«Дизайн та національна ідентичність»: профорієнтаційний арт-воркшоп

 

25 лютого в читальному залі Тернопільської ОУНБ відбувся профорієнтаційний арт-воркшоп «Дизайн та національна ідентичність».   Працівники відділу технічної літератури гостинно зустріли всіх охочих дізнатись про про те, як дизайн формує сенси та власноруч створити символ, що поєднує традицію та сучасність.

 Дизайн – це візуальний код, за яким світ розпізнає націю. Це спосіб сказати: «Ми тут. Ми такі і маємо що запропонувати світу». Сучасний український дизайн, насичений національними мотивами, допомагає українській культурі бути сучасною та зрозумілою у світі, не втрачаючи своєї унікальності. Це ключовий інструмент візуалізації національної ідентичності, що дозволяє транслювати культурні коди, цінності та історію народу через сучасні візуальні форми.

В Україні цей процес став особливо активним після Революції гідності, та повномасштабного вторгнення та пошуку українського обличчя в дизайні. Дизайн в наші дні це можливість продемонструвати світові унікальність української культури через гармонію форми та змісту, підвищити міжнародну її впізнаваність  та  інвестиційну привабливість.

Захід відбувся за сприянням Тернопільського кооперативного фахового коледжу. Завдяки сьогоднішній зустрічі учасники арт-воркшопу дізнались про те, як власними руками створити символ, що поєднує традицію та сучасність. Адже з точки зору стилістики створення браслету це теж дизайн-процес.

Викладач спеціальних дисциплін циклової комісії дизайну Тернопільського кооперативного фахового коледжу Андрій Васильович Янішевський, разом зі студентками 4 курсу Валерією Руцькою та Софією Ковальчук провели   перегляд презентації на тему: «Спеціальність «Дизайн»: напрямки і переваги» та майстер-клас з виготовлення синьо-жовтих патріотичних браслетів.

Учасниками заходу були  учні та завідувачка бібліотеки загальноосвітньої середньої школи №23 Любов Дзецюх.

Молодь отримала корисну та змістовну інформацію про професію дизайнера. Практична частина складалась із виготовлення синьо-жовтих патріотичних браслетів. Присутні долучилися до дизайн–процесу, реалізували свій творчий потенціал та створили оригінальну  патріотичну окрасу для себе, або креативний подарунок для рідних та близьких.

 

 

Дизайн та національна ідентичність

 

25 лютого 2026 року о 13.00 у відділі технічної літератури Тернопільської обласної універсальної наукової бібліотеки відбудеться профорієнтаційний арт-воркшоп «Дизайн та національна ідентичність».

Програма заходу:

— презентація «Спеціальність «Дизайн»: напрямки і переваги»;

—майстер-клас з виготовлення жовто-блакитного патріотичного браслету.

Проведуть студенти та викладачі спецдисциплін Циклової комісії дизайну Тернопільського кооперативного фахового коледжу.

Тематична книжкова виставка «Формула успіху: технічні знання для кожного»

 

У  сучасному світі успіх неможливий без розуміння того, як працюють технології. Знання технічних основ стає необхідною навичкою кожному — від гуманітарія до підприємця.

Ви колись замислювалися, чому одні ідеї стають світовими брендами, а інші залишаються в чернетках? Секрет часто криється у розумінні того, як працює світ технологій. Запрошуємо вас відвідати нашу нову тематичну книжкову виставку «Формула успіху: технічні знання для кожного» та  знайти свою складову успіху серед сторінок кращих технічних видань!

Працівники відділу  технічної літератури ТОУНБ підготували добірку книг, які доведуть: техніка — це не страшно, а неймовірно цікаво. На полицях ви знайдете: літературу з інженерного мислення, стратегій бізнесу та ефективного керування технічними проєктами, все про ШІ, роботів та цифрову еволюцію, практичні посібники та науково-популярні видання, які пояснюють складні механізми простою мовою, книги про те, як швидко освоювати нові навички та зберігати актуальність у світі, що постійно змінюється. як структурувати знання, якими ви володієте та знаходити нестандартні рішення. які допоможуть вам заробляти більше.

Ця виставка для студентів, гуманітаріїв, мрійників, професіоналів та всіх, хто хоче бути «на ти» з прогресом.

 

 

 

Міжнародний день млинця

 

Міжнародний день млинця, або Масляний вівторок –це день, який відзначають в багатьох країнах світу. Особливо популярним він є у Великобританії, Канаді, США, Австралії, Ірландії, Франції, Іспанії, Італії та Бразилії. Кожна країна має свої особливі традиції святкування цього дня, але всіх об’єднує головне кулінарне дійство — приготування млинців на пательні та смакування ними.

