четвер, 23 грудня 2021 р.

М. М. Жербін: будівельник і композитор

                           


 24 грудня відзначається 110 річниця з дня народження Михайла Михайловича Жербіна,  відомого фахівця у галузі сталевих конструкцій, доктора технічних наук, професора, заслуженого діяча науки УРСР, лауреата Державної премії СРСР першого ступеня, лауреата премії ім. академіка М.С. Будникова Академії будівництва України, дійсного члена Академії будівництва України, почесного члена Української академії архітектури й Міжнародної інженерної академії, педагога, конструктора, композитора. М.М. Жербін народився 24.12.1911 р. в Санкт-Петербурзі. У 1935 р. закінчив Ленінградський інженерно-будівельний інститут за спеціальністю інженер-будівельник-конструктор. У 1940 р. закінчив музичне училище при Ленінградській консерваторії. Пізніше навчався на композиторському факультеті Ленінградській консерваторії. Під час Великої Вітчизняної війни проектував завод важких авіаційних бомб. Пізніше очолював інститут «УкрНДІпроект». З 1963 р. діяльність М.М. Жербіна тісно пов’язана з Київським інженерно-будівельним інститутом. Творчий шлях вченого відзначений багатьма нагородами й почесними званнями. Він нагороджений 14 урядовими нагородами (орденами, медалями). Михайло Михайлович вражав  знаннями на той час складного питання розвитку нанотехнологій, про які зараз вже багато говорять. Михайло Михайлович вже тоді розумів, що розробка нових марок сталей – стратегічна задача металургійного комплексу. Він передбачив, що самою перспективною структурою застосування українського металу є будівельна галузь. М.М. Жербін був впевнений, що конструкції з високоміцних сталей – це майбутнє в перебудові «хрущовок» на комфортабельне житло. У 1973 р. в Києві вийшла книга Михайла Михайловича «Высокопрочные строительные стали». Її можна вважати першою ластівкою в розробці концепції з реанімації житлових будинків перших масових серій. Михайло Михайлович володів умінням побачити ідею, розвинути її і впровадити в життя – це головна риса вченого. Він завжди був цілеспрямований на експеримент і цього вимагав від своїх учнів. Він був впевнений, що експериментальні  дослідження – важливий елемент у розвитку не тільки теорії, а й практики. Також Михайло Михайлович активно працював як композитор, виступав з авторськими концертами в Україні та за її межами. В той же час   Жербін був відомим вченим в галузі металевих конструкцій, багато уваги приділяв історичним аспектам розвитку будівельної науки і техніки. Підтвердженням цього може бути тритомна монографія «Развитие строительной науки и техники в Украинской ССР» (1989-1990), головним редактором якої був М.М. Жербін. У 1993 р. М.М. Жербін стояв біля витоків створення громадської організації – Академії будівництва України. За ініціативи М.М. Жербіна у 1997 р. галузеве відділення «Розвиток будівельної науки і техніки» (пізніше – «Розвиток будівельної науки і техніки та дослідження науково-технічного потенціалу будівництва в Україні»), керівником якого він був, почало видавати серію історичних нарисів «Видатні українські вчені і інженери-будівельники». За його життя вийшло шість випусків, сьомий випуск вийшов після того, як Михайла Михайловича не стало.  Михайло Михайлович Жербін пішов з життя 8 червня 2004 р. Сучасна будівельна наука багатьма своїми досягненнями значною мірою зобов’язана праці талановитого й самовідданого своїй справі вченого М.М. Жербіна.  Більш детальну інформацію про  життя та діяльність видатного українського вченого, інженера та композитора  можна дізнатись завітавши до читального залу відділу технічної літератури Тернопільської ОУНБ

середа, 15 грудня 2021 р.

Чорнобильська катастрофа –найбільша в історії ядерної енергетики (До Дня вшанування ліквідаторів аварії на Чорнобильській АЕС )

                       Відповідно до Указу Президента, починаючи з 2006 року, 14 грудня українці вшановують тих, хто ціною героїчних зусиль, а подекуди і власного життя, зумів зупинити ядерного монстра. Обрана вона була не випадково, адже саме цього дня відбулася здача в експлуатацію об’єкту «Укриття» – саркофагу, котрий забезпечив зберігання радіоактивних відходів на аварійному четвертому реакторі Чорнобильської АЕС. Зруйнований реактор перестав бути джерелом радіоактивного забруднення навколишнього середовища. Таким чином, цього дня було поставлено умовну крапку в боротьбі з чорнобильським лихом. Чорнобильська катастрофа  – найбільша за всю історію ядерної енергетики. Масштаби лиха та важкість наслідків стали найтяжчими в історії нашої планети. Героїзм ліквідаторів врятував мільйони життів, врятував світ. Чорнобильська катастрофа – найбільша за всю історію ядерної енергетики. Масштаби лиха та важкість наслідків стали найтяжчими в історії нашої планети. Героїзм ліквідаторів врятував мільйони життів, врятував світ. До Дня вшанування учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС  в читальному залі відділу технічної літератури Тернопільської ОУНБ була організована інформаційна зона, на якій розміщені документальні та інформаційні твори, що висвітлюють важливі питання стосунків людей з ядерною енергетикою та жахливі наслідки аварії, спогади про тих , хто ціною власного життя врятував світ, статті з періодичних видань про соціальний захист постраждалих в аварії. .Увазі користувачів відділу пропонуємо переглянути нове видання , яким нещодавно поповнився фонд відділу.

                                          

Міхаліцина К., Дворницький С. Реактори не вибухають. Коротка історія Чорнобильської катастрофи.- Київ: Портал, 2020 -136 с.

