Книжково-інформаційна виставка «Альтернативні джерела енергії»

 

Перед Україною стоять масштабні та важливі завдання: відновлення критичної інфраструктури, забезпечення енергетичної безпеки країни, подальша імплементація законодавства України до ЄС, боротьба зі зміною клімату. І не зважаючи на те, що війна продовжується, вже зараз відбувається відновлення країни. Хоча різні регіони матимуть різні потреби для відбудови, на загальнодержавному рівні основні засади повоєнного життя мають бути спільними для всіх. Головним завданням на сучасному етапі є запровадження альтернативних джерел енергії – діяльність, яка спрямована на раціональне використання та економне витрачання первинної та перетвореної енергії і природних енергетичних ресурсів. Альтернативні джерела енергії – це екологічно чисті, відновлювані ресурси, які використовуються для отримання енергії замість традиційних видів палива. Це інноваційні технології, що дозволяють виробляти електричну та теплову енергію без шкідливого впливу на навколишнє середовище. Сучасні методи перетворення альтернативної енергії включають фотоелектричні системи, вітрогенератори, геотермальні установки та інші технологічні рішення, які постійно вдосконалюються для підвищення їх ефективності та доступності.

З кожним роком спостерігається стрімке зростання популярності альтернативних джерел енергії. Це зумовлено декількома ключовими факторами: загострення проблеми глобальних змін клімату, постійне зростання цін на традиційні енергоносії та вичерпність викопних ресурсів. Технологічний прогрес робить альтернативну енергетику все більш доступною та ефективною, а державні програми підтримки та міжнародні зобов’язання щодо скорочення викидів CO2 створюють сприятливі умови для розвитку цієї галузі. Важливим фактором також є зростаюча екологічна свідомість суспільства та бажання споживачів зменшити свій вуглецевий слід. Технології постійно вдосконалюються, стають доступнішими та ефективнішими.

Україна має значний потенціал для розвитку всіх видів відновлюваної енергетики, від сонячної до біоенергетики. Інвестиції в альтернативні джерела енергії не лише сприяють захисту довкілля, але й забезпечують енергетичну незалежність та створюють нові робочі місця. З кожним роком ця галузь стає все привабливішою як для приватних домогосподарств, так і для великого бізнесу, що свідчить про її перспективність та важливість для сталого розвитку суспільства.

У читальному залі відділу технічної літератури Тернопільської ОУНБ організовано книжкову виставку на тему «Альтернативні джерела енергії». Завдяки системному підбору інформації матеріали стануть корисними також для науковців, викладачів, аспірантів, студентів та пересічних тернополян. Документи охоплюють основне коло питань енергетичного менеджменту, альтернативних джерел енергії, енергозбереження та інженерне бачення розв'язання цієї проблеми.

Кожен з нас може зробити свій внесок у збереження енергоресурсів. Збережемо тепло — збережемо Україну! Сподіваємось, що представлені Вашій увазі видання стануть потужним імпульсом для всіх тих, хто покликаний матеріалізувати дані ідеї у власному житті.

Недарма кажуть, що кожна ідея може стати геніальним винаходом (до 285-річчя від дня народження Жозефа Монгольф’є – французького винахідника)

 

Так сталося і з братами Жосефом і Етьєном Монгольф'є. Одного разу, сидячи біля каміна, вони помітили, що сорочка, яка висіла над ним, надулася. Тоді їм в голову й прийшла геніальна ідея. У листопаді 1782 року вони пошили експериментальну модель повітряної кулі та нагріли її над вогнем. Куля піднялася на висоту 30 метрів.

6 січня 1745 року в маленькому французькому містечку Анноне народився Жак-Етьєнн Монгольф'є. Його батько, власник невеликої паперової фабрики, навіть уявити собі не міг, що його "меншенький" Жак-Етьєнн, а разом з ним і старший син Жозеф-Мішель стануть тими, хто відкриє людству дорогу в небо: вони винайдуть повітряну кулю.

У братів, які отримали непогану освіту, виявився величезний інтерес до наук. Правда, після смерті батька їм довелося впритул зайнятися паперовими справами. Втім, підприємство приносило гарний прибуток, гроші були. І брати з головою поринули у винахідництво. Важко сказати, хто перший з них задався питанням: чому люди не літають? Але факт залишається фактом: ідея піднятися в небо опанувала ними раз і назавжди.

