Від бісеринки до шедевру: запрошуємо на книжково-ілюстративну виставку!

 

Чи знали ви, що маленька скляна намистина здатна зберігати в собі багатовікову історію, традиції та неймовірну силу людської фантазії? Бісероплетіння — це не просто ремесло, а справжня магія, де з тисяч дрібних деталей народжуються справжні витвори мистецтва. Мистецтво виготовлення прикрас із бісеру, як і вишивка та інше жіноче рукоділля, прийшло до нас із глибини історії. Батьківщина бісеру – стародавній Єгипет, де з непрозорого скла виготовляли штучні перлинки, які арабською називалися «бусра» (у множині «бусер»), звідки і пішла його назва. З покоління в покоління передається техніка виготовлення оздоб, візерунки та орнаменти. Завдяки своїй різноманітності, барвистості, народним мотивам, прикраси з бісеру і тепер чарують своєю красою, вражають оригінальністю форм та кольорових поєднань і чудово пасують до сучасного одягу.

 

Запрошуємо всіх поціновувачів краси, творчості та народного мистецтва відвідати нашу нову книжково-ілюстративну виставку «Від бісеринки до шедевру…».

·         На виставці «Від бісеринки до шедевру…», розгорнутій у відділі технічної літератури   Тернопільської обласної універсальної  наукової бібліотеки, представлені книги та журнали по бісероплетінню, виготовленню прикрас, елементів декору, різних фігурок, квітів та інших штучних прикрас. Детальні самовчителі, схеми та майстер-класи для початківців і досвідчених майстрів. Сучасні тренди: від класичних прикрас до бісерного декору в інтер'єрі та високій моді.

·          

Ця виставка — чудова нагода знайти нове натхнення, відкрити для себе секрети філігранної техніки або просто помилуватися естетикою книг. Можливо, саме тут ви захочете створити свій перший або черговий шедевр!

 

Кам'яна симфонія інженера Гінзбурга

 

4 липні 2026 року виповнюється рівно 150 років від дня народження Олександра Марковича Гінзбурга — видатного дослідника, що став одним із перших зодчих, хто почав активно впроваджувати залізобетонні конструкції в архітектуру України. Український інженер, архітектор, педагог, вчений,  автор понад 120 будівель, зведених у стилях модерн і конструктивізм, Олександр Маркович Гінзбург народився 4 липня 1876 року в м. Слов’янську Ізюмського повіту Харківської губернії.

У 1877 році родина переїхала в м. Харків. З ранніх років батьки виховували в синові любов до музики та науки, навчали його іноземним мовам.  У 1886 р. Олександр Гінзбург вступив до 3-ї Харківської гімназії, яку закінчив із золотою медаллю. У 1894-1898 рр. навчався на математичному факультеті Харківського університету. У 1899 р. удосконалював свої знання з математики на спеціальних курсах в Берлінському університеті. У 1900-1903 рр. навчався на інженерному факультеті Харківського технологічного інституту, по завершенні якого отримав спеціальність інженера-механіка та будівельника.

Плідну практичну діяльність архітектор розпочав у 1903 р. Олександр Гінзбург відкрив власне архітектурно-будівельне бюро, запроектував і побудував низку великих житлових, громадських і промислових споруд у м. Харкові, Сумах, Дніпропетровську, Полтаві, Великому Токмаку та інших містах. Він брав активну участь в архітектурних конкурсах і посідав призові місця. Серед конкурсних робіт Олександра Гінзбурга – театр-клуб в м. Катеринославі (нині Дніпро), розроблений у 1909 р. і прийнятий до будівництва у зв’язку зі своєю оригінальністю; клуб і театр у м. Луганську (1910); палац Пестерєва в Лівадії (1910); санаторій в м. Кисловодську (1913); Будинок приїжджих у м. Костянтинівці (1926); Опера в м. Харкові (1936); Палац правосуддя в м. Софії (1912-1913). У 1916 р. Олександр Маркович склав топографічний план Харкова із зазначенням фактичних розмірів міста і нових поселень за межами міста.

У довоєнні роки архітектор розробив декілька великих архітектурних проектів, серед яких реалізовані: селище Костянтинівських заводів (1926), скляний і пляшковий заводи в м. Костянтинівці (1921-1927), реконструкція швейної фабрики ім. Тінякова в місті Харкові. Архітектор розробив низку винаходів, які були запатентовані та запроваджені на практиці: збірні будинки із залізобетону, дерева, скла, просторова дерев’яна фанера. Крім них Олександр Гінзбург розробив винаходи, опубліковані для загального користування: заморожений бетон (1905), будівництво гребель без опалубки (1931), збірний залізобетон (1926), склепіння та куполи великих прогонів (1936), металізація поверхонь (1932), розвиток і генеалогія архітектурних стилів (1913-1918), архітектурна композиція та критика (1927-1930). Олександр Гінзбург –автор великої кількості теоретичний праць. Загалом він опублікував понад 100 друкованих праць, у тому числі друковані курси з техніки обмірів у будівництві. У статтях він досліджував низку питань архітектурно-будівельної науки: давав конструктивні пропозиції, розробляв нові методи, ідеї та конструкції.

Відділ технічної літератури ТОУНБ пропонує ознайомитися з літературою на дану тематику, яка є у фонді відділу.

