в'їзді або виїзді трамвайних депо. Зазвичай трамвайні світлофори мають 2 сигнали: червоний і зелений. Дія трамвайних світлофорів поширюється тільки на трамваї.

12.              Залізничні світлофори призначені для регулювання руху поїздів. Також світлофори або додаткові світлові покажчики можуть інформувати машиніста про маршрут.

13.              Річкові світлофори призначені для регулювання руху річкових суден. В основному використовуються для регулювання проходу суден через шлюзи. Такі світлофори мають сигнали 2-х кольорів - червоного і зеленого.

                                                                                                              Людмила Шатарська, головний бібліотекар

                                                                                                              відділу технічної літератури ТОУНБ

Зінгер історія успіху

    Американець Айзек Зінгер, який розбагатів на випуску швейних машинок, любив повторювати: «Для мене винахід не варто і ламаного гроша. Гроші - ось що мене цікавить ». І справді: стрімкий зліт компанії Singer забезпечили не так технічні новинки, скільки знахідки її засновника в сфері маркетингу.

     На навряд чи міг припустити в 1851 році немолодий і бідний американський єврей Ісаак Мерріт Зінгер, що через півтора століття його ім'я буде відоме практично у всьому світі. Невдалий театральний актор, безвісний інженер - будівельник, винахідник залишилися незатребуваними машин для свердління каменю і розпилювання дерева, - ось, власне, і все, чим він міг похвалитися. Та ще величезною кількістю «ощасливлених» і кинутих ним жінок, і незаконнонароджених дітей, прозябавших у злиднях.

      Айзек Меррітт Зінгер народився 27.10. 1811 в Нью-Йорку в сім'ї бідних євреїв - іммігрантів з Німеччини. У 13 років він почав заробляти гроші в якості підмайстра механіка, але незабаром вирішив, що в ньому вмирає великий актор, і прилучився до бродячої театральної трупи. Початківець артист володів даром переконання і завидними зовнішніми даними. Однак для успіху цього виявилося мало. 

     Покинувши сцену, Зінгер пішов простим різноробочим на будівництво каналу Ері. Робота була дуже важкою, особливо коли доводилося вручну довбати гірські породи. І в короткі години відпочинку Зінгер прийшла думка механізувати цей процес. Він придумав новий різновид бура і в 1839 році здогадався запатентувати свій винахід. Яке ж було здивування «передового робітника-раціоналізатора», коли всього за кілька місяців патент приніс йому неуявну суму - $ 2000! На жаль, ошелешений удачею, Зінгер вдруге наступив на граблі: на виручені гроші він організував власну театральну трупу, яка розпалася через п'ять років.

    Опинившись на бобах, Зінгер вирішив більше не випробовувати долю. Він працював на скромній посаді в друкарні, але при цьому продовжував винаходити. Його захопила думка удосконалити складальну машину. Спеціально під цей проект винахідник зняв майстерню, де виготовив робочу модель. Але продати її так і не вдалося: у майстерні стався вибух, що знищив нову друкарську машину. Довелося Зінгер шукати іншу майстерню, і тут він ... забув про поліграфію. Нове приміщення належало підприємцю, торгуючому швейними машинами, які дуже часто ламалися. І Зінгер захопився цією проблемою.

        І Зінгер захопився цією проблемою. Він задумався над усуненням цього недоліку всього на 10 днів, які «потрясли світ» і зробили винахідника багатієм. Зінгер розташував човник горизонтально (завдяки цьому нитка перестала заплутуватися); запропонував столик-дошку для тканини і ніжку-держатель голки (це дозволило робити безперервний шов); забезпечив машинку ножний педаллю для приводу (можливість працювати з тканиною двома руками). Ці три нововведення стали базовою схемою швейної машинки на довгі роки. Вони захищені величезним пакетом патентів, що налічує кілька тисяч охоронних документів.