 Творці книжки «Реактори не вибухають. Коротка історія Чорнобильської катастрофи» змогли знайти точну мову — словесну й візуальну, якою вдалося без нагнітання й простими, але водночас не позбавленими емоцій словами розповісти про масштабну трагедію. Чорнобиль як місто, як атомна електростанція, як Зона відчуження, як трагедія і як символ. Ця книжка виникла, щоб пояснити катастрофу людям, які народилися після неї. Аби «Чорнобиль» був не просто словом, за яким упізнають Україну, а усвідомленим історичним досвідом. Він тут показаний в кількох вимірах: технічному, емоційному, природничому, політичному. Книжка письменниці Катерини Міхаліциної та науковця Станіслава Дворницького це ніби віртуальна екскурсія довколишніми територіями і в часі до 1986-го року й назад в сучасність. А також пошук відповідей- чому так сталося, хто винен, кого покарали й чому приховували правду. Оформлення від студії Сері/граф допомагає, з одного боку, зануритися в ту епоху, її атмосферу й безпосередньо в події, що трапилися у квітні 1986 року, з іншого - краще зрозуміти, як відбуваються ядерні реакції, як працюють ті чи інші задіяні пристрої, як влаштовані процеси . Чорнобиль - те, з чим досі асоціюється Україна у світі, незважаючи на те, що з часу трагедії минуло понад 30 років. Та переважно розмови ведуться для дорослих і між дорослими, досі ніхто не намагався без зайвого пафосу й нагнітання розказати дітям та підліткам про події, що сталися в ніч на 26 квітня 1986 року. Катерина Міхаліцина стала не лише першопроходицею на цьому шляху. Видання вже отримало кілька престижних нагород — здобуло перемогу у конкурсі «Найкращий книжковий дизайн» від Книжкового Арсеналу в номінації «Дитяча книга» (оформлення студії Сері/граф) та Best Book Award 2020 від BookForum Видання містить також детальний візуальний супровід - ядерні реакції, будову реактора, карти, зображення техніки, що застосовувалася при ліквідації аварії, тощо.

  Людмила Шатарська – головний бібліотекар відділу технічної літератури Тернопільської ОУНБ.

неділя, 12 грудня 2021 р.

День різдвяного светра

                         


По всьому світу щодня відзначається багато незвичайних свят. В основному це свята, придумані людьми, які намагаються поглянути на життя з нестандартної точки зору,  надати більше свіжості і натхнення в повсякденну рутину або просто повеселитися. Ці свята часто засновані на речах і явищах, які більшість людей вважають тривіальними і не гідними того, щоб їм присвячувати окремий день. Але насправді, в багатьох випадках вони дійсно того варті. Візьмемо День светра. Кожного року 13 грудня, як дітям, так і дорослим, є гарний привід для свята, адже цей день є Днем різдвяного светра. Теплий та затишний різдвяний светр став популярним в Англії та Ірландії у 80-х роках після того, як телеведучий Білл Косбі з’явився на телешоу “The Cosby Show” в новому образі, одягнувши різдвяний светр. Через деякий час светр з різдвяною тематикою почав втрачати свою популярність і навіть з’явилося нове свято – День потворного різдвяного светра. Та як часто буває: усе нове – це добре забуте старе. Тож і різдвяний светр отримав також свій другий шанс та здобув неймовірну популярність у 2010 році. Популярності його в цей період посприяв телеведучий Джиммі Феллон, який вигадав, як за допомогою різдвяного светра зробити щось приємне для глядачів напередодні Різдва. Ідея проекту “12 днів різдвяних светрів полягала у тому, що кожен із 12 днів до Різдва він брав з віконця адвент-календаря светр та дарував його одному з глядачів. Хвилю популярності підтримали місцеві газети, відомі будинки моди і навіть представники музичної індустрії. Ще якихось 15 років це було свято для дітей і веселі плетені речі одягали лише вони, але зараз святкові светри стали популярними і серед дорослих. Свято стало настільки популярним, що в різдвяні светри одягаються навіть Санта-Клауси. Сьогодні інтерес до різдвяного светра з’явився знову. Імениті дизайнери і модельєри створюють оригінальні колекції, в основі яких – все той же затишний джемпер. День різдвяного светра – чудове свято, яке дозволяє налаштуватися на новорічну хвилю і зарядитися позитивним настроєм. А допоможуть вам книги та періодичні видання з рукоділля, які є частиною фонду відділу технічної літератури Тернопільської ОУНБ.

 

Людмила Шатарська – головний бібліотекар відділу технічної літератури Тернопільської ОУНБ

середа, 8 грудня 2021 р.

10 грудня - 120 років з часу вручення першої Нобелівської премії

                  


Нобелівська премія  — одна з найпрестижніших міжнародних премій, яку щорічно присуджують за видатні наукові дослідження, революційні винаходи або значний внесок у культуру чи розвиток суспільства. Сума премії змінюється залежно від доходів фундації Нобеля. Присуджується щорічно з 1901 року за видатні заслуги у галузі фізики, хімії, фізіології та медицини, літератури та діяльності за збереження миру. Першу Нобелівську премію вручили німецькому фізику Вільгельму Конраду Рентгену у 1901 році. 1895 року шведський хімік Альфред Нобель склав заповіт, де наказав створити фонд, відсотки з якого видаватимуть у вигляді премії тим, хто впродовж попереднього року приніс найбільшу користь людству. Відсотки за заповітом поділили на 5 рівних частин, призначених для заохочення винаходів у галузі фізики, хімії, фізіології або медицини, літератури і особливі досягнення перед людством у справу миру. Виняток - математики. За легендою це пов'язано із історією кохання Нобеля. Дівчина, яку він кохав, вийшла заміж за математика. Заповіт Нобеля спочатку сприймали скептично. Рідня хіміка вважала себе обділеною і вимагала признати заповіт незаконним, та  26 квітня 1897 року організували фундацію, яка б піклувалась про виконання заповіту та організовувала вручення премій. Відповідальним за присудження премії миру став Норвезький Нобелівський комітет. Вручення премій розпочалося 1901 року. Першими лауреатами стали німецький фізик Вільгельм Конрад Рентген, голландський хімік Якоб Хендрик Вант-Гофф, німецький мікробіолог Еміль Адольф Берінг, французький письменник Франсуа Арман Сюллі-Прюдом, а Нобелівську премію миру отримали відразу два лауреати – швейцарець Анрі Жан Дюнані француз Фредерік Пассі. За час існування премії було запроваджено лише одне нововведення: 1968 року Банк Швеції з нагоди свого 300-річчя запропонував виділити гроші на премію з економіки, і Нобелівський комітет взяв на себе зобов'язання з їхнього розподілу. Офіційно іменована як премія з економіки пам'яті Альфреда Нобеля вперше була присуджена 1969 року. За традицією, премії з фізики, хімії, медицини, літератури і економіки вручає в Стокгольмі в Концертному залі король Швеції. Ритуально вручення Нобелівської премії складається з трьох заходів - власне вручення, Нобелівської вечері в присутності королівської родини та близько 1300 гостей. Завершує церемонію нагородження Нобелівський концерт, який вважається однією з головних музичних подій Європи. Кожен лауреат отримує з рук монарха золоту медаль із зображенням засновника премії Альфреда Нобеля і диплом. Більш детальнішу інформацію по історію заснування Нобелівської премії та її лауреатів Ви зможете знайти в книгах та періодичних виданнях з фонду відділу технічної літератури Тернопільської ОУНБ. Запрошуємо до перегляду.