Випадає це свято завжди на вівторок, в залежності від року — в лютому або в березні. Цей вівторок передує початку 40-денного Великоднього посту. Святкування Масляного вівторка припадає рівно за 47 днів до Великодньої неділі. Великдень 2026 року у католиків припадає на 12 квітня, отже Міжнародний день млинця  відзначається 17 лютого.

Млинці люблять всі — одне лише нагадування про їхній смак та аромат викликає апетит. Це втілення смачної, звичної домашньої їжі. Млинці популярні в усьому світі під різними назвами, вони бувають різного розміру, з різними соусами та смаками. Але незалежно від того, як їх називають, за своєю суттю – це плаский коржик з рідкого тіста, приготований на гарячій пательні.

Млинець має дуже давню історію. Це була найперша страва, яку люди навчилися готувати із злакових рослин. Ще в часи неоліту, без печей і па телень, наші далекі пращури випікали на розпеченому камінні щось схоже на млинці. На це вказують дослідження кам’яних жорен віком 30 тисяч років, які використовувалися для виготовлення борошна.

Деякі дослідники вважають батьківщиною млинців у їх сучасному розумінні Давній Єгипет. Коржики з прісного тіста, аналог млинців, там випікали 5 тисяч років тому. Фрески з зображенням цього процесу археологи знаходили у гробницях фараонів.

Давні греки та римляни готували млинці на оливковій олії з пшеничного борошна, яєць, молока та вина. Оскільки цукру як продукту ще не існувало, для підсолодження додавали мед, а для пікантності — перець. Млинцями торгували в якості вуличної їжі, а давньогрецькі поети навіть присвячували їм свої вірші.

Кожна країна в цей день має свої особливі традиції. Наприклад, в Данії крім пригощання солодкою випічкою існував цікавий звичай, коли діжку били дерев’яними палицями. В давнину таким чином з діжки виганяли кішку, і це символізувало вигнання злих духів. Зараз кішок ніхто не чіпає, а діжку замінили картонні коробки з ласощами.

В Литві люди одягають костюми, схожі на хеловінські, розважаються й веселяться протягом всього дня. В День млинця литовці за традицією мають поїсти 12 разів.

Жителі Канади додають до панкейків несподівані сюрпризи – наприклад, запікають всередині монетку, ґудзик чи кільце. Кожен з цих предметів має своє значення і провіщує тому, кому дістанеться такий сюрприз, певні зміни в житті.

В Англії крім поїдання млинців та веселих змагань в цей день існує ще й традиція матчів з народного футболу, які збирають величезну кількість учасників.

В Україні святом млинців зазвичай є Масляна, яка не збігається в часі з Масляним вівторком. Але нічого не заважає всім охочим відсвяткувати ще й Міжнародний день млинця. Тим більше, що для цього не треба багато часу та зусиль – достатньо набору простих продуктів, пательні та бажання, і невдовзі гірка запашних, рум’яних, сонячних млинців на тарілці порадує всю родину.

Тематична добірка  літератури з фонду відділу технічної літератури ТОУНБ допоможе Вам сміливо експериментувати, виявляти творчість, безмежну фантазію, створювати атмосферу свята за столом. Тут представлена література яка відображає те найкраще, що надбано у галузі світового кулінарного та українського мистецтва, наведені рецептури багатьох страв та кулінарних виробів, напоїв, придуманих і розроблених як майстрами–професіоналами, так і господинями, які щодня дарують радість своїй сім’ї. Ви ознайомитесь з особливостями кухні, знайдете багато порад щодо організації святкових столів, фуршетів, оформлення страв та правила їх подачі. Ви дізнаєтесь більше про харчову цінність традиційних та екзотичних продуктів, правила збереження їх поживних властивостей під час приготування їжі, а також про те, скільки можливостей можуть  приховувати в собі звичні для нас овочі, фрукти, прянощі.

Якщо Ви хочете навчитися смачно готувати або довершити свої кулінарні здібності, ці видання - для Вас!

Як радіо стало голосом епохи : від винаходу до Всесвітнього дня радіо

 

Всесвітній день радіо відзначається щорічно 13 лютого. Це свято було запроваджене у 2011 році Генеральною конференцією ЮНЕСКО, а вже у 2012 році його офіційно підтримала Генеральна Асамблея ООН. 