       Перший примірник «Зінгера» був проданий за сто доларів. Це був чи не перший випадок в історії, коли перший зразок вироби не тільки окупив всі витрати на попередні розробки, а й приніс прибуток. Поява першої машинки Зінгера збіглося з народженням його десятої дитини від Мері Спонслер. Перша законна дружина - Кетрін Зінгер - вже виховувала двох спадкоємців. Однак незаміжні становище дуже дратувало мати-героїню, і вона нагадувала про це коханому чоловікові щодня. Зінгер тримався як міг, але нарешті розлучився з Кетрін і узаконив свої складні відносини з Мері Спонслер.

   Щастя законною сімейного життя тривало недовго. Дуже скоро герой-коханець став відвідувати милу брюнетку на ім'я Мері Макгоніал: у результаті цих відвідувань на світ з'явилися п'ятеро дітей. Двох Мері примирила третя, на прізвище Уолтер. У її будинку теж бігав син, що носить горде прізвище Мерріт. Розрубати вузол з трьох претенденток на його серце і капітали міг тільки сам Ісаак Мерріт Зінгер. У 1865 році він зробив це елегантно і дивно просто: кинув трьох і одружився на четвертій - молодий француженці Ізабель Соммерсвілль. Ця мадемуазель вважається прообразом статуї Свободи в Нью-Йорку. (Непоганий був смак у винахідника!).

     А ще - він володів даром збирати навколо себе талановитих людей і на початку 1851 створив фірму «The Singer Manufacturing Company». Вона стала забезпечувати обладнанням не тільки домогосподарок, а й швейні фабрики. Зінгер виявився дуже тямущим для своєї епохи маркетологом. Машинки Зінгера стали продаватися в розстрочку. Через кілька років такої торгівлі - до 1863 року - продажі зросли до 20 тис. машин на рік. Виробництво до того часу було налагоджено вже на кількох спеціально відбудованих заводах.

        Розбагатілий Ісаак Зінгер до того часу вже не опускався до участі в повсякденних справах фірми і призначив першого найманого президента - Інслі Хоппера. Хоппер почав втілювати в життя амбітні міжнародні плани Ісаака Зінгера. У 1867 році компанія відкрила свій перший завод за межами Америки - у шотландському Глазго. Можливо, тільки за це Singer Сompany слід вважати найстарішою мультинаціональної компанією.

     Ісаак Мерріт Зінгер помер у віці 64 років багатим і шанованим членом американського суспільства. У цьому ж році його дітище продавало вже більше 200 тис. машин на рік. Однак до середини 90-х темпи зростання компанії значно сповільнилися, а прибутки перетворилися на збитки. The Singer Company почала в терміновому порядку переводити виробництво в країни «третього світу» - Бразилію і Тайвань.

       У 2001 р. імперія Зінгера зазначила 150-річчя. До того часу з'явилися не позбавлені підстав чутки про банкрутство фірми, продажу майна за кордоном. Але насправді компанія Singer пішла на хитрість: вона дійсно звернулася із заявою про банкрутство, але за існуючими в США законами це дає їй імунітет від кредиторів і можливість переформувати виробництво, зробити упор на випуск традиційних швейних машинок, попит на які в Бразилії, Південно -Східної Азії та ряді інших регіонів як і раніше високий.

   Але, так чи інакше, а ім'я Singer знає практично кожна людина, і машинки Зінгера продовжують вірно служити більше 100 мільйонам господарів у 67 країнах світу.

                                                                               Людмила Шатарська, головний бібліотекар

                                                                               відділу технічної літератури ТОУНБ

МАРГАРИН

       15 липня 1869 року в Парижі, фармацевту Іпполіту Мега-Мурьє вручили патент на винайдений ним харчовий продукт, який отримав назву «маргарин». Ця речовина мала перламутровий колір, тому винахідник і не  мудрував із назвою.

      Грецькою слово «перлина» звучить як «маргаритіон», а шляхом елегантного скорочення виходить «маргарин». Новий продукт у воєнно-морському флоті Франції зустріли дуже насторожено. І, перш за все, за його незвичайний колір. Спробуй змусити скуштувати новинку, якщо продукт виглядає дуже незвично! Хоча найбільше появі замінника вершкового масла втішились флотські інтенданти. Вони закуповували новий продукт тоннами, тому що він коштував, так би мовити, «дешево і сердито»! А невеличка порція «масляного» ароматизатора надавала маргаринові смаку майже справжнього масла. Однак появі маргарину передували кілька місяців експериментів.