Стиль крізь призму століть: еволюція сонцезахисних окулярів

              

27 червня щороку відзначають День сонцезахисних окулярів, щоб підвищувати обізнаність стосовно необхідності захисту очей від сонячного опромінення. 

 Сонцезахисні окуляри є одним з найбільш популярних аксесуарів у світі. Вони не лише захищають наші очі від шкідливого впливу ультрафіолетових променів, але й служать символом стилю та статусу. Їхня історія багата на цікаві моменти, а сучасний ринок пропонує нескінченну кількість варіантів для кожного смаку.

Перші прототипи сучасних сонцезахисних окулярів з'явилися ще в Давньому Римі. Імператор Нерон використовував поліровані смарагди для захисту очей під час перегляду гладіаторських боїв. У XIII столітті в Китаї судді носили пластини з темного кварцу, але не для захисту від сонця, а щоб приховати свої емоції під час судових засідань.

У XVIII столітті сонцезахисні окуляри вперше почали широко використовувати в Європі. Вони виконували як захисну функцію, так і слугували символом елітності. Люди усвідомлювали важливість захисту очей, і цей аксесуар набув популярності серед аристократії.

У 1920-х роках сонцезахисні окуляри стали модним аксесуаром завдяки бренду Foster Grant. Голлівудські зірки почали носити їх, підкреслюючи свій стиль. З того часу окуляри стали невід'ємною частиною індустрії моди.

У 1936 році компанія Bausch & Lomb розробила окуляри Ray-Ban спеціально для пілотів. Ці окуляри мали усувати сліпуче сонячне світло та забезпечувати чіткість зору під час польотів. Модель, відома як Aviator, стала культовою і популярною серед широкої публіки.

Сонцезахисні окуляри стали важливим елементом навіть у космосі. Астронавти використовують спеціальні моделі, які захищають очі від ультрафіолетового та інфрачервоного випромінювання. Це ще раз підкреслює важливість якісного захисту очей.

Лінзи з ультрафіолетовим захистом запобігають серйозним захворюванням очей, таким як катаракта чи дегенерація сітківки. Водночас темні окуляри без UV-захисту можуть бути небезпечними, оскільки вони сприяють розширенню зіниці, що дозволяє пропускати більше шкідливого випромінювання.

Деякі моделі сонцезахисних окулярів стали справжніми іконами стилю. Наприклад, Wayfarer асоціюються з епохою рок-н-ролу, а Aviator — з авіацією. Ці моделі увійшли в історію моди як символи певних культурних періодів.

Сьогодні ринок пропонує величезну різноманітність сонцезахисних окулярів. Вони доступні в різних стилях, від класичних до авангардних, і дозволяють кожному висловити свою індивідуальність. Крім того, сучасні технології дозволяють створювати окуляри з інноваційними лінзами для ще більшого захисту та комфорту.

 З нагоди дня сонцезахисних окулярів працівники відділу технічної літератури ТОУНБ запрошують своїх шанувальників ознайомитись з книжковими документами, які занурять Вас в історію, розкажуть як і чому з'явилися перші окуляри, і як вони змінювалися з плином часу. Ви дізнаєтеся багато нового про перші сонцезахисні окуляри і зрозумієте, як вони вплинули на сучасну моду, медицину і навіть культуру в цілому. Також Ви  зможете порівняти  різні моделі та прототипи перших окулярів, та дізнатись, як сучасні технології допомагають нам реконструювати стародавні артефакти.

 

 

Борис Грабовський — піонер на ниві світового телебачення ( До 125–річниці з дня народження)

          

Борис Грабовський — людина, без якої не відбулася б телевізійна доба. Син відомого українського поета, він стояв у першоджерел одного з найбільших винаходів людства 20 століття — електронної системи телебачення.

Винахідник запатентував, реалізував на практиці, продемонстрував телевізійне обладнання, за допомогою якого першим у світі здійснив безпровідну передачу на відстань рухомого зображення. Телебачення: нині буденна для людства річ. А майже 100 років тому це радше здавалося фантастикою. Науковці й ентузіасти з усіх країн світу працювали над створенням «дальнобачення», однак зробити одне з найбільших винаходів ХХ ст., створити електронну систему передачі на відстань рухомого зображення, вдалося саме українцю – Борису Грабовському!

 10  фактів з життя генія телебачення:

Був сином видатного українського поета Павла Грабовського. Ім’я Борис отримав на честь українського мовознавця Бориса Грінченка, з яким близько товаришував його батько. Ще в дитинстві навчився виготовляти вибухові речовини для феєрверків, стріляти з вогнепальної зброї, захоплювався конструюванням. Живучи поблизу будинку для сліпих і спостерігаючи за цими людьми, винайшов віброфосфенний апарат “Камертонний телефот” для бачення сліпих та апарат для глухонімих. За освітою був педагогом. Закінчив Киргизький державний педінститут. Викладав фізику, згодом вів гуртки моделювання. Перш ніж здійснити своє найбільше відкриття, Борис Грабовський декілька разів облишав дослідження. Перешкодами на шляху вченого були: брак коштів, непорозуміння з радянською владою, політичні переслідування родини. 26 липня 1928 на практиці реалізував ідею електронного передавача на відстані (телефота), зробивши одне з найбільших  винаходів XX ст., що має наймасовіше використання. Серед винаходів Бориса Грабовського були: малолітражний вертоліт і планер. Загалом ‒ 50 авторських свідоцтва на винаходи і 12 патентів. Учений був прекрасним лектором і оповідачем, автором кількох науково-фантастичних романів, казок. Першість Грабовського у створенні телевізійної передачі за допомогою електронних телевізійних пристроїв визнав увесь світ, зокрема й такі організації, як ЮНЕСКО. Це було одне з найбільших винаходів XX століття. І коли вмикаєте телевізор, згадайте, що до цього дива причетний наш земляк — Борис Грабовський.

