пʼятниця, 21 лютого 2020 р.

Міжнародний день бармена

       Професійне свято бармена отримало прив`язку до 24 лютого не випадково. У цей день католики шанують Святого Аманда - в цей день поздоровлення приймають всі, хто стоїть за барною стійкою і радує відвідувачів фірмовими напоями та ласкавим поглядом. Україна приєдналася до свята в 2008 році, коли Міжнародний центр барменів «Planet Z» спільно з київським рок-клубом «Докер Паб» вирішили ввести таку традицію і в нашій країні. Пізніше ідею підхопили інші регіони, і тепер в професійний день барменів проходять масштабні акції, розраховані на визнання і гарний настрій.
         Свій професійний день бармени відзначають з розмахом: конкурси, розіграші, вікторини - все вказує на те, що справжній професіонал може впоратися з будь-яким завданням. Адже так і є. Вгадувати смаки відвідувачів, відмінно володіти своїм настроєм, розбиратися у винній карті і попрацювати над тим, щоб усі залишилися задоволені.
       Рівень майстерності українських барменів доводить, що і вони вміють працювати з вогником. Офіціанти, бармени, сомельє- популярні сьогодні професії. Щоб оволодіти ними , необхідно вчитися. Книги та періодичні видання присвячені цій спеціальності можуть стати- початковою підмогою для тих, хто вирішив присвятити себе цьому ремеслу. У відділі технічної літератури Тернопільської ОУНБ зберігається велика кількість літератури, що висвітлює корисну інформацію для тих, хто вирішив присвятити себе цій професії, а також всім тим , хто цікавиться технологією приготування та різноманітними рецептами сучасних коктейлів. І тільки переглянувши ці видання можна зрозуміти, наскільки ця професія відповідальна, цікава і залежна від нас, відвідувачів.
                                                              Людмила Шатарська — головний
                                                                                            бібліотекар відділу технічної літератури

пʼятниця, 7 лютого 2020 р.