       Сам винахідник, Іполліт Мега-Мурьє, народився 1817 року у сім’ї винороба на півдні Франції. І він продовжив би батьківську справу, якби не прикра подія.  З плином часу врожай цілого року виявився ураженим дивною хворобою, яку сьогодні назвали б грибком. Він наробив чимало лиха; вино, заледве «дозрівши», псувалось із космічною швидкістю. Батько Іполліта був на межі краху. Син поклявся, що зуміє побороти проклятий грибок. Так він і опинився в учнях фармацевта, з яким і зайнявся підбором ефективних ліків для лікування винограду.  Мега-Мурьє вивився здібним учнем. Виноградний грибок їм вдалось перемогти. Його ім’я у рідному місті стало дуже відомим, оскільки біда трапилась практично з усіма виноградниками. А потім Іполліт перебрався до міста Екс-ан-Прованс, і там він поставив перед собою завдання – допомагати людям робити продукти більш якісними та смачними. Напевно, кожен з нас знає, що хліб, випечений навіть у двох сусідніх селах чи містах, має інколи цілком відмінний смак. Десь смачний, десь – не дуже. І тут багато залежить і від хімічного складу борошна, і від дріжджових грибків, які відіграють важливу роль. Над цим і працював хімік та фармацевт. Також він намагався зробити цукор солодшим, випарувати сіль з морської води у промислових масштабах,  на більш тривалий термін «розтягнути» свіжість овочів та фруктів. 

      Конкурс на дешевий замінник жирів, білків та вуглеводів був оголошений у 1868 році французьким імператором Наполеоном ІІІ у зв’язку із наближенням війни, адже потрібно було чимось годувати вояків. Завершився він, як ми вже знаємо,  у 1869 році появою маргарину.

       З плином багато чого змінилось у виготовленні маргарину. І той, хто сьогодні б спробував виготовити маргарин за методом Мега-Мурьє, швидше за усе, зазнав би невдачі. А він робив так: брав яловичий жир, додавав до нього певні пропорції молока та води, у якій містилось подрібнене коров’яче вим’я, і все це закладав до маслобійки, яка збивала отриману масу в єдине ціле. Звідси і перламутровий колір маргарину.

                                                                                                        Людмила Шатарська, головний бібліотекар

                                                                                                        відділу технічної літератури ТОУНБ

Ерне Рубік та його винахід

8 фактів з життя Ерне Рубіка та його винахід.

1. Ерне Рубік народився в Будапешті  13 липня1944 році. Його батько був інженером, а мама – поетесою.

2. Відому головоломку кубик Рубіка винахідник створив у віці 30 років, в 1974 році. Масовий випуск кубика розпочався 1977 року і його було анонсовано як незвичну новорічну іграшку.

3. Спершу головоломка була відома як «Магічний куб». Досі така назва використовується в угорській, китайській, німецькій та португальській мовах. В івриті іграшку називають «Угорським кубом». Ім’я «Кубик Рубіка» головоломці дала компанія Ideal Toy Corporation, яка і придбала ліцензію на її виробництво.

4. До речі, свій перший кубик Рубік збирав кілька місяців.

5. У 80-х роках минулого століття виникла ціла течія по швидкісному збиранні головоломки – спідкубінг. Рекорд швидкісного складання на сьогодні становить 4,22 с. (встановлений Феліксом Земдегсом)

6. Довше за всіх кубик збирав англієць Грем Паркер – 26 років. Він отримав головоломку в подарунок на 19-ліття і дав слово її вирішити. Обіцянку він виконав лише в 45…

7. У 80 років Ерне Рубік був редактором журналу ігор та головоломок. А в 1983 році заснував свою Rubik Studiо, яка досі займається розроблянням різноманітних розвиваючих ігор.

8. Ерне Рубік – перший мільйонер у Східній Європі. В 1988 році для підтримки молодих винахідників він заснував Міжнародний фонд Рубіка.