Докладніше про історію відкриття Б. Грабовського ви зможете  прочитати в книгах та публікаціях у періодичних виданнях, які зберігаються у фонді відділу технічної літератури Тернопільської ОУНБ.

 

 

Книжкова знахідка

Пропонуємо вашій увазі огляд книги Алекса Сучжон-Кім «Гаджет - залежність», що стала незамінним путівником для всіх, хто прагне зрозуміти, як технології формують наше сьогодення та як не втрати себе в їхньому вирі.

Запрошуємо до перегляду!

13 червня — День швейної машинки

Незважаючи на те, що це неофіційне свято, відзначають його у всьому світі. День швейної машинки нерозривно пов'язаний з історією її появи.

Саме в цей день в 1790 році англійський винахідник Томас Сейнт запатентував конструкцію першої швейної машинки, яка ознаменувала початок революції в текстильній промисловості і стала для багатьох господинь обов'язковим інвентарем в будинку. Необхідно відзначити, що винахід Сейнта не набув широкого поширення.

Знадобилося ще 14 років, перш ніж перша робоча швейна машина була створена в 1804 році, і ще 15 років, перш ніж швейні машини стали доступними для споживачів. Дивно, але в 1874 році Вільям Ньютон Вілсон знайшов малюнки і креслення Сейнта в Лондонському патентному бюро і побудував робочу модель швейної машинки, яка в даний час належить Лондонському музею науки. А першу практичну і зручну у використанні швейну машину створив француз Бартелемі Тімон в 1830 році і відкрив першу в світі швейну фабрику. Однак французькі кравці спалили його швейну фабрику, тому що вважали, що його винахід позбавить їх роботи.

Перші швейні машинки були одним із символів промислової революції, ілюструючи перехід від ручного виробництва до автоматизованого. Колись жінки витрачали багато часу на шиття вручну, і винахід швейної машини допоміг вивільнити їм час для інших домашніх справ. Різні винахідники вдосконалювали конструкцію швейної машини, створюючи більш складні і одночасно зручні у використанні пристрої.

Перша комерційно успішна швейна машина (це була машинка Ісаака Зінгера) була запущена у виробництво в 1850-х роках. Зінгер не винайшов швейну машину і ніколи не стверджував, що зробив це. До 1850 року, коли з'явилася його перша швейна машина, вже існував ряд моделей. Зінгер витратив на подолання наявних у цих моделей конструктивних недоліків десять днів, які зробили винахідника багатієм. Він розташував човник горизонтально, запропонував столик-дошку для тканини і ніжку-тримач голки. Також він забезпечив машину ножною педаллю для приводу. Ці нововведення стали базовою схемою швейної машини на довгі роки.

В даний час побутові швейні машини втратили свою популярність, так як більшість людей вважають за краще купувати готовий одяг. Але таке свято, як День швейної машинки не втратить своєї актуальності ще довгі роки. Якби не винахід швейної машини, було б набагато важче виготовляти одяг, так як його все одно треба було б шити вручну.

Тож запрошуємо до читального залу відділу технічної літератури Тернопільської ОУНБ, де ви  познайомитеся з книгами з крою та шиття, викройками цікавих модних фасонів одягу, матеріалами про діяльність та життя відомих дизайнерів. На наших майстер класах, що проводяться у рамках занять творчого клубу «Натхнення» можна зустрітись з майстринями, які розкриють для вас нюанси та секрети шиття як для новачків, так і для тих, хто вже не перший день освоює це мистецтво, отримаєте поради, рекомендації та інші приємні сюрпризи. 

Всесвітній день модерну – щорічне свято, що відзначається 10 червня.

                         

 Модерн – стильовий напрям в архітектурі й декоративно-вжитковому мистецтві Європи та Америки наприкінці XIX - на початку XX ст. У різних країнах стиль має інші назви: ар-нуво у Франції, Бельгії, югендстиль у Німеччині, сецесіон  в  Австрії.

Становлення модерну тісно пов’язане з бурхливим розвитком індустріального суспільства. Представники цього напряму прагнули створити принципово нове мистецтво, відмовляючись від історичних стилізацій та еклектики. Вони свідомо використовували примхливі, динамічні форми, вигадливі лінії, принципи асиметрії й вільного планування. Завдяки новим технічним і конструктивним можливостям з’являлися незвичайні, виразно індивідуалізовані споруди, де кожен елемент підпорядковувався єдиній образно-символічній концепції та орнаментальному ритму.

Найяскравіше принципи модерну використовував Ле Корбюзьє. Представниками стилю також були видатні архітектори: В. Гропіус, Місс ван дер Рое, П. Беренс, А. Гауді, О. Вагнер, Й. Ольбріх, Ф. Шехтель.
В Україні цей напрям набув своєрідних рис, певних особливостей, що стало основою виокремлення його в окремий напрям – український архітектурний модерн. Виділяють два етапи розвитку модерну в Україні: ранній  і пізній.