Людмила Шатарська – головний бібліотекар відділу технічної літератури Тернопільської ОУНБ.

понеділок, 22 листопада 2021 р.

ТВОРЧИЙ КЛУБ «НАТХНЕННЯ»: «УНІКАЛЬНІ ТА КОРИСНІ РЕЧІ СВОЇМИ РУКАМИ» (2 ГРУДНЯ)


 


2 грудня о 14.00 у рамках занять клубу «Натхнення» відбудеться творча зустріч «Унікальні та корисні речі своїми руками». Майстрині народних художніх промислів Ірина Абрам’юк та Оксана Швед проведуть майстер-класи з моделювання ляльок (лялька-мотанка) та художнього бісероплетіння (вітальна листівка).

Організатори заходу – Тернопільська ОУНБ і Тернопільський обласний центр народної творчості.

пʼятниця, 19 листопада 2021 р.

Всесвітній день телебачення: історія у цікавих фактах

 


21 листопада щороку відзначається Всесвітній день телебачення. 17 грудня 1996 року Генасамблея ООН проголосила 21 листопада Всесвітнім днем телебачення. Його дата прив’язана до дня проведення першого Всесвітнього телевізійного форуму. Телебачення так міцно увійшло у наше життя, що важко навіть уявити, що якихось 100 років тому світ не знав про таке поняття. Хоча історики кажуть, що цей великий винахід людства з’явився ще на початку XX століття, коли у США, Японії і СРСР проводилися перші експерименти з використанням електронних променів для передання та прийому зображення на певні відстані.

У 1933 році американський інженер Володимир Зворикін винайшов катодну трубку, яка протягом тривалого часу була головною частиною більшості телевізорів. Завдяки цьому відкриттю, в 1936 році почалися регулярні телепередачі у Великобританії та Німеччині, у 1936 році – в СРСР, а у США – в 1941 році. В Україні телебачення з’явилося набагато пізніше – в 1951 році, але зараз українське ТБ налічує 101 канал, зокрема 65 регіональних телекомпаній.

Кілька цікавих фактів про телебачення:

В епоху чорно-білого телебачення дикторів фарбували зеленими рум’янами і помадою, бо в камерах часто застосовувалися червоні фільтри – і губи на екранах телевізорів виглядали блідими.

Жарт популярного американського телеведучого Джонні Карсона спровокував дефіцит туалетного паперу. У 1973 році в ефірі свого шоу він сказав, що у США криза виробництва туалетного паперу, а його запаси в магазинах скорочуються. Наступного дня Карсон вибачився, але було вже запізно – нестача цього виробу відчувалася ще протягом трьох тижнів.

Київську телевежу вважають найвищою ґратчастою спорудою в світі – 380 метрів та 24 поверхи. Унікальність її конструкції в тому, що під час монтажу не використовувалися болти або заклепки – всі з’єднання виконані електрозварюванням.

У 30-х роках минулого століття на американському радіо з’явилися багатосерійні програми з легкими сюжетами, спонсорами яких виступали виробники мила та інших мийних засобів. Дивились їх переважно домогосподарки. Тому за радіо-, а згодом і телесеріалами закріпився вислів мильна опера.

До речі, найдовшим серіалом була не «Санта-Барбара», а «Дороговказне світло». Він занесений до Книги рекордів Гіннеса як найтриваліший фільм на телебаченні. На ТБ він вийшов у 1952 році і проіснував до 2009 року. Всього було показано 15 763 серії.

Найбільшими телеманами вважають японців – вони проводять перед екранами телевізорів близько дев’яти години на день.

В Африці телебачення “підкорило” навіть братів наших менших. У Беніні в 1997 році за крадіжку телевізійної антени заарештували мавпу.


Більш детальну інформацію про книжки та періодичні видання з історії телебачення ви зможете знайти у фонді відділу технічної літератури Тернопільської ОУНБ. Тож запрошуємо до перегляду! 


четвер, 18 листопада 2021 р.

Як гартується скло – в Україні відзначають День скловиробника

 


ДЕНЬ СКЛОВИРОБНИКА - ПРОФЕСІЙНЕ СВЯТО УСІХ, ХТО ВІДІГРАЄ ХОЧА Б ДОТИЧНУ РОЛЬ У ВИГОТОВЛЕННІ МАТЕРІАЛУ, БЕЗ ЯКОГО ВАЖКО УЯВИТИ ЖИТТЯ СУЧАСНОГО СУСПІЛЬСТВА.

