В українців було свято вишивальниць — це сьогоднішній день Варвари 17
грудня. На Варвари не можна було прати, білити чи глину місити, — тільки
вишивати. У цей день дівчата збиралися разом, молилися і вишивали долю… Адже саме
в ці дні ворожили на врожай, на долю, спостерігали за погодою. То чи не магічні
замовляння “засівали” чисті дівчата на білому полотні, творячи живі послання
долі? Вважалося, що Варвара “золотими нитками Ісусові ризи вишивала”. А це
означало, що, будучи покровителькою дівчат-вишивальниць, вона керувала їхніми
намірами і руками, коли майбутні наречені вишивали сорочки своїм судженим
весільні рушники, ткали та вишивали свої власні сорочки. Тому вишивання у цей
день було святим ритуалом, значення якого сьогодні, на жаль, уже втрачено. Колись
вишивані узори не переносилися механічно, як зараз, із чужих зразків. Кожна
вишивальниця досконало володіла “мовою” орнаментального письма, відчувала
енергетику кольорів, поєднувала їх зі своїми почуттями і помислами в єдине
мереживо, яке мало стати оберегом як для самої себе, так і для коханого
чоловіка чи дитини. Щоб точно “закодувати” сорочку, достатньо лише чистоти
намірів, любові, а оте “внутрішнє чуття”, як ми називаємо свою підсвідомість,
само підказує, як і що робити. Недаремно казали, що не всі жінки чи дівчата
могли вишивати. Бо тим, у кого наміри чи почуття не були настроєні на “космічні
струни”, магія вишивання не відкривалася. Ось така цікава історія
сьогоднішнього дня!
Немає коментарів:
Дописати коментар