На теренах України існувало кілька основних шкіл модерну: київська, харківська, одеська і львівська, кожна з яких відзначалася своїми особливостями.

Серед всіх, київська школа, займала особливе місце. Вона виявилася певною мірою віддаленою від інших архітектурних шкіл, формуючись під впливом місцевих традицій. Саме тому, київський модерн відзначається більшою еклектичністю, ніж львівський чи харківський. Найбільшого поширення набув зрілий раціоналістичний модерн із використанням оздоблення. Поряд із ним зустрічаються й приклади декоративного стилю з об’ємним і площинним оформленням, національно-романтичного напрямку.

Найвидатнішими архітекторами київського модерну вважаються В. Городецький, І. Ледоховський, Е. Брадтман, В. Кричевський, В. Безсмертний та інші.

Пам’ятники модерну, незалежно від того, де вони знаходяться, – в Києві чи Парижі, завжди легко впізнати. Вони вражають, перш за все, своїми динамічними силуетами, дивовижним орнаментом, основою котрого стає лінія «удар батога», схожа на сплетення рослин або морські хвилі. Побачити цю лінію можна у вигинах металу, віконних прорізах та балконах.

Хоча архітектори модерну ніколи не відтворювали природні елементи буквально, створені ними форми наділені таким динамізмом, що здаються живими. Мабуть, у цьому й полягає секрет вічної молодості модерну. Він приваблює людей, які втомилися від прямокутних форм "кам'яних джунглів" і підсвідомо прагнуть витончених та плавних ліній первозданної природи.

Запрошуємо вас до читального залу відділу технічної літератури ТОУНБ, де представлені видання, що розкривають розуміння стилю модерн у будівництві, архітектурі, ландшафтному дизайну та елементах одягу.

 

Диво на колесах

 

Святкування Всесвітнього дня велосипеда щорічно 3 червня було засноване резолюцією Генеральної Асамблеї ООН від 12 квітня 2018 року. Ініціатором заснування свята став соціолог Лешек Сібільський разом зі своїми студентами. Сібільский та його учні провели медіакампанію, в якій намагались звернути увагу на велосипед не лише як на засіб поліпшення фізичного і психічного здоров’я, але й на формування в суспільстві культури руху на велосипеді та підвищення безпеки на дорозі. Співавторами документу виступили 56 країн світу. Таким чином, ООН закликала держави приділяти велосипеду належне місце в стратегіях розвитку регіонів.

Найбільшим попитом велосипеди користуються у Нідерландах (їх має 90% населення). Після Нідерландів йде Данія, де цей транспорт має понад 80% людей. На третьому місці — Німеччина, де на велосипедах їздять більше 75% мешканців. Велосипед винайшов знаменитий німецький винахідник барон Карл фон Дрез (1785-1851). Сам вчений називав свій винахід «біговою машиною», а пізніше він став відомим як «дрезина» або «велосипед». Щоб на ньому пересуватися, потрібно було відштовхуватися ногами від землі. Педалі на ньому з'явилися набагато пізніше - лише в 1864 році. Перша поїздка на новому засобі пересування була зроблена Дрезом в 1817 році. Відстань від Мангейма до Рейнау (близько 7 км) він подолав менш ніж за 1 годину, пересуваючись зі швидкістю близько 9 миль на годину - в той час як кінна пошта долала цей шлях за 4 години.

Слід згадати основні етапи удосконалення велосипеда:

- У 1853 р француз П'єр Мішо запатентував педальний привід, прикріплений до переднього колеса. У тому числі велосипед обзавівся підпружиненим сідлом і гальмом.
- Каупер розробив нову конструкцію колеса зі спицями. Через рік після цієї події в Парижі фірма «Мейер і Ко» розпочала виробництво велосипедів з ланцюгом - так званим ланцюговим приводом на заднє колесо.

- У 1888 році шотландець Джон Бойд Данлоп винайшов надувні шини з каучуку. Вони були технічно досконалішими і набули широкого поширення.
- У 1898 були винайдені педальні гальма і механізм вільного ходу, що дозволяє не обертати педалі, коли велосипед котиться сам. У ті ж роки винайшли і ручні гальма, але широке застосування вони знайшли не відразу.

У 2005 році за підсумками опитування громадської думки в Великобританії велосипед визнано найбільшим винаходом XIX століття. За велосипед проголосувало більше опитаних, ніж за всі інші винаходи разом узяті. Винахід велосипеда стоїть в одному ряду з винаходом автомобіля.

 Сьогодні розвиток велосипедної індустрії не стоїть на місці. Ми стаємо свідками появи нових видів велосипедів – пляжних, зимових, велосамокатів.

Всесвітньо відомі виробники автомобілів (BMW, MERCEDES-BENZ, PEUGEOT, VOLKSWAGEN) стали випускати велосипеди під своєю маркою.

Велосипед – простий, недорогий, надійний і екологічно чистий вид транспорту, який використовується вже два століття. Він не тільки допомагає людям вести здоровий спосіб життя, але і сприяє дбайливому ставленню до навколишнього середовища. Пропонуємо цікаву подорож сторінками книг та публікацій у періодичних виданнях з історії такого корисного винаходу, як велосипед.

 

«Чиста питна вода — наше життя»: запрошуємо на книжкову виставку!