Вперше в історії такий матеріал, як скло почали виготовляти ще в стародавньому Єгипті. З тих пір без нього не уявляє свого життя жодна людина. Цей матеріал допомагає зігрітися від холодів та прикрасити інтер'єр. Не менш важливою ланкою скловиробництва є і медицина. Це медичне скло, можливо врятує не один десяток життів. Скло використовують скрізь: в будівництві, медицині, харчовій промисловості, машинобудівництві. Універсальний матеріал, що не окиснюється та не піддається корозії дуже популярний у всіх галузях виробництва. Основним центром виникнення скло - індустрії до недавнього часу вважався виключно Давній Єгипет. Зразками тих або інших форм склоподібних матеріалів удосталь володіє історія науки цього регіону. Єгипетські склороби плавили скло на відкритих вогнищах в глиняних мисках. Шматки, що спеклися, кидали розжареними у воду, де вони розтріскувалися, і ці уламки, так звані фрітти, розтиралися в пил жорнами і знову плавилися. Сьогодні процес скловиробництва набув значних змін завдяки новим технологіям. Скло завжди було дуже новим і сучасним матеріалом, і в майбутньому таким же й залишиться. Тому що всі сучасні нові технології базуються на склі у різних його формах. Сучасне скловиробництво дуже змінилося. воно включило в себе високо-технологічні печі, високі температури, машини, що володіють великою швидкістю виробництва. Цікаво, що скло, в загальному сенсі, за час свого існування, переживаючи різні стадії розвитку свого виробництва, на відміну від багатьох інших матеріалів, не зазнало практично жодних змін (найдавніші зразки того, що стали називати склом нічим не відрізняються від відомого всім - темно-зеленого). На цьому виробництві якості скла приділяють особливу увагу, адже вироблені тут ампули та інші скляні вироби застосовують у медицині. Скло тут самі варять, самі виготовляють продукт, самі й запускають у виробництва. До матеріалу ставляться з любов'ю і з теплом. З новими виданнями даної тематики можна ознайомитися в читальному залі відділу технічної літератури ТОУНБ, замовити ксерокопію, сканувати.

 

вівторок, 16 листопада 2021 р.

16 листопада – День працівників радіо, телебачення та зв’язку України.

 


16 листопада кожен з нас, переглядаючи зранку стрічку новин на сайті, ввімкнувши телевізор, слухаючи у дорозі улюблену радіохвилю, отримавши листа чи просто набравши у телефоні чийсь номер, символічно відзначає День працівників, які щодня забезпечують йому можливість спілкування і наповнюють інформаційний простір. 


Історія свята розпочалася 16 листопада 1924 року, коли у Харкові в ефір вийшла перша в Україні радіопрограма. Українське радіо почули 70 радіоаматорів. Дикторів тоді, звичайно, в штаті не було. Тому відкрив передачу технік, який за звичкою на початку тричі промовив у мікрофон: «Алло». А потім ще тричі: «Говорить Харків»
. Перший прямий телеефір в Україні відбувся у київській телестудії в 1939 році. Тоді показали 40-хвилинну трансляцію, під час якої глядачі могли бачити портрет Серго Орджонікідзе. Ідея запровадити це професійне свято з’явилася ще в 1994 році. Тоді працівники Укртелерадіокомпанії звернулися до Президента та уряду з проханням знайти день для святкування. 11 листопада цього ж року, в переддень 70-річчя початку радіомовлення в Україні, був виданий відповідний указ Президента України «Про День працівників радіо, телебачення та зв'язку». З того часу 16 листопада вважається Днем працівників електронних мас-медіа України. Нині до працівників радіо та телевізійників, долучилися представники інтернет-ЗМІ. Цей день відзначають і фахівці зв'язку, що забезпечують роботу телефонних мереж і таких важливих на сьогодні мереж Інтернет-зв'язку. У наш час роль ЗМІ важко переоцінити. Завдяки праці зв’язківців мільйони українців оперативно дізнаються новини зі всього світу, в будь-який час та в будь-якому місці мають доступ до інформації, слухають радіо, дивляться телевізор, користуються мобільними телефонами, спілкуються з друзями в Інтернеті. Працівники галузі дарують людям радість спілкування! З новими виданнями даної тематики можна ознайомитися в читальному залі відділу технічної літератури ТОУНБ, замовити ксерокопію, сканувати.

 

 

пʼятниця, 5 листопада 2021 р.

8 листопада – Всесвітній день містобудування (урбанізму)

 


8 листопада відзначають Всесвітній день містобудування (урбанізму). Цей День виник і заснований з ініціативи громадськості та працівників у сфері планування міст і населених пунктів з метою підвищення інтересу в галузі містобудування. Вперше був запропонований професором в Університеті Буенос-Айреса, випускником Інституту міського будівництва в Парижі, на ім’я Карлос-Марія-делла Паолера (Carlos Maria della Paolera) наприкінці 40-х років і проведений в 1949-му році. Відзначається вже в більш ніж 30-ти країнах світу на чотирьох континентах. Урбанізація – зростання значення міст в розвитку суспільства, яке супроводжується ростом і розвитком міських поселень, зростанням питомої ваги міського населення, поширенням міського способу життя в певному регіоні, країні, світі. На сьогодні найкращі умови для подальшого зростання мають найбільші міські поселення. Саме в них відбуваються найбільші соціально-економічні зміни. Поступово насичуючись виробничою і соціальною (в т. ч. і ринковою) інфраструктурою, ці населені пункти стають сприятливими для розміщення складних виробництв, розвитку сфери послуг та управлінської діяльності. В умовах соціально-економічної кризи такі міста стають центрами прогресивних змін у реструктуризації господарства, а їх мешканці – носіями нових суспільних відносин. Абсолютна ж більшість середніх та малих міст виявились неспроможними втримати існуючу кількість населення. Винятком є суто аграрні регіони, де сільське населення активно мігрує до міст. Сьогодні існують різні бачення та різні розуміння поняття «урбанізм». Хтось протиставляє урбаністику і класичне містобудування. Наче є якісь «урбаністи», які займаються лише велодоріжками і лавочками. Таке розуміння більше підпадає під визначення «нового» або, скоріше, хіпстерського урбанізму. Хтось розуміє урбанізм як процеси збільшення людей у містах, і, відповідно, вивчення умов їхнього існування. Урбаністика – це, в першу чергу, не про містобудування, не про архітектуру і не про інфраструктуру. Це, передусім, про людей, стосунки між ними, їхню взаємодію в умовах щільного розселення. А все інше – похідні питання від цього. Урбаністика має вивчати потреби людей і підлаштовувати під них все інше. В цей День організаторами підкреслюється визнання і роль професійного планування і створення зручного та ергономічного міського середовища. Всесвітній день урбанізму являє собою чудову можливість поглянути на планування з глобальної точки зору. Крім того в результаті розвитку міст і територій, ця подія акцентує увагу до сумління жителів і державних органів влади в питаннях дбайливого ставлення до впливу на навколишнє середовище. З Днем містобудування!