Дата обрана невипадково — саме 13 лютого 1946 року було засновано Радіо ООН, що стало одним із головних джерел міжнародного мовлення.

Поява радіо була одним із найважливіших технічних досягнень людства. Його винайдення стало можливим завдяки науковим відкриттям XIX століття. Мова йде про Джеймса Клерка Максвелла, який у 1860-х роках передбачив існування електромагнітних хвиль та Генріха Герца, який у 1880-х роках експериментально довів існування цих хвиль, які згодом почало використовувати радіо.

Практичного застосування новим теоріям надав американський винахідник Томас Едісон, який у середині 1880-х років сконструював електромагнітну індукційну систему бездротового телеграфного зв'язку, що працювала на відстані до кількох сотень метрів, між рухомими потягами та дротами телеграфних ліній, які облаштовувались паралельно до залізничних колій. Індукційними системами передачі також займався відомий багатьом Семюел Морзе. Також до розвитку справи доклався Ніколи Тесла, якого цікавило передавання електромагнітних хвиль за допомогою високочастотного "трансформатора Тесли".

Сам термін "радіо" (з лат. означає промінь світла) у контексті передачі електромагнітних хвиль запропонував Едуард Бранлі у 1890 році. У 1903 році на міжнародній конференції запровадили термін "радіотелеграфія". Вже на початку ХХ століття розвиток радіотехнологій сприяв появі комерційних радіостанцій та глобального мовлення, яке змінило людьми сприйняття інформації, яку можна було миттєво передавати. Адже радіо працює завдяки перетворенню звукових сигналів у електромагнітні хвилі, які передаються через простір і приймаються радіоприймачем, що знову перетворює їх у звук. А це дозволяє людям отримувати інформацію та музику на великих відстанях без дротового з'єднання. Як радіо виникло в Україні.

Офіційно вважається, що перший сеанс цивільного радіозв’язку на теренах України відбувся ще у 1902 році на лінії Херсон — Гола Пристань. Були встановлені радіопередавачі для навігації суден. 

Надалі бездротовий телеграф з’явився у багатьох містах України, зокрема, в Києві його розвивав інженер Семен Айзенштайн. А вже у 1914 році в Миколаєві збудували першу радіостанцію. Цікаво, що за часів Української революції 1917 – 1921 років, Українська народна республіка також мала своє радіо. Воно працювало там, де зараз розташований Офіс президента України. Радіотелеграфісти УНР слухали повідомлення, збирали новини й складали короткі огляди. 

Однак перша постійна радіотрансляція відбулася вже за СРСР. Перший радіоефір відбувся в Києві у лютому-березні 1924 року. А 16 листопада 1924 року у Харкові, тодішній столиці УРСР, слухачі почули струнний квартет ім. Вільйома – стартувала перша вітчизняна радіопередача.

Київська радіостанція стала важливим центром інформаційного мовлення для всієї радянської України. У 1930-х роках з'явилися регулярні передачі новин, науково-популярні програми та прямі трансляції. У західній Україні, а саме у Львові радіомовлення розпочалося дещо пізніше. Перша львівська радіостанція почала діяти у 1930 році, коли польська влада організувала передачі для місцевого населення. Тоді майже весь ефір звучав польською мовою, а квоти на українську мову виборювали поступово, починаючи від 2 хвилин.

Після входження Західної України до складу УРСР у 1939 році радіостанція була реорганізована, і Львів став важливим центром радянського радіомовлення. Також цікавий факт, що упродовж 1943–1945 років Українська повстанська армія мала свою підпільну радіостанцію — "Вільна Україна", де розповідали про український опір слухачам за кордоном.

Сьогодні в Україні працює понад 100 радіостанцій, які транслюють програми на різні теми: від новин та політики до музики та розважального контенту. З розвитком цифрових технологій популярності набули інтернет-радіостанції, що дає можливість слухати українське радіо в будь-якому куточку світу.

До Всесвітнього дня радіо відділ технічної літератури ТОУНБ пропонує різноманітну літературу даної тематики. До уваги користувачів нові надходження періодичних видань:

Радіоелектроніка. Вісті вищих учбових закладів. Міжнародний щомісячний науково-технічний журнал.

Засновник і видавець НТУ України « Київський політехнічний інститут ім. Ігоря Сікорського». Входить до переліку фахових наукових видань (з технічних наук), затвердженого МОН України. Журнал має тематичне спрямування за галуззю наук - Технічні науки та групами спеціальностей: – електротехніка, радіотехніка та телекомунікації,  інформатика, обчислювальна техніка та автоматизація, електроніка.