Людмила Шатарська, головний бібліотекар

відділу технічної літератури ТОУНБ

Всесвітній день шоколаду

Дев’ять із десяти опитаних кажуть,
що полюбляють шоколад.
Десятий, як правило,
завжди каже неправду.
                                  Джон Тулліус

      

      В Україні День шоколаду найбільш яскраво святкують у Львові. Львів'яни відкрили для себе шоколад ще в середньовіччі. Тоді у містi з'явилися східні солодощі та французькі десерти. Потім місцеві майстри-пекарі та кондитери самі почали виготовляти розмаїті солодкі смаколики. Львів став, після швейцарського Берна, другою європейською столицею шоколаду. Львовознавці розповідають, що у місті Лева шоколад їдять, п'ють, дарують, ним пишаються, насолоджуються, захоплюються, з ним фантазують, ідуть у гості, освідчуються у коханні, приймають серйозні життєві рішення. І тільки у Львові – найсолодшому місті України, шоколад називають особливо – «чоколяда». Львів'яни навіть вигадали власну вільноконвертовану валюту - хочеш комусь віддячити, кажеш: «З мене чоколяда».

      Як бачимо, у наш час шоколад не вважається дивиною і вражає величезною різноманітністю смаків, однак смакові переваги і технології виробництва шоколаду у різних народів світу значно відрізняються. Але всі країни сходяться в одному: шоколад - це дивно смачні ласощі, якi заряджають «гормонами щастя».

    Зазвичай шоколад їдять як ласощі, однак у цього продукту більш широкий спектр застосування - він може замінити косметику, стати засобом для профілактики і навіть для лікування хвороб. Шоколад дуже корисний у всіх сенсах слова. Застосувати шоколад можна для підтримки тонусу організму, для схуднення, для профілактики захворювань і для догляду за собою, не кажучи вже про те, що він просто дуже смачний.

    Сьогодні ніхто достеменно не знає, коли саме і за яких обставин людство уперше скуштувало шоколад. Дослідники стверджують,що вперше його приготували за 3 тисячі років до нашої ери. Тоді американський континент населяли індіанці ольмеки. Саме в їхній мові вперше з’явилось слово «какава», яке зберегло своє звучання до наших днів.

       До початку XIX століття шоколад вживали тільки у вигляді напою. XIX століття по праву вважається революційним у виробництві шоколаду. Твердий шоколад з'явився  в середині 1850-х рр., Коли англієць Джозеф Фрай дослідив, що якщо додати в шоколад більше какао-масла, ніж гарячої води, то продукт стане твердим. У 1875 році швейцарцю Даніелю Петеру приходить ідея додавати сухе молоко в шоколад, що послужило появі першого молочного шоколаду. З появою промислового виробництва, шоколадом змогли насолодитися і люди, які не відносяться до аристократії. В свiтi  розпочався  справжній шоколадний бум!  

       Але шоколадом не тiльки насолоджувалися, але його й дослiджували. Швейцарські вчені опублікували сенсаційні дані про користь шоколаду: чорний шоколад в помірних дозах здатний запобігти серцево-судинним захворюванням. Близько 60 г шоколаду високої якості і з великим вмістом масла какао перешкоджають звуження і затвердіння артерій. Шоколад покращує циркуляцію крові і знижує ймовірність утворення тромбів.

      Найбільш корисний чорний шоколад. Чим більше відсоток вмісту какао в шоколаді, тим більше він корисний для організму, тому молочний та білий шоколад тільки для задоволення, а чорний можна вживати для користі організму. Темні сорти шоколаду стимулюють викид ендорфінів - гормонів щастя, які впливають на центр задоволення, покращують настрій і підтримують тонус організму.

       Отже можете смiливо відзначати Всесвітній день шоколаду, поїдаючи шоколад без шкоди для фігури – адже солодощі, вжиті у день, наповнений активним відпочинком, не несуть надлишку калорій, a лише покращують настрій.

        Смакуйте шоколад із задоволенням та будьте здорові!

                                                                    Людмила Шатарська, головний бібліотекар

                                                                    відділу технічної літератури ТОУНБ