четвер, 4 листопада 2021 р.

День залізничника України

 


Своє професійне свято залізничники України відзначають на початку останнього осіннього місяця, а саме 4-го листопада. Ініціатором цієї дати в українських календарях виступила Львівська залізниця. 4-го листопада, в далекому 1861-му році, коли сучасний український Львів знаходився під протекцією Австро-Угорської імперії, на залізничний міський вокзал прибув перший пасажирський потяг, що носив назву «Ярослав». За сучасними мірками це був справжній поїзд міжнародного сполучення, що відкрив сучасну історію української залізниці. Він курсував між Віднем і Львовом, перетинаючи місто Краків і Перемишль. За даними проекту DilovaMova.com, професійне свято – День залізничника, враховуючи значення залізничного сполучення для розвитку державної економіки і промисловості, був відомий ще з дореволюційних часів. Радянська влада також приділяли особливу увагу вшануванню цього професійного дня і постановою ЦВК СРСР, датованою 28-го липня 1936-го року, це свято було встановлене на 30-е липня. У 1940-му році, за рішенням Ради Народних Комісарів СРСР, Всесоюзний день залізничника був перенесений на першу неділю серпня, а з початку 80-х років був перейменований в «День залізничника». З утворенням нових незалежних держав, які з’явилися на пострадянському просторі і необхідністю розвитку власної законодавчої бази, це професійне свято в Україні було закріплено Указом Президента № 257/93-рп від 15-го липня 1993-го року, але по колишньому відзначалося в першу серпневу неділю. Так тривало включно до 2002-го року. Потім, у зв’язку з клопотанням нового генерального директора шляхів сполучення Георгія Кірпи, який вступив на цю посаду з 2000-го року, цей день був перенесений на 4-е листопада. Відповідний Указ українського Президента № 1140/2002 «Про внесення змін до Указу Президента України від 15-го липня 1993-го року № 257/93-рп», був підписаний 11-го грудня 2002-го року. Працівники українських залізний доріг щодня вкладають свою працю і діляться своєю любов’ю у справі, яка служить на благо всієї української держави. Розвиток і вдосконалення залізничного сполучення не раз справедливо служило доказом невід’ємного економічного зростання. Залізниці донині залишаються ефективним транспортним сполученням і все це завдяки копіткій праці наших залізничників. У професійне свято – День залізничника, ми приєднуємося до привітань на адресу всіх працівників українських національних залізниць і бажаємо їм гарних успіхів, благополуччя і високого професіоналізму, який завжди був притаманний нашим шановним залізничникам! Зі святом Вас, працівники залізниць України! До уваги користувачів відділ технічної літератури Тернопільської ОУНБ пропонує своїм користувачам нові надходження книжкових видань з даного питання, які будуть корисні і цікаві широкому колу читачів. Також для спеціалістів в галузі залізничного транспорту буде цікавий журнал MINTRANS. Сьогодні це найбільш авторитетне та впливове видання у сфері інфраструктури. Видання MINTRANS виступає ініціатором діалогу між лідерами галузей дорожнього будівництва, залізниці, авіа, портової екосистеми, логістики та перевезень, об’єднуючи разом політиків, бізнесменів, експертну спільноту та ЗМІ. Разом з представниками галузі журнал в своїх публікаціях висвітлює теми і ключові тенденції та нові можливості, а також виклики, які задають вектор розвитку інфраструктури та транспортних потоків в Україні та світі. Запрошуємо до перегляду.

 

середа, 3 листопада 2021 р.

Софія Київська – тисячолітній символ Української держави (До 1010-річчя з часу заснування)

 


Собор Святої Софії – найбільш уславлена споруда епохи Київської Русі, одна з головних святинь України, архітектурна та мистецька пам’ятка світового значення. Створена в далекому ХІ сторіччі Софія Київська в усі часи захоплювала і продовжує захоплювати людей як видатний витвір мистецтва. Київ – давній центр східнослов’янської цивілізації – має символ, що є духовною серцевиною великого міста. Це образ Богоматері Оранти, який тисячу років зустрічає кожного, хто входить у знаменитий  Софійський собор. Оранта – це зображення Богоматері, яка молиться з піднятими руками . Софійський собор знаменував собою тріумф християнства в Київській державі, був зримим символом її могутності і суверенітету. Цей собор збудував у першій половині ХІ ст. Ярослав Мудрий на честь блискучої перемоги над войовничими печенігами саме на тому місці, де вирувала битва. У давнину це був не лише головний митрополичий храм Київської русі, а й політичний і культурний центр держави. Жодна споруда ХІ ст. в усій Європі не могла рівнятися з київським собором: храм сягав 37 метрів завдовжки та 55 метрів завширшки, завершували собор 13 бань. Фасади Софії оздоблені декоративними нішами, орнаментом, живописом. У грудні 1240 р. орди хана Батия сплюндрували Софію Київську, але основне ядро вціліло. Кілька століть велична будівля залишалася бездоглядною. Відновлення пам’ятки почалося лише в ХУІ ст. силами греко-католицької громади. У 1630 – 1640-х рр.. реставрацією Софійського собору займався італійський архітектор О. Манчіні, запрошений митрополитом Петром Могилою. Нарешті, 1685 -1707 рр. опікою й коштом гетьмана Івана Мазепи давньоруську пам’ятку вкрили пишні барокові шати у відповідності зі смаком нової доби. У ХХ ст. Софійський собор тричі перебував під загрозою знищення. Уперше його врятував  український  історик мистецтва Микола Макаренко (1877 – 1936). Сталося це 1934 р., коли радянська влада знищувала старовинні пам’ятки архітектури в Києві. Але це коштувало вченому життя. Під час другої світової війни, готуючись до здачі Києва восени 1941 р., інженерні частини радянської 37-ї армії мінували важливі споруди міста. Була приречена й Свята Софія. Вдруге її врятував тодішній директор заповідника Олекса Повстенко (1902 -1974). Утретє Софійському собору загрожували нацистські окупанти, коли восени 1943 р. мінували й нищили Київ перед відступом. Тоді Софійський заповідник боронив від пожежі сторож Павло Ємець.  Нині Софійський собор у складі Національного заповідника перебуває  під захистом держави та під патронатом ЮНЕСКО. Більш детальнішу інформацію по історію заснування Софійського собору Ви зможете знайти в книгах та періодичних виданнях з фонду відділу технічної літератури Тернопільської ОУНБ. Запрошуємо до перегляду.