У журналі відображено результати досліджень з теорії і проектування радіоелектронних кіл та пристроїв, антен і пристроїв НВЧ-діапазону, систем телекомунікації та інформаційних мереж, а також математичного моделювання та конструювання радіоелектронних схем і радіоапаратури. Для наукових працівників, інженерів та студентів старших курсів, фахівців з радіотехніки, інформаційних технологій та телекомунікаційних систем, матеріалознавства, інформатики, вимірювання і контролю якості.

Телекомунікаційні та інформаційні технології. Науковий журнал.

Засновник Державний університет інформаційно-комунікаційних технологій. Журнал заснований у 2014 році.  У відділ технічної літератури надходить з 2021 року. Журнал висвітлює актуальні теоретичні проблеми телекомунікаційних та інформаційних технологій; результати науково-дослідницьких робіт, передовий досвід, який визначає напрямок і розвиток наукових досліджень в області інформатики та телекомунікації; публікує матеріали наукових конференцій і нарад; інформацію про наукову роботу вузів; хронікальні і бібліографічні матеріали.

Це міжнародний рецензований науковий журнал, який публікує оригінальні й оглядові статті. Журнал висвітлює актуальні теоретичні та практичні проблеми побудови та експлуатації інформаційно-комунікаційних систем та мереж. Журнал публікує статті за такими напрямами: теорія телекомунікацій та обробка сигналів, інформаційно-телекомунікаційні системи та мережі, бездротові технології, системи та мережі,  інтернет речей,  мікрохвильові та терагерцові технології в телекомунікаціях,  керування в системах і мережах телекомунікацій та їх моделювання, технології та засоби програмування в телекомунікаційних системах, розробка WEB-технологій, моделей, методів, протоколів і засобів взаємодії програмних платформ і сервісів, їх інтелектуалізація та підвищення рівня продуктивності, математичні методи штучного інтелекту, історія телекомунікацій та інформаційних технологій.

Запрошуємо до перегляду.

Історія винаходу електричної праски

 

Хоч прилади для прасування одягу відомі ще з IV століття, офіційним днем народження праски вважають 10 лютого 1636 року.  Адже саме цим днем датована перша письмова згадка про праску простого нагрівального типу. У записі навіть вказана його вага — 10 кілограмів і була вона монолітною.

Історія «еволюції» праски дуже цікава. У давнину тканину прасували нагрітим камінням, пізніше — гарячою сковородою або рубелем — своєрідним поєднанням дошки та качалки, на яку намотувалася тканина. Пізніше з’явилися монолітні прапраски. А у XVIII столітті виникли духові праски з відкидною кришкою, під яку засипали гаряче вугілля. Згодом,  всередину праски почали вмонтовувати металеву трубку, яка з’єднувалася із газовим балоном. Існували, також, спиртові праски. Але через дефіцит спирту вони вартували цілу отару ровець. Тож, довго не проіснували. Ну а звичні нам праски «народилися» вже в електричну еру. Оглядаючись на довгий шлях від гарячого каменю до електричного приладу, розумієш, що навіть у часи високотехнологічних тканин та синтетики праска все одно поряд і досі є незамінною.  Тож, що ми знаємо про праску?

144 роки тому американський винахідник Генрі Сілі запатентував електричну праску, яка отримала назву «Еlectric flat iron». Незважаючи на те, що праска важила більше 6 кілограмів і довго нагрівалася до робочої температури, це було значним досягненням винахідницької думки. Тепер не треба було поратися з відкритим вогнем, додатково використовувати піч або скраплений газ.

А ще пару століть до винаходу Сілі праски відливали з чавуну і розігрівали в печах. Вони швидко остигали і були абсолютно непридатні для прасування тонкої білизни або оксамиту. Для вигладжування однієї сукні або камзолу прачки змушені були використовувати кілька прасок різних розмірів і при цьому постійно перебувати поруч з розпеченою піччю. Незабаром замість того, щоб нагрівати праску на печі, стали засипати вугілля прямо в неї.

У другій половині 19 століття в Європі з'явилися праски, що працюють на газу і рідкому пальному: гасі, спирті і нафти. Вони були пожежонебезпечні і дуже непрактичні, але набагато повільніше остигали. Перші електричні праски багато в чому перевершували своїх попередників. У них нагрівальним елементом була електрична дуга, розташована між вугільними електродами, до яких підводився постійний струм.

Однак, незважаючи на всі нововведення, керувати такими прасками було важко і небезпечно. У ранніх електричних прасок не було пристрою, що дозволяв регулювати температуру, вони часто перегрівалися і пропалювали одяг.