Одержимі мрією про політ, брати розробили і побудували перші повітряні кулі, наповнені гарячим повітрям, — монгольф'єри. Задвірки фабрики стали "випробувальним полігоном".

Вперше повітряна куля піднялася в небо 5 червня 1783 року. Діаметр "літаючого мішка" становив близько 12 метрів. Він був зшитий з полотна і обклеєний папером. Мало хто з присутніх вірив, що це чудо може злетіти. У топці під оболонкою спалювали шерсть, папір, дерево і мокру солому. Як з'ясувалося, якщо оболонку наповнювати нагрітим сирим повітрям, а не сухим, то підйомна сила повітряної кулi буде більше.

Про те, як пройшов перший політ, був складений протокол. У ньому зафіксовано: повітряна куля протрималася в повітрі 8 хвилин і пролетіла на висоті 520 метрів близько 3 км.

Історики пишуть, що самі винахідники шалено боялися висоти і не ризикнули випробувати особисто своє ноу-хау. Перші польоти були взагалі без пасажирів. Вони з'явилися на борту монгольф'єра лише через три місяці, 19 вересня: при демонстрації кулі у Версалі в гондолу посадили вівцю, качку і півня. Залишилися спогади, що за польотом спостерігали король Людовик XVI та  Марія-Антуанетта. Тварини прекрасно перенесли повітряну подорож, але півень, кажуть, все-таки постраждав: на нього наступив баран.

А ось 21 листопада того ж року із замку в околицях Парижа вирушив у політ перший монгольф'єр, керований людьми — фізиком Жаном-Франсуа Пілатр де Розьє і маркізом д'Арлавдом. У гондолі аеростата висотою 20,7 м і діаметром 13,6 м ці сміливці піднялися над землею на висоту 1 км і подолали за 25 хвилин більше 8 км. Вони стали першими аеронавтами. На жаль, через два роки фізик Пілатр де Розьє загинув, ставши першою в світі жертвою авіакатастрофи. 15 червня 1785 року він разом з другом, механіком П'єром-Анжем Роменом збирався перетнути на монгольф'єрі Ла-Манш. Але через 15 хвилин після зльоту повітряна куля загорілася і вибухнула. Винахід братів Монгольф'є приніс їм величезну популярність. Вони стали членами Академії наук, а король подарував їм дворянський титул і герб з девізом "Так піднімаються до зірок".

Пропонуємо переглянути матеріали присвячені життю винахідника у читальному залі відділу технічної літератури Тернопільської ОУНБ.

Стів Возняк – легендарний інженер і програміст

 

11 серпня свій День народження святкує Стів Возняк - американський інженер та програміст українського походження, конструктор одного з перших персональних комп'ютерів . Стіва Возняка, який народився 11 серпня 1950 року в місті Сан-Хосе (Каліфорнія) в сім'ї з українським корінням, вважають одним із батьків революції персональних комп'ютерів, якій значно сприяли його винаходи 1970-х років. Разом зі Стівом Джобсом у 1976 році він заснував Apple Computer .

У середині 1970-х він створив комп'ютери Apple I та Apple II. Останній став найпопулярнішим персональним комп'ютером 1970-х - початку 1980-х років.

За видатні досягнення в галузі технологій президент США Р. Рейган нагородив С. Возняка найвищою національною нагородою США та вручив йому національну медаль технологій. У вересні 2000 року Стів Возняк увійшов до Національного залу слави винахідників. Про свій внесок у розвиток комп'ютерних технологій сам Стів Возняк якось сказав: «Це була революція, мирна революція. І я щасливий, що був її частиною».

Після припинення активної роботи в Apple С.Возняк заснував низку  високотехнологічних компаній, а також займається доброчинністю, зокрема, підтримує молоді таланти та допомагає знедоленим.

У вересні 2007 року він опублікував автобіографічну книгу «iWoz», названу за одним зі своїх імен. Загалом у нього їх було кілька - «The Woz», «Wizard of Woz» і «iWoz». В Apple Computer його називали також «Інший Стів» або «Воз» напротивагу Стіву Джобсу, адже їхні імена англійською звучать однаково.

Щодо етнічної приналежності Стіва існують різні думки, проте сам він чітко ідентифікує себе із Україною. Він не раз стверджував, що завжди відчував спорідненість з Україною через своє ім'я: "Я завжди знав, що моє прізвище — українське. Все своє життя я хотів приїхати до України". Коли його бажання здійснилося, виступаючи у Києві, він сказав: "Багато хто в мене запитує: Стів, ти поляк? Бо моє прізвище Возняк. Я відповідаю: «Ні, я українець».