 

Вода — це найпростіша і водночас найцінніша речовина на планеті. Вона дарує життя, підтримує наше здоров'я та формує майбутнє всього людства. Але чи замислювалися ви, який складний шлях долає крапля води, перш ніж потрапити до нашої склянки? І чому збереження її чистоти — це обов'язок кожного з нас?

Запрошуємо всіх читачів та мешканців міста відвідати нашу нову тематичну книжкову виставку «Чиста питна вода — наше життя», яка організована у відділі технічної літератури ТОУНБ.

Що ви дізнаєтеся на виставці:

Як якість питної води впливає на наш організм, імунітет та довголіття, з якими проблемами стикаються водні ресурси України та світу сьогодні, як правильно очищувати воду в домашніх умовах та раціонально її використовувати, дивовижні наукові факти про диво-властивості води.

На полицях ви знайдете науково-популярні видання, енциклопедії, практичні довідники та яскраві ілюстровані книги, які будуть цікаві як дорослим, так і найменшим читачам.

Збережемо воду разом — заради життя на Землі!

 

Творчий клуб «Натхнення»: «Душа народу в кожному візерунку»

 

У читальному залі відділу технічної літератури Тернопільської ОУНБ відбулося чергове засідання творчого клубу «Натхнення» під назвою «Душа народу в кожному візерунку», приурочене до Всесвітнього Дня вишиванки - одного з найяскравіших і найпатріотичніших свят.  Це свято об'єднує українців по всьому світу, нагадуючи нам про наші коріння, традиції та багатогранну культуру.

Нині вишиванка переживає піднесення і відродження, бо українці згуртувалися у підтримці власних традицій. Елементи візерунків все частіше використовують в дизайні одягу не лише українців. Носити вишиванку стало не лише патріотично, а й модно та ексклюзивно.

Історія народної вишивки на Тернопільщині  іде коренями в глибину століть. Вишивка є складовою частиною народного костюма, активно використовується в сучасному одязі, надаючи йому своєрідності і неповторності. Вишивкою прикрашали вбрання, рушники, серветки під ікони, скатертини, постільну білизну і навіть взуття. Але узори вишивок, як правило, були не тільки простими прикрасами, але й оберегами, які захищають від злих духів, хвороб, різних напастей тощо.

Кожен регіон України здавна славиться власними вишитими виробами. Борщівська вишивка — це не просто декоративне мистецтво. Це система знаків, символів, технік і змістів, яка формувалася століттями. У кожному стібку — код культури, емоція, історія. Її особливістю є переважання чорного кольору. За переказами, після однієї з кривавих навал, коли в селах залишилися самі жінки, вдови почали вишивати свої сорочки чорними нитками — на знак скорботи і пам’яті. І протягом семи поколінь цей чорний колір став не лише знаком жалоби, а й символом незламності, гідності, вірності традиції.

Сьогодні у нас відбулася особлива зустріч. Ми занурилися у дивовижний світ густих чорних узорів, які зберігають таємниці нашого краю. Майстер-клас із Борщівської вишивки провела чарівна Тетяна Сеник - майстриня народних художніх промислів, членкиня Національної спілки майстрів народного мистецтва України, яка  навчила присутніх особливих узорів унікальної борщівської вишивки. На заході панувала неймовірна атмосфера, творчий настрій та запах автентичності. Учасники мали змогу не лише навчитися новим швам, а й відчути енергетику стародавнього ремесла. Щиро дякуємо пані Тетяні за професіоналізм, передачу досвіду та збереження нашої культурної спадщини.

На засіданні клубу були присутні: Іван Іванович Кузишин — провідний методист образотворчого та декоративно-прикладного мистецтв Тернопільського обласного методичного центру народної творчості, заслужений майстер народної творчості України та учні і завідувачка бібліотеки  Тернопільської загальноосвітньої школи №23 Любов Дзецюх.

 

Творчий клуб «Натхнення»: «Душа народу в кожному візерунку» (19 травня)

 

19 травня 2026 року о 13.00 у рамках занять клубу «Натхнення» відбудеться творча зустріч на тему «Душа народу в кожному візерунку» та майстер-клас із майстринею народних художніх промислів художньої вишивки, майстринею ГО «Школа борщівської народної сорочки» —Тетяною Сеник.

Організатори заходу – відділ технічної літератури Тернопільської ОУНБ і Тернопільський обласний методичний центр народної творчості.

Творчий клуб «Натхнення»: творча зустріч та майстер-клас «Лялька-мотанка: вухастий талісман зайчик»

 

12 травня 2026 року у Тернопільській обласній універсальній науковій бібліотеці відбулася творча зустріч та майстер-клас з майстринею народних художніх промислів Марією Баліцькою на тему «Лялька-мотанка: вухастий оберіг зайчик». З давніх-давен наші предки вірили, що мотанка, створена власними руками, з добрими думками та любов'ю, захищає від усього злого, приносить здоров’я та щастя в оселю. Цей зайчик — це не просто забавка, а оберіг роду. Його назва «мотанка» походить від слова «мотати», тому  учасники працюють без голки, лише змотуючи тканину та перев’язуючи її нитками.

Виготовлення ляльок – цікавий творчий процес, що захоплює не лише дітей, а й дорослих. Щоб лялька вийшла справді красивою, потрібно докласти трохи зусиль і фантазії. Створювати вироби своїми руками – досить цікавий процес, який занурює навіть  дорослих людей у дитинство. Таке проведення часу  розвиває уважність, сприяє залученню до праці, порядку й акуратності.