Вільям Генрі Фокс Тальбот - винахідник фотографії


        В.Г.Ф.Тальбот народився 1800 року. Батьки Тальбота були великими землевласниками,  що сильно розбагатіли під час війни Англії із Францією в 1793-1815 рр. Його батько Вільям Тальбот  був власником абатства Лакок і кавалерійським офіцером. Він помер, коли його синові було 6 місяців. Через  декілька років після цього, залишивши хлопчика на піклування своїх батьків, виїхала його  мати: вона вдруге вийшла заміж.
      Як і личило нащадкові знатного аристократичного роду й майбутньому багатому спадкоємцеві, Ф.Тальбот  одержав чудову освіту. В  Харроу-Коледжі, а потім у Трініті- Коледжі де він займався, його улюбленими предметами були математика, фізика, література й класичні мови. Відразу  ж по закінченні коледжу Ф.Тальбот  почав тривалу подорож по Італії, в яку  він взяв із собою камеру-обскуру.
         Після повернення до Англії Ф.Тальбот  став в 1826 р. власником абатства Лакок. Спочатку він захоплювався політичною діяльністю й вирішив зробити на цій  ниві  кар'єру. Тальбот  був членом парламенту від графства Вілтшир.
         Але він вирішив   залишити  політичну кар'єру й зайнятися  науковими  дослідженнями. В 1831 р. Тальбот  був вибраний членом Королівського товариства. Будучи людиною багатою і незалежною, Тальбот  багато часу проводив за  кордоном, де жваво цікавився досягненнями науки й техніки.
       Як відомо, ще в 1827 р. Ньєпс, відвідавши Англію,  показував свої знімки Бауеру. Від Бауера  про знімки французького  винахідника міг довідатися Тальбот  і сам захопитися ідеєю закріплення зображення в камері-обскурі.
         У січні 1834р., негайно після повернення додому, Тальбот  приступив до  фотографічних  дослідів. Тальбот  починає проводити досліди з іншими   світлочутливими речовинами, підбираючи найбільш підходящі для       наміченої мети.
      Цікаво простежити за тим, як Тальботу  вдалося навчитися фіксувати      зображення. Працюючи з папером, просоченим  нітратом срібла, він переконався  у  його  слабкій світлочутливості. Тоді дослідник став проводи з досліди із хлористим сріблом, речовиною більш світлочутливою, ніж  нітрат срібла. Папір застосовувався  канцелярський й найвищої якості.
        На  відміну  від попередніх дослідів, папір спершу просочувалася слабким розчином   кухонної солі,  надлишки  якого стиралися м'якою тканиною, а потім  висушувалася. І тільки після цього на одну зі сторін паперу наносився  розчин нітрату срібла. Папір знову висушувався, цього разу в темряві.
         Після численних дослідів Тальбот переконався, що  світлочутливість підготовленого  в такий спосіб паперу залежить від співвідношення між уживаними кількістю солі й кількістю нітрату срібла. Чим більше солі, тим слабкіша світлочутливість паперу. Це зображення Тальбот назвав «фотографічними малюнками». Ці малюнки  являли собою контактні копії листя рослин, мережив, які накладалися на світлочутливий папір, придавлювалися зверху  прозорим склом і виставлялися під сонячне світло.
       Після того, як був знайдений спосіб фіксації зображення, Тальбот  приступив  до фотографічних дослідів. Із цією метою він власноручно виготовив з дерев'яного ящика  велику  камеру-обскуру. Папір спочатку робив   світлочутливим  повторними занурюваннями в розчини солі й срібла й експонував відразу ж після цих маніпуляцій у вологому стані.
         Але цей   спосіб не виправдав себе. Його довелося забракувати через те, що витримка  навіть тривалістю в 1-2  години давала недотримане зображення без пророблення тіньових ділянок. Тоді Тальбот  замовив місцевим майстрам  декілька  маленьких камер-обскур з полем зображення 2,5 кв. дюйми.
         В нові апарати Тальбот  вставив малюсінькі лінзи з фокусною відстанню в 2  дюйми, які дозволяли одержувати зображення розміром в 1 кв. дюйм.
 Ці камери, заряджені світлочутливим папером, Тальбот  розставив навколо  свого будинку й після годинної експозиції одержав його мініатюрні негативні  зображення.
         Досягши відчутних результатів, що відкривають прямий шлях до зображення фотографій, Тальбот  в 1835 р. зненацька перериває свої досліди, так і не вирішивши до кінця поставленого  перед собою завдання - замінити олівець художника камерою-обскурою.
         І хто знає, коли ще Тальбот знайшов  би час продовжити свої фотографічні досліди, якби в січні 1839 р.  до нього не дійшли слухи про винахід  Дагера. Тільки тепер Тальбот зрозумів свою помилку.
         Уже 25 січня 1839 р., Тальбот  спішно організував у бібліотеці Королівського  товариства  виставку, на якій  він показав всі знімки, що були в нього під рукою. Було там і  декілька   негативних зображень своєї садиби, зроблені в 1835 р. Виставка привернула увагу преси. Газети дружно хвалили Тальбота.
     У своєму першому представленому Королівському товариству повідомленні про "фотографічне  малювання" Тальбот  промовчав  про застосовувані  ним хімікати.