Людмила Шатарська – головний бібліотекар відділу технічної літератури Тернопільської ОУНБ.

середа, 27 жовтня 2021 р.

Керування автомобілем та сервісне обслуговування автомобільної техніки (До дня автомобіліста та дорожника)

 


Сучасне життя неможливо уявити без автомобіля. Саме тому професія водія була і залишається однією із самих масових. Автомобіліст – це водій або власник автомобіля, спортсмен, який займається автомобільним спортом або спеціаліст з автомобільної справи. Автомобіліст – особлива професія, зі своєю романтикою та своїми традиціями. Це дуже напружена і, в той же час, почесна праця, що вимагає високої фізичної та емоційної самовіддачі, професіоналізму, таланту. День автомобіліста і дорожника – професійне свято працівників автомобільного транспорту і дорожнього господарства України, яке відзначається щорічно в останню неділю жовтня. Це свято об’єднує між собою професіоналів та автолюбителів, всіх, хто вдень і вночі працює на громадському, легковому та вантажному транспорті. Від їхньої майстерності та якості роботи дорожників, які забезпечують будівництво і ремонт доріг, залежить своєчасне здійснення перевезень та безпека пасажирів. До уваги користувачів  відділ технічної літератури Тернопільської ОУНБ пропонує своїм користувачам нові надходження книжкових видань, як будуть корисні і цікаві широкому колу читачів: від найменших автолюбителів до професіоналів.


Вайда Т. С. Водіння легкового автомобіля. Методика проведення занять з практичного навчання. - Херсон, 2020. - 600 с.

У посібнику  у доступній формі  наведено порядок виконання  завдань навчальних модулів. Вказані відповідні вправи для набуття кандидатами у водії навичок водіння транспортним засобом. Запропоновано методичні підходи педагогічні прийоми навчання керуванню автомобілем для їх використання інструкторами з метою підвищення ефективності індивідуальних занять з майбутніми водіями згідно вимог та за тематикою програми. У книзі розкрито зміст розділу «Водіння легкового автомобіля» у відповідності до вимог Типової програми підготовки водіїв категорії В. Навчально-методичний посібник призначений на допомогу педагогічним та науково-педагогічним працівникам ВНЗ МВС України, зокрема, інструкторам з водіння для удосконалення методики проведення ними занять з курсантами під час їх практичного навчання водінню автомобіля.


Войналович В.О., Марчишина Є.І. Охорона праці в галузі (автомобільний транспорт).-К.: Центр учбової літератури, 2019. - 695 с.

У підручнику висвітлено підходи і вимоги до забезпечення нормативних умов праці на підприємствах автомобільного транспорту. Подані організаційні підходи і документальне забезпечення дієвості системи з управління охороною праці на підприємствах, вимоги безпеки і гігієни праці під час автомобільних перевезень аграрних вантажів, виконання ремонтних робіт, особливості забезпечення пожежної безпеки у підрозділах підприємств. Підручник призначений для студентів спеціальності «Транспортні технології (автомобільний транспорт)», а також спеціалістів служб охорони праці, інших посадовців, що відповідають за безпеку виконання робіт на сільськогосподарських підприємствах з використанням автомобільного транспорту


Дрозд М. І. , Зозуля К. С. Підручник водія. Основи керування автомобілем.-К., 2017. -198 с.

У книзі викладено техніку користування органами керування автомобіля починаючи від посадки в автомобіль і закінчуючи особливостями керування автомобілем у складних дорожніх умовах. Матеріал викладено з позиції забезпечення безпеки дорожнього руху і відповідно до вимог Правил дорожнього руху України. Крім загальної та обов’язкової інформації  підручник надає знання для успішного  управління автомобілем у складних дорожніх умовах.



Правила дорожнього руху України 2019. - Дніпро, 2019 - 69 с.

Що ви знайдете у цій книзі- найактуальніший текст, правила дорожнього руху, а також усі найостанніші зміни!  Тут наведені детальні коментарі до пунктів правил дорожнього руху, кольорові ілюстрації, дорожні знаки з до них роз’яснення  до них, та особливості оформлення Європротоколу. Перелік обов’язкових лікарських засобів в аптечці, інформація щодо першої медичної допомоги при ДТП.  Книга буде корисною для автомобілістів -початківців та учнів автошкіл, досвідчених водіїв, які бажають освіжити свої знання, усіх автолюбителів, що потребують найсвіжішої інформації стосовно ПДР, батьків, яким небайдужа якість підготовки їхніх дітей, викладачів автошкіл Інспекторів ДАІ, які не покладаються тільки лиш на магію смугастого жезла. Книга стане чудовим подарунком практично  кожному автомобілісту.



 Є. Ю. Форнальчик, І. А. Могила, В. Е. Трушевський, В. В. Гілевич. Львів : Видавництво Львівської політехніки, 2018. - 236 с.

Викладено сучасні наукові підходи до управління дорожнім рухом на регульованих перехрестях у містах з урахуванням режимів роботи світлофорної сигналізації та чинників, які впливають на роботу перехресть. Показано переваги імітаційного моделювання у дослідженні роботи регульованих перехресть, використання нечіткої логіки в адаптивних алгоритмах керування та організації руху за окремими напрямками з урахуванням потреб пішоходів та громадського транспорту. У посібнику викладено навчальні матеріали з конструкцій та функціонального призначення технічних засобів та систем управління, які застосовуються у сучасній галузі автомобільного транспорту і транспортних систем. Наведено класифікацію технічних засобів і систем автоматизованого управління автотранспортом у реальному часі та проаналізовано світовий рівень розвитку технічних засобів і систем управління транспортом. Розраховано на працівників та науковців у галузі організації та регулювання дорожнього руху, аспірантів та студентів технічних університетів та профільних  закладів.