Гість заходу – талановита майстриня народних художніх промислів, яка займається виготовленням аматорських ляльок – Марія Баліцька,

Чи можна поєднати рукоділля, поезію та спів? Сьогодні ми довели — не просто можна, а треба! Провели майстер-клас із виготовлення народної ляльки-мотанки «Зайчик». Це проста, але дуже сильна лялька, яку раніше давали дітям як оберіг та іграшку. Але замість звичного фонового шуму — простір наповнився власними віршами майстрині  пані Марії та щирими піснями. Уявіть: руки мотають нитку, а вуха насолоджуються поетичним словом… Такий формат дозволив кожному учаснику не лише забрати додому унікальний оберіг, а й наповнитися натхненням та спокоєм. Традиції живуть, поки ми їх творимо!

Помилуватись цією красою, зануритись у світ прекрасного сьогодні змогли учні, вчителі та завідувачка бібліотеки загальноосвітньої школи №23.

Ми прагнули зробити нашу зустріч цікавою і корисною. Сподіваємось, що всі присутні отримали великий заряд енергії та гарний настрій.

Творчий клуб «Натхнення»: «Лялька-мотанка: вухастий талісман зайчик» (12 травня)

 

12 травня 2026 року о 13.00 у рамках занять клубу «Натхнення» відбудеться творча зустріч на тему «Лялька-мотанка: вухастий талісман зайчик»  та майстер-клас, який  проведе майстриня народних художніх промислів  Марія Баліцька.

Організатори заходу – відділ технічної літератури Тернопільської ОУНБ  і Тернопільський обласний центр народної творчості.

 

Мистецтво дарувати насолоду

 

3 травня щорічно в багатьох країнах відзначають солодке свято – День кондитера. Представникам цієї дивовижної професії вдається робити наше життя трохи солодшим. Вони вносять в нього неперевершену частинку теплоти і затишку, тому цілком заслуговують на своє власне професійне свято.

Потрібно сказати, що ця професія з’явилася в далекому минулому. Ще при дворах вельмож і просто багатих людей працювали майстри, які виготовляли солодощі. Але в IX столітті араби та індуси, оволодівши секретами виготовлення цукру, підняли на нову висоту майстерність роботи з солодощами. Саме вони придумали такі знамениті десерти, як – халва, шербет і рахат-лукум. Причому ці солодощі популярні і сьогодні.

Безумовно і в середні віки, і в наш час пальму першості тримають кондитери з Італії і Франції. Адже саме від італійського «candiere», що означає «зварене в цукрі» і пішла назва професії – кондитер. Існує й інша версія, що слово походить від арабського слова «candi», що означає «солодощі». Варто нагадати, що в Італії навіть існували цілі династії кондитерів, де сімейні рецепти передавалися від батьків до дітей.

Чи випадково так вийшло або ж у цьому спостерігалася якась закономірність, але споконвіку кухар і кондитер були трохи різними професіями, які в свою чергу вимагали своїх, особливих талантів і якостей. Звичайно ж кондитер – це професійний кухар, але його майстерність цілком присвячено створенню десертів, випічки та інших кондитерських виробів. У цьому мистецтві необхідна особлива смакова пам’ять, відмінне відчуття запахів і витончений смак, величезне творча уява і навіть знання в галузі архітектури, скульптури, а так само художнього мистецтва. Кондитер зобов’язаний прекрасно розбиратися не тільки в продуктах, але і в їх поєднаннях, складі, термінах та умовах зберігання.

Не можна не відзначити той факт, що без солодощів, без кондитерських виробів і випічки важко уявити собі будь-яке свято та радісну подію. До Дня кондитера відділ технічної літератури Тернопільської ОУНБ пропонує своїм користувачам книги та періодичні видання з фонду відділу.

Якщо Ви маєте бажання навчитись смачно готувати або довершити свої кулінарні здібності, ці видання – саме для вас.  Книжкові документи допоможуть Вам сміливо експериментувати, виявляти творчість, безмежну фантазію, створювати атмосферу свята за столом. У фонді відділу технічної літератури представлені видання які відображають те найкраще, що надбано у галузі кулінарного мистецтва, наведені рецептури багатьох страв та кулінарних виробів, напоїв, придуманих і розроблених як майстрами-професіоналами, так і господинями, які щодня дарують радість своїй сім’ї. Ви ознайомитесь з особливостями національних кухонь, знайдете багато порад щодо організації святкових столів, фуршетів, оформлення страв та правила їх подачі. Ви дізнаєтесь більше про харчову цінність традиційних та екзотичних продуктів, правила збереження їх поживних властивостей під час приготування їжі, а також про те, скільки можливостей може приховувати в собі звичні для нас овочі, фрукти, прянощі. Бажаємо Вам, щоб вашими помічниками на кухні стали книги, що представлені у фонді нашого відділу.

Чорнобиль: урок, який змінив світ

До 40-річчя Чорнобильської катастрофи ми підходимо з багажем складних уроків. Це дата, яка змушує не лише згадати героїзм ліквідаторів, а й переосмислити місце «мирного атома» у нашому майбутньому.

26 квітня 1986 року розділило історію атомної енергетики на «до» та «після». Трагедія на ЧАЕС показала, що ціна технічної помилки та системної недбалості може бути глобальною. Вона навчила світ культурі безпеки та змусила створити жорсткі міжнародні протоколи контролю (МАГАТЕ).