 Але вже 21 лютого 1839 р. у листі секретареві Королівського  товариства  Семюелю Г.Крісті Тальбот докладно описує знайомий нам спосіб одержання світлочутливого паперу  за допомогою просочування його  спочатку розчином солі, а потім розчином  нітрату срібла. 21 березня 1839 р. винахідник повідомляє Королівському  товариству  про знайдений ним  від графства Вілтшир більш  світлочутливий шар.
        Це  повідомлення цікаве  тим, що в ньому вперше в історії винаходу  фотографії згадується про застосування бромистого калію у фотографічних  дослідах.
          Тальбот  продовжує працювати, наполегливо й цілеспрямовано. Тепер перед ним  стояла тільки одна мета, на досягнення якої він направив всі свої зусилля, - одержання фотографічних знімків за допомогою  камери-обскури. 20-21 вересня 1840 р. Тальбот  зробив важливе відкриття, настільки важливе, що воно мало вирішальне значення не тільки для подальшої  роботи його автора в цьому напрямку, але й для розвитку світової фотографії у цілому.
        Це відкриття було зроблено випадково. Якось Тальбот  вирішив знайти найбільш чутливий до світла шар. Для цього він наніс на  декілька листків паперу розчини різної концентрації й, висушивши їх, піддав короткочасній експозиції в камері-обскурі.
        Один із цих листків, на  якому не було й натяку на зображення, винахідник залишив у темній кімнаті. Коли ж він через якийсь час повернувся в цю кімнату й взяв в  руки залишений там листок паперу, то до чималого свого подиву побачив на ньому виразне негативне зображення.
        Виявляється, світлочутливий папір у процесі експонування залишається чистим, тобто на  його поверхні  утвориться сховане зображення, його  треба було  проявити. Робилося це в  темній кімнаті при світлі свічки  протягом 5-10 хв.
       При цьому, що особливо важливо, фотограф мав можливість спостерігати процес прояву й зупинити  його тоді, коли  вважає  за  потрібне.
      Щоб зупинити прояв, досить   папір занурити у фіксуючий розчин, після чого цей розчин змивався  водою, а папір висушувався. З отриманого в такий спосіб негатива можна  зробити контактним способом при сонячному  освітленні будь-яку  кількість  знімків на фотогенічному папері, що раніше застосовувався. Такий процес був  названий "калотипією".
       8 лютого 1841 р. Тальбот  взяв англійський патент на калотипний процес і  опублікував його.
      Світлочутливий папір для калотипного процесу готувався  так: 6 г. кристалічного нітрату срібла розчиняли в 180 мл дистильованої води.
      Цим розчином за допомогою м'якого  пензля покривали  одну сторону аркуша щільного паперу для письма. Папір висушували в темній кімнаті. Сухий папір занурювали потім у розчин йодистого калію і знову сушили  його. Оброблений в такий спосіб папір мав рівномірне блідо-жовте покриття йодиду срібла.
 Потім готували два розчини, які зберігалися окремо. При необхідності їх змішували в рівних обсягах. Одержувану суміш Тальбот назвав галлонітратом срібла. Цією сумішшю  покривали підготовлений  раніше папір і висушували.
Тільки після цих операцій папір ставав придатним для експонування й міг зберігатися, не втрачаючи своїх властивостей, протягом місяця. Такий папір перевершував по світлочутливості раніше  застосовувані  ним  папери в 100 разів і більше.
       Після експонування паперу в камері-обскурі  його  проявляли. Робили це в  темній  кімнаті при слабкому світлі свічки . Щоб  проявити зображення, папір   удруге покривали все  тим же галлонітратом срібла.
      Для цього було потрібно   усього лише кілька секунд. Якщо експозиція при зйомці була занадто короткою  й зображення виходило слабким, негатив ще раз змочували  галлонітратом срібла й нагрівали на теплому залізному  листі  протягом 1-2 хв.
       Для фіксування негативів готували розчин з 6 г. бромистого калію в 240-300 г. води. Після прояву негатив споліскували водою й висушували.  Потім покривали фіксуючим розчином, промивали у воді й остаточно  висушували. Щоб негативи були прозорими, їх навощували.
       Згодом Тальбот  замінив  застосовуваний  ним для фіксування розчин бромистого калію  на розчин  гіпосульфіту  натрію.
       Калотипи  можна було розмножувати. Більше того, Тальботу першому серед винахідників фотографії вдалося вирішити ще одне дуже важливе завдання - збільшення знімків.
      Тальбот показав, що з невеликого негатива за допомогою  спеціального приладу з об'єктивом можна одержувати збільшені позитивні копії, і здійснив свою ідею на практиці. На цей винахід Тальбот  одержав у 1843 р. англійський патент.
        В 1844 році Тальбот опублікував першу книгу з фотоілюстраціями: The Pencil of Nature; при цьому він використав вручну приклеєні калотипи.
        Помер Вільям Генрі Фокс Тальбот 1877 р. у своєму родовому маєтку в  абатстві Лакок, де він прожив все  своє  тривале  й цікаве  життя.
                                                         Шатарська Людмила, головний