Відділ технічної літератури Тернопільської ОУНБ запрошує своїх користувачів переглянути видання з фонду відділу, щоб більш докладно ознайомитись або згадати історію життя, переконання та непростий шлях до успіху видатного українця.

Будівельна галузь в умовах війни

 

10 серпня 2025 року в Україні відзначають День будівельника. Будівельники України – це потужна армія працівників, а будівельна галузь була і є локомотивом нашої економіки. Професійні будівельники – будівничі нашого майбутнього і після закінчення війни Україна буде найбільшим у світі будівельним майданчиком. Саме будівельники створюють нове обличчя вільної, незламної, європейської України й таким чином наближають Перемогу!

За роки війни, в Україні зруйновано чи пошкоджено тисячі житлових об’єктів, зруйновано адмінбудівлі, заклади охорони здоров’я, навчальні заклади та заклади культури. Колосальних збитків зазнали дорожня інфраструктура. Головне для України сьогодні – повернути свої землі, а все інше відремонтувати та відбудувати, бо кожен з нас гідний того аби жити у своєму затишному будинку в оточенні найближчих.

Тож попереду в України — перемога й масштабне відновлення. Аби відбудувати все, що в країні зруйнували, потрібно до мільйона професійних будівничих. Проте українські будівельники не чекаючи завершення війни, відновлюють роботи на будівельних майданчиках, обстежують зруйновані будинки.

Будівництво — це особлива, клопітка праця. Будівельник завжди несе у своїй роботі величезну відповідальність і майже завжди виправдовує всі очікування. Ворог продовжує підступно нищити українські будинки, школи, лікарні, культурну спадщину, цивільну інфраструктуру – все змітає на своєму шляху. Найбільших руйнувань зазнали Маріуполь, Волноваха, Харків, Ізюм, Суми, Чернігів... Деякі з них такі, як Волноваха, практично стерті з лиця землі. Залишилися самі руїни. За попередніми підрахунками уряду загальні втрати, завдані війною, в найближчі роки перевищать 1 трильйон доларів. Відтак країна потребує чіткого плану дій, як відбудовувати зруйновані міста й де брати на це ресурс. Світова історія знає багато прикладів руйнації міст як через військові дії, так і через природні катаклізми. На щастя, людство навчилося відбудовувати міста майже після повного знищення.

Будівельники стають справжніми героями, вони своїми руками створюють нове життя, повертаючи надію та стабільність у постраждалі регіони. Їхня праця є неоціненною для відродження країни та забезпечення гідних умов для майбутніх поколінь.

До Дня будівельника у читальному залі відділу технічної літератури Тернопільської ОУНБ організована добірка видань з питань будівництва та будівельних технологій, сучасного стану та перспективи розвитку будівельної галузі в Україні, особливості професії будівельника у сучасних умовах. Представлені видання допоможуть користувачам ближче пізнати історію будівництва в Україні, як однієї з ланок світового будівельного процесу. Ряд видань присвячений життєвому та творчому шляху найвидатніших українських зодчих. Гортаючи сторінки книг та періодичних видань, що представлені у фонді відділу технічної літератури  Ви побачите репродукції, малюнки та фотографії старовинних будинків, які стали пам’ятками архітектури, величні храми та собори побудовані у різних стилях, дізнаєтесь про сучасні будівельні технології, ознайомитесь з європейським досвідом у житловому будівництві. В усьому цьому Вам допоможуть книги.

Савйовський В. В. Реконструкція будівель і споруд.- Київ, 2019.-320 с.

У навчальному посібнику висвітлено питання технології та організації будівельних робіт, виконуваних під час реконструкції будівель і споруд. Зазначено причини пошкоджень і деформації будівельних конструкцій та викладено методику оцінки їх технічного стану. Розглянуто заходи із технологічного проектування та підготовки до виконання будівельно-монтажних робіт з урахуванням особливостей реконструкції. Наведено технологію розбирання будівельних конструкцій, влаштування прорізів і знесення будівель. Розглянуто технологію робіт із закріплення ґрунтів основ, ремонту та підсилення фундаментів. Детально висвітлено технологію підсилення кам’яних, бетонних, залізобетонних, металевих і дерев’яних конструкцій. Запропоновано схеми механізації монтажних робіт. Викладено новітні технології відновлення гідроізоляції будівельних конструкцій, термомодернізації зовнішніх огороджувальних конструкцій, наведено перелік заходів із переробки та повторного використання матеріалів від розбирання будівель. Матеріал навчального посібника відповідає робочим програмам курсів «Експлуатація будівель і споруд», «Технологія реконструкції будівель і споруд», рекомендованих до вивчення на будівельних спеціальностях вишів. Для студентів будівельних спеціальностей вищих навчальних закладів, проектувальників і будівельників.