Попри тінь минулого, сьогодні роль АЕС є критичною як ніколи. Для України атомна генерація — це фундамент. Вона забезпечує понад 50% потреб країни в електроенергії, що є питанням національної безпеки, особливо в умовах війни.

Ядерна енергетика — це потужне джерело енергії з низьким вуглецевим слідом. Без неї досягнення цілей «Зеленого переходу» та боротьба зі зміною клімату виглядають майже неможливими. Сучасні реактори (наприклад, малі модульні реактори — SMR) набагато безпечніші та гнучкіші за ті, що працювали 40 років тому. Вони виключають можливість повторення чорнобильського сценарію на конструктивному рівні.

Сьогодні ми стикаємося з безпрецедентною загрозою — окупацією Запорізької АЕС. Це перетворює ядерну безпеку з суто технічного питання на геополітичне. Світ має усвідомити: безпека однієї станції — це безпека всього континенту.

Чорнобиль навчив нас обережності, але сучасність вимагає від нас раціональності. Ядерна енергетика залишається нашим ключовим інструментом у боротьбі за клімат та енергетичну свободу, за умови, що безпека завжди стоятиме вище за політику чи економію.

Увазі користувачів відділу технічної літератури Тернопільської ОУНБ пропонуємо переглянути  книжкову виставку «Чорнобиль. Як це було…» (до 40-річчя Чорнобильської трагедії), яка розповідає про цю масштабну катастрофу

Ядерний тероризм та сучасні загрози (Чорнобиль 1986-2026)

 

26 квітня 2026 року відзначаються  40-ми роковини аварії на Чорнобильській АЕС, яка стала найбільшою в історії катастрофою в ядерній енергетиці і забрала життя тисяч людей, завдавши непоправної шкоди екології.

Чорнобильська трагедія вразила світ своїми масштабами та нищівними наслідками. Вона стала болючим уроком для всього людства і нагадала, наскільки небезпечною може бути ядерна енергія навіть у мирних цілях. Аварія на Чорнобильській АЕС 26 квітня 1986 року зруйнувала не лише четвертий енергоблок, а й скалічила долі тисяч людей, залишила за собою спустошені міста, заражені території та безпрецедентний екологічний слід. 

За 40 років Україна разом із міжнародною спільнотою досягла суттєвого прогресу у подоланні наслідків трагедії. Над зруйнованим реактором зведено Новий безпечний конфайнмент (НБК) — унікальну інженерну споруду за участі понад 40 країн. Реалізовано десятки міжнародних проектів із виведення з експлуатації об’єктів, впроваджено сучасні системи моніторингу, створено науково-дослідні майданчики для вивчення впливу радіації на довкілля.

Аварія на ЧАЕС змусила світ переосмислити підходи до ядерної безпеки. Були вдосконалені системи захисту, впроваджені нові протоколи, ухвалено низку міжнародних документів, що регулюють безпеку на атомних об’єктах. Однак, урок засвоїли не усі. Навіть цих заходів виявилося недостатньо — з 24 лютого 2022 року світ знову опинився на межі ядерної загрози. Російська федерація розв’язала повномасштабну війну й порушила фундаментальні міжнародні норми, вчинивши акти ядерного тероризму.

Протягом 35 днів російські війська утримували Чорнобильську АЕС, грубо ігноруючи правила радіаційної безпеки. Після деокупації у березні 2022 року світ побачив масштаби завданих збитків: розграбована інфраструктура, пошкоджена Центральна аналітична лабораторія, людські жертви та викрадення персоналу.

14 лютого 2025 року агресор пішов далі – внаслідок атаки дроном було завдано шкоди Новому безпечному конфайнменту, основна функція якого – локалізація радіоактивних матеріалів, зменшення радіаційного впливу та забезпечення безпечних умов для подальшого демонтажу старого саркофага.

Внаслідок удару було зафіксовано порушення зовнішньої та внутрішньої обшивки арки, а також обладнання системи основних кранів, що призвело до порушення меж і умов безпечної експлуатації комплексу НБК. Росія значно пошкодила унікальну конструкцію, над спорудженням якої працювали фахівці з усього світу та яка мала б захистити навколишнє середовище від негативного впливу радіації після демонтажу нестабільних конструкцій старого «Укриття».

Влучання російського безпілотника у НБК стало тривожним сигналом: ядерна інфраструктура не є поза війною.

Події останніх років засвідчили: чинні міжнародні механізми не здатні повністю захистити людство від ядерної загрози у часи війни. Ми стоїмо на межі — між здоровим глуздом і хворобливими амбіціями, які знову можуть призвести до катастрофи глобального масштабу.

Світ має об’єднатися навколо нової стратегії захисту ядерної безпеки. Чорнобиль — це попередження. Його голос звучить нині сильніше, ніж будь-коли.

До Дня вшанування Чорнобильської трагедії  в читальному залі відділу технічної літератури Тернопільської ОУНБ організована інформаційна зона, в якій розміщені документальні та науково-пізнавальні джерела, що висвітлюють важливі питання стосунків людей з ядерною енергетикою та жахливі наслідки аварії, спогади про тих, хто ціною власного життя врятував світ, статті з періодичних видань про соціальний захист постраждалих в аварії. Тематичну добірку доповнюють твори на сторінках яких викладено спогади та розповіді очевидців, спеціалістів та ліквідаторів тієї страшної катастрофи, книги з радіаційної безпеки, екології, фотоальбоми.

