В історії українського
народу є чимало імен, які радянська влада намагалася назавжди викреслити із
нашої генетичної пам’яті. Іван Адріанович Фещенко-Чопівський був колоритною
постаттю, чиї заслуги у творенні української державності, збереженні
самобутності українців, а також наукові здобутки в галузі металургії й
промислового виробництва дістали визнання в сучасній Україні. Свій шлях ученого
й політика він розпочинав у Києві. У 1903 році Фещенко-Чопівський
після успішного закінчення гімназії вступає до Київського політехнічного
інституту, обравши хімічний факультет, щоб вивчитися на технолога. Та події
1905 року призвели до закриття інституту, і Фещенко-Чопівський іде практикувати
на Андрушівську цукроварню. Коли ж весною 1906 року інститут було знову
відкрито, щасливий випадок різко змінив долю юнака. Трапилося це під час
студентської екскурсії до сталеварень Придніпров’я. Захоплений величчю
металургійного процесу, Фещенко-Чопівський залишає хімію і пов’язує свої
наукові інтереси з металургією. Його підтримав відомий металург-винахідник
професор В. Іжевський, у якого Іван після закінчення інституту став працювати
асистентом на кафедрі. З відкриттям Київської "Просвіти" в 1906
році започаткувалася громадсько-політична діяльність Фещенка-Чопівського і це
сприяло зближенню його з видатними українськими діячами того часу.
Наукові відрядження до Бельгії, Німеччини й Англії допомогли сформуватися йому
як науковцю. На Всеросійському з’їзді металургів у Петербурзі в 1911 році
молодий вчений робить доповідь, яка привернула увагу фахівців і урядових кіл.
Наукові досліди вчений присвячує цементації заліза, що в майбутньому принесе
Фещенку-Чопівському міжнародне визнання. Перша світова війна застала
вченого в Німеччині, де він стажувався. Після повернення до Києва він стає
співробітником Воєнно-промислового комітету, займаючись питаннями розподілу
палива й металів в умовах воєнного стану. Зібрані під час поїздок по Україні
матеріали були використані для написання першої україномовної "Економічної
географії" для середніх шкіл", а також праць "Природні багатства
України" і "Цукрова промисловість України". З початком
революційних подій Фещенко-Чопівський поринає у політичну діяльність. В уряді
В. Винниченка він отримує портфель міністра промисловості, активно виступає за
проголошення самостійної, незалежної Української Народної республіки. Ці дії уряду
були закріплені Четвертим Універсалом у січні 1918 року. В кабінеті нового
прем’єра Всеволода Голубовича Фещенко-Чопівський посідає пост міністра торгу й
промисловості. Цю ж посаду він займав і після утворення Директорії в листопаді
1918 року. Після падіння Директорії Фещенко-Чопівський у 1920-1921 роках
емігрує в Польщу, де поринає в наукову працю. В 1922 році його запрошують до
Кракова в Гірничу академію для організації відділу металургії. У 1927 році він
складає екзамен на звання доктора технічних наук, протягом 1930-1936 років
випускає три томи фундаментальної праці "Металознавство" на
матеріалах власних досліджень. Вченого обирають членом науково-технічних
товариств у Німеччині, Англії та США, членом-кореспондентом Польської академії
наук, його нагороджують Золотим хрестом за заслуги. В роки німецької окупації
Польщі наукова діяльність вченого фактично припинилась. Коли Радянська армія
визволила Польщу, вченого було заарештовано і засуджено до 15 років заслання в
один із таборів "Беломорстроя" в Карелії, де він і помер 2 вересня
1952 року на 78 році життя. Такі імена як ім’я І. А.
Фещенка-Чопівського повинне служити прикладом прийдешнім поколінням, щоб воно
жило в їхній вчинках і в молодих серцях, тому що він завжди вірив, що його
здобутком були не лише наукові праці та підручники, він хотів залишити у спадок
молоді свої думки та мрії про кращу долю України.