ХОЛОДНА РЕВОЛЮЦІЯ, АБО ЯК ВИНАХІД ХОЛОДИЛЬНИКА ЗМІНИВ НАШ СВІТ

 

8 серпня 1899 року американський винахідник з Міннесоти Альберт Маршалл запатентував холодильник. Створивши перший холодильник, людство вступило в нову еру свого розвитку - епоху завжди свіжих фруктів, овочів та інших продуктів.

Холодильні конструкції придумували і раніше. В основному вони діяли за рахунок купленого льоду. Відправною точкою в історії холодильної техніки можна вважати досвід штучного охолодження, який в 1748 році продемонстрував учений Вільям Каллен з університету Глазго. Для зниження температури він використовував ефект охолодження рідини при інтенсивному випаровуванні. Для досліду він замінив звичайну воду діетиловим ефіром, що закипав при температурі близько 35 ° C, і помістив його в герметичну ємність. При відкачуванні повіт8 серпня 1899 року американський винахідник з Міннесоти Алря створювався понижений тиск, через який діетиловий ефір починав закипати при кімнатній температурі, поглинаючи тепло і охолоджуючи поверхню, з якої він випаровувався.

Наступний етап в історії холодильної техніки пов'язаний зі створенням абсорбційної машини, призначеної для виробництва водного льоду. Дана установка була представлена французьким інженером Фердинандом Карре в 1860 році. Істотним недоліком машини було те, що з її допомогою не можна було охолоджувати повітря всередині замкнутого простору, як це стало можливим в сучасних холодильниках.

Прообразом побутового холодильника можна вважати холодильну машину німецького вченого Карла фон Лінде, винайдену в 1874 році. Він прийшов до висновку, що безпосереднє охолодження повітря або рідини в замкнутому просторі набагато ефективніше, ніж використання штучного льоду. Переконавши в цьому виробників пива, вчений отримав кошти для створення холодильної машини.

Досягнення в науці та техніці призвели до появи перших побутових холодильників на початку XX століття, а в 30-х роках вони набули широкого поширення в США. Перші домашні холодильники споживали багато дров, вугілля і гасу. У 1911 році фірма «Дженерал електрик» налагодила випуск холодильників більш-менш сучасного типу: холодильна машина містилася в кухонній шафі. Однак вона занадто шуміла, і через те, що працювала на газі, погано пахла. Це було її головним недоліком.

У кінці 20-х років були відкриті фрeoни, які можна було використовувати як зручний і безпечний холодоагент. Це дало додатковий поштовх індустрії побутових холодильників. У 1926 році датський інженер Стіндруп розробив безшумний і непахучий холодильник. Після цього холодильник швидко став в Америці популярним побутовим приладом. Правда, перші холодильники коштували в два рази дорожче, ніж автомобілі марки «Форд». Їх називали «домашньою фабрикою холоду».

Першою дійсно вдалою і масовою моделлю став холодильник Monitor Top, випущений aмeркaнськoю фірмою General Electric в 1927 р. Він був безшумним, нешкідливим і довговічним, своєю конструкцією вже нагадував сучасні моделі . Холодильників цієї моделі було прoдaнo більше мільйона. У 1939 році General Electric випускає перший холодильник, що мав морозильну. У 1879 році німець Карл фон Лінде винаходить пристрій з компресором, що використовує для роботи аміак. Така холодильна установка могла виготовляти велику кількість льоду. Винаходом Лінде скористалися власники фабрик з виробництва харчових продуктів. Тоді принцип заморозки Лінде  користувався для створення складських холодильних приміщень.

В 1913 році Фред Вольф виготовив повноцінний холодильник для домашнього використання – DOMELRE. Згодом винахідники вдосконалили розробку і пристрій почав підключатися до електромережі. У ХХ століття холодильник еволюціонував і змінювався ледь не щороку. Еволюція холодильників досягла своєї межі. Тепер на ринку є холодильники різного розміру, дизайну, з різним набором функцій. Усе більше виробників намагаються впровадити «смарт» функції холодильників. Дії, які колись видавалися фантастичними, а тепер трапляються практично в кожному холодильнику.