Для пошуку інших видань даної тематики радимо скористатися електронними ресурсами бібліотеки та традиційними картковими каталогами.

Людмила Шатарська – головний бібліотекар відділу технічної літератури Тернопільської ОУНБ.

 


четвер, 21 жовтня 2021 р.

До 140-ї річниці з дня народження вченого–метеоролога Олексія Вангенгейма (1881 — 1937)

 


Цю людину із світовим ім’ям майже 60 років ніхто не згадував. Видатний метеоролог, організатор науки, краєзнавець, діяч природоохоронної справи, Олексiй Теодосiйович Вангенгейм був вилучений зі всіх енциклопедій та довідників. Народився він 9 жовтня 1881 р. у селі Крапивна Конотопського повіту Чернігівської губернії у поміщицькій сім’ї. Батько, Теодосiй Петрович, був земським дiячем, народним учителем та відомим метеорологом. Ще в 1897 р. на своєму хуторі Уютне він організував метеорологічну станцію i зразкове дослідне поле, якими керував 22 роки. Потім він працював у Харкові, у Наркомземi УРСР. Інтерес до метеорологічних досліджень передався i його сину Олексію. Вангенгейм деякий час працював з батьком в Уютному, потім на Княждворськiй обласній дослідній станції. Під час першої світової війни служив метеорологом у діючій армії. В 1928 р. став професором МДУ. З 1920 по 1924 рр. працював у Головній фізичній лабораторії, з 1924 по 1929 рр. — заступником начальника Головнауки НКП РСФСР, по 1934 р. — був членом Президії Державної вченої ради. 1929 р. він очолює Гідрометеорологічний комітет СРСР, організовує Бюро погоди СРСР та декілька метеорологічних журналів. За його iнiцiативою відкриваються Московський та Харківський (нині Одеський) метеорологічні інститути, декілька технікумів. У серпні 1932 р. професор О. Т. Вангенгейм призначений членом колегії НКЗ СРСР. З 1933 р. входить до складу Комітету по заповідниках при Президії ВЦВК. З 1929 по 1930 р. Олексій Теодосiйович входив до ради товариства охорони природи. У вересні 1929 р. брав участь у Першому з’їзді з охорони природи, виступивши з доповіддю “Охорона природи та соціалістичне змагання”. Його роль на з’їзді була дуже відповідальною, бо він намагався перетворити природоохоронний рух у захисний колір. “Проте, — говорив Вангенгейм, — треба визнати крайністю трактування справи охорони природи виключно з точки зору раціоналізації виробництва та експлуатації природних багатств. Не можна випускати з виду i суто культурних, i наукових інтересів, пов’язаних з цією справою”. У 1930-1931 роках Олексій Теодосiйович був заступником голови Центрального бюро краєзнавства, що займалося природоохоронною справою. У цей час зi сторінок різних друкованих видань, краєзнавці зазнавали огульної критики за діяльність з охорони пам’яток старовини та природи. Вангенгейм як міг відстоював ці важливі напрями роботи ЦБК. 26 жовтня 1931 р. у Москві відкрилася Всесоюзна конференція по боротьбі з посухою. Вангенгейм, як голова недавно створеного Гiдрометкомiтету СРСР, робив на ній одну із основних доповідей. Для боротьби із суховіями пропонував використовувати методи, запропоновані ще В. Докучаєвим. Проте замість серйозного наукового обговорення конференція вилилась у політизований спектакль із закликами оголосити війну природі. 27 березня 1934 року. Вангенгейм був звинувачений у контрреволюційній діяльності в системі Гідрометеослужби та був засуджений до розстрілу. Реабілітований посмертно Військовою Колегією Верховного Суду СРСР 23 червня 1956 року.

Людмила Шатарська – головний бібліотекар відділу технічної літератури Тернопільської ОУНБ

середа, 20 жовтня 2021 р.

20 ЖОВТНЯ – ДЕНЬ КУХАРЯ.

 


Сьогодні кулінари всього світу відзначають своє професійне свято — День кухаря, який був заснований конгресом Всесвітньої асоціації кулінарних співтовариств в 2004 році. Професія кухар розвивалася разом з цивілізацією. Перші страви виглядали як обпалені на відкритому вогні напівсирі шматки м’яса або риби. Могутня середньовічна Європа високо цінувала своїх кухарів. У Франції кухарями вищих рангів ставали лише знатні люди. У Німеччині з 1291 року шеф-кухар був однією з чотирьох найважливіших фігур при дворі. В Україні приготування їжі довгій час було справою суто сімейною. Відала нею, зазвичай, найстарша за віком жінка в княжій сім’ї. Професійні кухарі вперше з’явилися при дворах, а потім вже в монастирських трапезних. Приготування їжі на Русі виділилося в окрему спеціальність тільки в XI столітті, хоча згадка про кухарів-професіоналів зустрічається в літописах вже в Х столітті. Розвиток професійної кулінарії пов’язаний з появою підприємств позадомашнього харчування. Виникли вони ще в Стародавній Русі. Спочатку це були корчми, в яких подорожні могли знайти притулок і їжу. Потім з’явилися придорожні трактири — готелі з обіднім залом і кухнею. У той же час поряд з трактирами у великих містах стали з’являтися ресторації. Професійний кухар як диригент, успіх якого залежить не тільки від його знань і досвіду, але і від особливого таланту і чуття. Небагато кухарів можуть похвалитися цими необхідними якостями, проте багатьом із нас доводилося готувати самостійно і бачити різницю між роботою фахівця і домашнім приготуванням.Хороші кухарі високо цінувалися у всі часи. Звичайно, приготувати що-небудь їстівне може кожен, але кухарі роблять з продуктами щось більше. Вони не просто дотримуються вимог рецепта, в потрібній пропорції змішуючи інгредієнти і доводячи продукти до готовності. Вони творять! З під їх ножа виходять дефлопе і крутон, мітболи і фуа-гра, желе і пудинги. Робота кухаря вимагає від людини не тільки гарного терпіння, освіти та навичок. Оволодіти цим мистецтвом самостійно практично неможливо - завжди потрібен приклад і порада людини, яка вміє готувати. Можна сказати, що це вміння передається з покоління в покоління. Багатовіковий, тисячолітній досвід і практика в приготуванні їжі зробили це мистецтво надзвичайно віртуозним. Кропітка і душевна робота наших кухарів помітна і затребувана у всьому світі. У багатьох з нас ця професія найчастіше асоціюється з ресторанним бізнесом, адже саме там зосереджено висока майстерність і вміння найкращих представників цієї професії. Це звичайно спірне питання. І кожна точка громадського харчування в праві претендувати на те, що саме вона є володарем  самого вмілого і найталановитішого кухаря. У цьому легко переконатися, достатньо лише спробувати пропоновану їжу і все стає зрозуміло. У цей День ми приєднуємося до привітань на адресу всіх кухарів і кулінарів. Зі святом кухаря Вас!