У 1920 році з'явилися перші праски з термостатичним управлінням. Залежно від обраного типу тканини з трьох запропонованих — шерсть, льон, шовк, праска нагрівалася до потрібної температури. У другій половині 20 століття з'явилися перші праски з функцією відпарювання.

Подальша еволюція незамінного домашнього приладу пішла семимильними кроками: придумали електричний шнур з жароміцної ізоляції тефлону, вигнання пару в одяг із заліза та інше. Сучасні праски мають регульовану подачу пару, автоматичне самоочищення, жолобки для ґудзиків, оснащені системою автоматичного вимкнення та іншими корисними функціями.

Історія праски ще незакінчена, адже вона продовжує  видозмінюватися та вдосконалюватися. В усі часи цей прилад  був вірним супутником людини, роблячи побут зручнішим і комфортнішим. Якою стане праска в майбутньому – покаже  час.

Тож запрошуємо всіх долучитися до відзначення дня народження праски, завітавши у читальний зал відділу технічної літератури Тернопільської ОУНБ та переглянути книг та публікації з періодичних видань, щоб більш детально ознайомитись з історією винаходу та сучасними новинками цього дивовижного приладу.

Створюємо історію разом!

Перша ксерокопія (до 120-річчя від дня народження Честера Карлсона, винахідника ксерокопії)

 

Протягом багатьох віків існувала така професія, як переписувач – зазвичай цим займалися монахи та церковні служителі. Іноді переписувачами працювали люди, що не вміли читати – вони просто ретельно переносили знаки та символи, не розуміючи змісту тексту.

Так як людині властиво помилятися, в таких книгах та документах часто виникали помилки, а іноді переписувач зовсім перекручував початковий текст, при  переписуванні додаючи свою власну думку або бачення предмету.

До того ж час роботи над однією книжкою міг займати від місяця до десятиріччя. Тому книги довгий час були великою рідкістю і дорогим задоволенням, яке міг собі дозволити не кожен король. Ситуація змінилася із винаходом книгодрукарського верстата. А 22 жовтня 1938 року, тобто 88 років  тому, винахідник Честер Карлсон зробив першу в світі ксерокопію.

Ідея створити копіювальний апарат відвідала Карлсона, коли він працював у патентному відділі фірми «Мелорі», яка займалася електронікою. Саме тоді, коли йому знадобилася копія чергового патенту, а її не виявилося під рукою, винахідник замислився про створення швидкого та головне, дешевого способу копіювання паперів.

Він пішов в Нью-Йоркську публічну бібліотеку та став переривати гори технічної літератури. Його увагу привернув опис експериментів одного угорського вченого з речовинами, які змінюють свої електричні властивості під дією світла. Так виникла ідея електрофотографії.

Перша ксерокопія була створена на цинковій пластинці, вкритій шаром сірки. Створення статичного заряду і опромінення пластинки через скло з нанесеним на нього написом перенесло напис на шар сірки. Пилинки, що прилипали, дозволили прочитати текст: «10-22-38 ASTORIA». Але лише через декілька років технологію було удосконалено. В подальшому розробкою копіювальної техніки на основі винаходу Карлсона почала займатися компанія «Халоід» в 1947 році. Через два роки на ринку техніки з’явився перший копіювальний апарат, а технологія копіювання отримала назву ксерографія – від грецьких слів «ксерокс» – «сухий» і «графе» – «пишу».  Від слова «ксерографія» в подальшому змінилась назва компанії «Халоід» – спочатку вона стала називатися «Халоід Ксерокс», а  потім -Xerox.

Зараз копіювальні апарати є в кожному офісі і навіть квартирі. Крім компанії «Ксерокс», їх виготовляють і інші фірми, такі як «Canon», «Sharp», «Toshiba» та багато інших. Але незалежно від фірми-виробника, марки та моделі копіру, прижилася перша назва апарату – ксерокс.

Винахідник же ксерографії Честер Карлсон дожив до 1968 року. Із 150 мільйонів доларів, отриманих ним від «Ксерокса», 100 мільйонів він потратив на благодійність

Відділ технічної літератури ТОУНБ  запрошує ознайомитися з добірками книг з фонду відділу  про винахідництво, що висвітлюють визначні технологічні досягнення, інновації та творців ідей. Ресурси включають огляди винаходів, що змінили світ, історії українських та світових раціоналізаторів та науковців. Доступні джерела: книги, спеціалізовані книжкові сайти та електронні каталоги.