Відділ технічної літератури Тернопільської ОУНБ пропонує своїм користувачам та тим хто цікавиться холодильною технікою книги  з основ холодильних технологій, книги що описують принципи роботи різної техніки, включаючи холодильники, науково-технічний журнал «Холодильна техніка та технологія», який видає Одеська державна академія холоду. Запрошуємо до перегляду.

До 120-річчя видатного полтавського вченого Івана Францевича

           

Нинішній рік має непересічне значення для наукової спільноти України, оскільки 3 серпня 2025 року виповнюється 120 років від дня народження великого полтавця Івана Микитовича Францевича (1905–1985).

Івана Микитовича Францевича називають батьком радянської порошкової металургії. Його ідеї склали науковий фундамент у створенні нових матеріалів із заданими властивостями для широкого кола застосувань. Технології металокерамічних виробів, запропоновані ним, дали змогу впровадити в техніку широкий ряд спеціальних матеріалів – антифрикційних, стійких до зношення, армованих, електротехнічних та багато інших.

І.М. Францевич народився в м. Полтаві 3 серпня 1905 року, в сім'ї робітника. У 1929 році закінчив одночасно хімічний і фізико-математичний факультети Харківського інституту народної освіти (сьогодні Харківський національний університет), отримав спеціальність фізико-хіміка-металознавця.

У 1929-1941 рр. він працював в Українському науково-дослідному інституті металів, Інституті чорної металургії АН УРСР. Одночасно з 1930 р. викладав у Харківському університеті.

Молодий учений проводив дослідження у галузі високотемпературної міцності сплавів у зв'язку з вивченням характеристик вуглецевих легованих сталей в широкому інтервалі температур. Дослідив процеси рекристалізації і структурних перетворень при загартуванні і відпуску сталі. Ці дослідження були узагальнені в монографії, яка вийшла в 1933 році. За роботи, що мали велике наукове значення, молодому вченому в 1934 році було присвоєно звання професора фізичної хімії, і він був обраний членом-кореспондентом АН УРСР.

У 1939 році І. М. Францевич був призначений заступником директора Інституті чорної металургії АН УРСР. З 1945 по 1957 рік Іван Микитович працював завідуючим кафедрою Київського університету. З 1952 по 1955 рр. він керівник лабораторії спеціальних сплавів АН УРСР, з 1955 по 1973 рр. – директор Інституту проблем матеріалознавства (ІПМ) АН УРСР, а з 1973 р. – зав. відділом цього інституту.

Поряд з вивченням матеріалів з високими показниками жаростійкості, механізмів повзучості сплавів, корозії металів у ґрунті та їх електрозахисту, І.М. Францевич став досліджувати методи і матеріали порошкової металургії, які згодом стали головними в його подальшій науковій діяльності.

Світового визнання набуло відкриття і виготовлення металокерамічних виробів та ряду спеціальних матеріалів для впровадження в сучасну техніку. Сучасна порошкова металургія, основу якої заклав Іван Микитович, дає можливість отримувати матеріали різного призначення із заданими характеристиками. Вони не піддаються електрокорозії, відзначаються високою електро- і теплопровідністю і технологічністю. Зокрема, методом порошкової металургії групою вчених ІПМ АН України на чолі з професором І.Д. Радомисельським було отримано матеріал для ходової частини першого у світі місяцехода, який добре працював в інтервалі температур від -100°С до +150°С.

За розробками ІПМ в СРСР було побудовано два заводи і понад сто цехів та виробничих дільниць. Свого часу Броварський завод порошкової металургії був найбільшим підприємством порошкової металургії в колишньому Союзі.

Іван Францевич — український учений-матеріалознавець зі світовим ім’ям, член-кореспондента АН УРСР, доктор технічних наук, професор, засновник та перший директор Інституту проблем матеріалознавства, названого на його честь.

Пиво – один з найстаріших напоїв у світі

                 

Келих пінного – це більше, ніж просто вечірній ритуал. Це спадщина, що пройшла крізь століття, континенти та цивілізації. Пиво існує тисячі років, і згадки про нього були ще до того, як з’явилася писемність у багатьох культурах. Саме тому питання “хто придумав пиво” – це не про дату або конкретний винахід, а про подорож у глибину людської культури. Ми навіть не здогадуємось, наскільки міцно пиво вросло в нашу історію – як символ, як ремесло, як щоденний супутник життя.