Ці книжкові документи детально висвітлюють відомості про події 40-річної давнини у Чорнобилі, а також їх наслідки для України та світу. До огляду включено публікації суспільно-політичного характеру, праці, що розкривають технологічні аспекти: проблеми атомної енергетики доаварійного періоду, аварію, її хід, причини та наслідки. Окремі розділи присвячено екологічним та медичним наслідкам катастрофи. Значне місце посідає комплекс публікацій про зусилля з мінімізації наслідків катастрофи, зокрема спорудження укриття над зруйнованим 4-м енергоблоком та його проблеми, вирішення долі ЧАЕС та м. Славутича й ін. Спеціальні розділи присвячено зарубіжним публікаціям та ресурсам всесвітньої інформаційної мережі Internet. Книги призначена для науковців, викладачів вузів та студентів, для широкої громадськості, якій небайдужа проблема Чорнобиля в історії України.

 Звертаємо увагу користувачів на ось такі видання:

Міхаліцина К., Дворницький С. Реактори не вибухають. Коротка історіяЧорнобильської катастрофи.- Київ: Портал, 2020 -136 с.

Творці книжки «Реактори не вибухають. Коротка історія Чорнобильської катастрофи» змогли знайти точну мову — словесну й візуальну, якою вдалося без нагнітання й простими, але водночас не позбавленими емоцій словами розповісти про масштабну трагедію. Чорнобиль як місто, як атомна електростанція, як Зона відчуження, як трагедія і як символ. Ця книжка виникла, щоб пояснити катастрофу людям, які народилися після неї. Аби «Чорнобиль» був не просто словом, за яким упізнають Україну, а усвідомленим історичним досвідом. Він тут показаний в кількох вимірах: технічному, емоційному, природничому, політичному. Книжка письменниці Катерини Міхаліциної та науковця Станіслава Дворницького це ніби віртуальна екскурсія довколишніми територіями і в часі до 1986-го року й назад в сучасність. А також пошук відповідей- чому так сталося, хто винен, кого покарали й чому приховували правду. Оформлення від студії Сері/граф допомагає, з одного боку, зануритися в ту епоху, її атмосферу й безпосередньо в події, що трапилися у квітні 1986 року, з іншого - краще зрозуміти, як відбуваються ядерні реакції, як працюють ті чи інші задіяні пристрої, як влаштовані процеси. Чорнобиль - те, з чим досі асоціюється Україна у світі, незважаючи на те, що з часу трагедії минуло 40 років. Та переважно розмови ведуться для дорослих і між дорослими, досі ніхто не намагався без зайвого пафосу й нагнітання розказати дітям та підліткам про події, що сталися в ніч на 26 квітня 1986 року. Видання вже отримало кілька престижних нагород — здобуло перемогу у конкурсі «Найкращий книжковий дизайн» від Книжкового Арсеналу в номінації «Дитяча книга» (оформлення студії Сері/граф) та Best Book Award 2020 від BookForum Видання містить також детальний візуальний супровід - ядерні реакції, будову реактора, карти, зображення техніки, що застосовувалася при ліквідації аварії, тощо.

Паренюк О., Шаванова К. Страшне, прекрасне та потворне в Чорнобилі. Від катастрофи до лабораторії/  Олена Паренюк, Катерина Шаванова. — К.: Віхола, 2023. —304 с. — (Серія «Наукпоп»).

Книга «Страшне, прекрасне та потворне в Чорнобилі. Від катастрофи до лабораторії» Олени Паренюк та Катерини Шаванової  — це науково-популярне видання, яке фокусується не на подіях 1986 року, а на сучасному стані та майбутньому Чорнобильської зони відчуження. 

Авторки — кандидатки біологічних наук, радіобіологиня та генетик — пропонують погляд на Чорнобиль як на унікальну лабораторію. Замість описів історичних фактів чи подвигів ліквідаторів, вони заглиблюються у світ радіаційної науки. Книга розвінчує поширені міфи та пояснює складні наукові концепції простою мовою: пояснює різниці між радіобіологією та радіоекологією, випромінюванням та опроміненням, описує сучасний стан об'єктів, роботи персоналу та життя в умовах радіації, надається детальний аналіз окупації Чорнобильської АЕС росіянами у 2022 році, ситуації на Запорізькій АЕС та нових викликів ядерній безпеці, аналізується досвід  Чорнобиля у порівнянні з аварією на АЕС «Фукусіма-1». В книзі є відповіді на питання про «лікування» радіації алкоголем, безпеку чорнобильських продуктів та ризики при зупинці енергоблоків АЕС, також дискусія про те, чим має бути Чорнобиль — заповідником, місцем для освітнього туризму чи науковим хабом. 

Чому варто прочитати ці книги?

Видання  враховують контекст повномасштабного вторгнення та ядерного тероризму. Вони розраховані на широке коло читачів: від студентів до людей, які просто хочуть зрозуміти світ, у якому ядерна енергетика є реальністю.

Чорнобиль навчив нас обережності, але сучасність вимагає від нас раціональності. Ядерна енергетика залишається нашим ключовим інструментом у боротьбі за клімат та енергетичну свободу, за умови, що безпека завжди стоятиме вище за політику чи економію. Ми пам’ятаємо. Ми захищаємо. Ми вимагаємо дій.