                                                                             бібліотекар відділу технічної літератури

субота, 1 лютого 2020 р.

До 175-річчя від дня народження Івана Пулюя


      Наукові та технічні успіхи людства у ХХ сторіччі важко уявити без використання невидимих променів, які називають рентгенівськими. Ці промені використовуються і в техніці, і в науці, і в медицині. Вперше їх отримав і застосував для отримання знімків наш співвітчизник Іван Пулюй...
      Народився Іван Пулюй 2 лютого 1845 року в селі Гримайлові Тернопільської області. Гімназію закінчив у Тернополі, а далі – Відень, Прага, Страсбург – тернистий шлях до вершин світової науки.
        Іван Пулюй успішно працював у багатьох галузях науки і техніки – фізиці, електротехніці, математиці, астрономії, філософії, педагогіці. Він сконструював телефонний сигнальний апарат, срібний випрямляч зворотного зв'язку, індуктор для трифазних струмів, телефонічну станцію для охорони життя від електричних струмів високої напруги та ін. Багато працював над поясненням природи електрона, проводив роботи з ураном... А ще був поліглотом – знав 15 мов. У співпраці з П.Кулішем і І.Нечуєм-Левицьким переклав із давньогебрейської мови "Псалтир" і з грецької "Євангеліє".
        Водночас працював і для єдності України. Він стверджував, що Україна була і є державою – єдиною спадкоємницею княжої доби. Широкий резонанс мала його робота "Україна і її міжнародне політичне значення".
       Саме Пулюй, а не Рентген, розробив рурку, окремий вид анода – антикатод. Іван Пулюй посвятив у свої досліди із катодною лампою сербського студента Ніколу Теслу і Конрада Рентгена. Вони тоді разом працювали у  фізичному кабінеті у відомого німецького фізика професора А.Кундта. Іван Пулюй показав дію цих Х-променів (1895 р.), а Рентген повторив досліди і у  січні 1896 року виступив із публічною доповіддю про Х-промені, продемонстрував знімки. Саме ця сенсаційність, підігріта газетярами, зіграла вирішальну роль у присудженні саме Рентгенові згодом (1901 р.) Нобелівської премії.
      Та пріоритети українського вченого Івана Михайловича Пулюя були визначними, але замовчуваними. Рентген відмовився прочитати передбачувану процедурою "Нобелівську лекцію", у якій лауреати викладають суть свого відкриття. Чому?! І на лист Пулюя, в якому він запитував Рентгена, чи користувався той подарованими йому лампами, Рентген не відповів.
І далі, і в радянський період панувала тенденція замовчувати видатних учених-українців.
       А рурка Пулюя, яка виділяє сильні промені, "...була однією із найкращих ламп в Америці. Тепер вона зберігається в Дермонтовському музеї США", – зазначає у своїх споминах син Пулюя – Олександр.
       Відомий журналіст тих часів Ерівн Кіш читав: "Пулюй... двадцять років робив досліди без того, щоб з ними виступати публічно. Під час демонстрації лампи Пулюя ми переконалися в чистоті фотознімків. Напроти того, фотознімки, зроблені Рентгеном, є неясними й для точного встановлення діагнозу в медицині, спеціально для хірургії, не мають значення. На дослідну роботу Рентгена дивилися скептично..." Та поведінка Рентгена залишалася незрозумілою. Пулюй, через свій характер, змирився. Цікаво тут згадати слова великого А.Ейнштейна (вони товаришували, мешкали поруч у Празі в 1911–12 роках):
        – Не можу Вас нічим утішити: що сталося – не відстанеться. Хай залишається при Вас сатисфакція, що Ви вклали свою працю в це епохальне відкриття!
        Та ім'я Івана Пулюя повертається до нас із забуття. Фундаментальні його праці з фізики та електротехніки, публіцистичні праці та ін. є актуальними сьогодні, коли українська держава стверджує свою незалежність.
                                                                                                Людмила Шатарська, головний бібліотекар
                                                                                                відділу технічної літератури