 

пʼятниця, 15 жовтня 2021 р.

День працівників целюлозно-паперової промисловості

 


Професійне свято працівників целюлозно-паперової промисловості України встановлено Указом Президента України від 1 жовтня 2008 року, святкується щорічно в третю суботу жовтня і має назву «День працівників целюлозно-паперової промисловості». Целюлозно-паперова промисловість України об'єднує близько 100 підприємств із виробництва паперу і картону та виробів з них, а разом з переробниками, посередниками, науковими, монтажними та спеціалізованими торговельними організаціями їх налічується понад 300. 350 мільйонів тон паперу виробляється у світі щороку. Це найпоширеніший матеріал у світі, без нього просто неможливо уявити наше життя: книги, документи, газети, журнали, щоденники, блокноти, грошові купюри, навіть гіпсокартон! На папері інженери створюють креслення майбутніх машин, архітектори — майбутніх будівель. Виробництво паперу — процес довгий, трудомісткий та затратний. Целюлозно-паперова промисловість працює на основі переробки лісу та інших рослинних ресурсів (солома, очерет). Вона виробляє целюлозу, різні види паперу та картону. Для розвитку галузі необхідне поєднання таких чинників, як сировинний, електроенергетичний та водний. Головні центри целюлозно-паперової промисловості розташовані в Житомирській, Хмельницькій, Львівській, Закарпатській, Київській та Чернігівській областях. Серед найбільших підприємств слід назвати Жидачівський картонно- паперовий комбінат (Львівська область), Малинську (Житомирська область) і Дніпропетровську паперові фабрики, Ізмаїльський целюлозно-картонний комбінат (Одеська область), Херсонський целюлозно-паперовий комбінат, Львівську й Рахівську (Закарпатська область) картонні фабрики, Київський картонно-паперовий комбінат, паперову фабрику в Понінці (Хмельницька область). Підприємства України виготовляють понад 50 видів паперу та близько 20 видів картону. Монопольним виробником газетного паперу в Україні й найбільшим виробітком друкарського паперу є Жидачівський целюлозно-паперовий комбінат. ВАТ «Дніпропетровська паперова фабрика» — єдиний виробник офсетного паперу. На підприємстві встановлена автоматизована лінія «Bielomatik» для виробництва паперу різних форматів. Основними напрямками подальшого розвитку галузі є забезпечення конкурентоспроможності основних видів продукції; більш повне й комплексне використання деревини, а також її відходів; упровадження ресурсозберігаючих технологій; збільшення частки високотехнологічних видів продукції. Відділ технічної літератури ТОУНБ приєднується до відзначення цього дня, підготувавши книги та періодичні видання з цієї тематики для огляду користувачами. Тут вашій увазі наукова, науково-виробнича, та науково-популярна література, посібники, підручники, словники з питань розвитку  целюлозно–паперової промисловості. Ми усвідомлюємо, що від чіткої, організованої та ефективної роботи підприємств целюлозно-паперової промисловості, а також від професіоналізму їх працівників залежить функціонування кожної галузі, кожного підприємства, офісу в нашій країні. Без паперу малюки не можуть малювати, школярі - вчитися, дорослі - працювати. Вироби підприємств з кожним роком займають все більший сегмент на вітчизняному ринку картонно-паперової продукції та реалізуються у багатьох державах світу. Запорукою розвитку даної галузі буде здійснення ефективних заходів господарювання, практичне застосування останніх досягнень науки і техніки, активне використання новітніх технологій.

Людмила Шатарська – головний бібліотекар відділу технічної літератури Тернопільської ОУНБ.

 

середа, 13 жовтня 2021 р.

З Днем захисників та захисниць України!


 14 жовтня – визначна дата, яка символізує багаті і славні традиції українського народу, уособлює мужність, героїзм, незламність національного духу оборонців на всіх етапах її багатовікової історії. Цього дня українці святкують одразу чотири свята: Покрову Божої Матері, День українського козацтва, День створення Української повстанської армії та День захисників і захисниць України. Всі ці свята виникли послідовно і пов’язані одне з одним. В українській традиції Покрова тісно переплітається з ідеями захисту від ворогів. За легендами, ще князь Ярослав Мудрий віддав Київ і всю Русь під покров Божої Матері. Божа Матір вважалася покровителькою українського козацтва, а 14 жовтня був одним з найважливіших днів для козаків, коли вони проводили ради, де вибирали нового гетьмана або кошового отамана. Козаки настільки глибоко й щиро шанували образ Покрови Божої Матері, вірили у її силу й урочисто святкували цей день, що у народі закріпилася й друга назва свята – Козацька Покрова. 14 жовтня також вважається днем створення Української повстанської армії. Можна простежити певний символічний зв’язок між козацькими традиціями та заснуванням у цей день УПА, сили хоча й неоднозначної в історії України, але покликаної боронити її незалежність. Образ сміливого парубка, котрий захищає честь та волю нашого народу, міцно закарбувався у пам’яті поколінь. Славну когорту мільйонів героїв, загиблих у різні часи за соборність та волю України, вже у ХХІ столітті поповнили Герої Небесної Сотні та тисячі наших земляків, які загинули за час неоголошеної війни на сході України. У 2014 році Указом Президента прийнято щорічно 14 жовтня святкувати День захисника України, а у 2021 році свято перейменували в День захисників і захисниць України.