Цей напій супроводжував людство у війнах та мирі, у храмах та на фермах, у палацах і тавернах. Його варили жриці, монахи та крафтери, змінювали рецепт та форму, але не суть. Що таке пиво, якщо не спосіб передати емоцію, створити момент, зберегти традицію, щоб зрозуміти: пиво– це історія, яка триває досі.

Перші згадки про пиво належать шумерам – одній з найдавніших цивілізацій людства, яка існувала на території сучасного Іраку. Ще у 8-9 тисячолітті до нашої ери вони не лише виготовляли пінний напій, а й залишили про нього слід у клинописах. В одному з таких було фактично зафіксовано перший у світі “пивний рецепт”. За клинописом, перше пиво з’явилось випадково: пекар з Вавилону залишив тісто на сонці, і воно забродило. Та замість того, щоб викинути продукт, він спробували його та отримав новий, цікавий смак. Саме звідти бере початок історія пива як культурного та навіть релігійного феномену.

У стародавньому Єгипті такий напій вважався досить важливим, а пивовари мали почесний статус. Було до двох десятків різних сортів – від міцного до солодкого, з додаванням шафрану, мандрагори та інших інгредієнтів. Цікаво, що навіть існував окремий ієрогліф, який позначав пиво, а напій був майже обов’язковим елементом у ритуалах, бенкетах та щоденному раціоні. Представники цих давніх цивілізацій, у свою чергу, передали секрети пивоваріння сусіднім народам, і так напій почав поширюватися далеко за межі Близького Сходу, з часом охопивши всю Європу.

Поглянути на розвиток цього напою – це ніби перегорнути сторінки історії людства. У часи Античності його знали далеко не всі: греки та римляни віддавали перевагу вину, проте пінний напій залишався поширеним серед варварських племен. У той самий період кельти та германці вже виготовляли ферментовані злакові напої з додаванням меду та трав.

Справжній розквіт популярності відбувся у Середньовіччі. Саме монахи стали тими, хто систематизував пивоваріння. Вони ретельно записували рецептури, дотримувалися гігієни та удосконалювали обладнання. У цей період хміль поступово витісняє трави та плоди, а напій стає більш стабільним на смак і довше зберігається. Ренесанс дав старт “новому пиву”: з’являються регіональні стилі, починається експорт, розширюється асортимент. А в 1516 році в Баварії ухвалено знаменитий “Пивний закон” – один з перших прикладів державного регулювання якості продукту.

Попри зміни в технологіях, сировині та смаках, основа залишилася та ж сама. Пиво – це про процес, у якому ферментація перетворює просте на складне. І хоч сьогодні на вибір є тисячі сортів, традиційні та сучасні варіанти гармонійно співіснують поруч з один одним. Саме тому історія пива – це не просто хронологія, а відображення еволюції людських смаків, прагнень та відкриттів.

 З нагоди Міжнародного дня пива, що відзначається 1 серпня відділ технічної літератури пропонує своїм читачам переглянути книги та публікації з періодичних видань ,щоб дізнатись дізнатись, наскільки складним явищем є пиво: в історичному, культурному контекстах і з погляду світу природи та звідки походять інгредієнти для напою і люди, що його виробляють. Запрошуємо до перегляду.

 

День народження напою, який робить ранок добрим: цікаві факти про розчинну каву

24 липня 1938 року - з конвеєра зійшли перші банки розчинної кави - і цей день увійшов в історію як День народження розчинної кави. Американський хімік на ім’я Джордж Луїс Вашингтон у 1909 році створив технологію виготовлення розчинної кави та відкрив власне підприємство «Red E Coffee».

Гаряча галузь важкої промисловості України ( 20 липня –день працівників металургійної промисловості)

       

 Металургія – система виробництв важкої промисловості, що пов'язані з добуванням металів із руд або металовмісних речовин, а також сплавів з наданням їм необхідних властивостей. Ще первісні люди намагалися обробляти метал, щоб змусити його приносити користь. Різні металеві знаряддя праці виходили набагато ефективнішими та якіснішими, ніж дерев'яні або кам'яні. У період бронзового віку метал вже плавили. Мідь і олов'яні руди перемішували з деревним вугіллям. Потім ця суміш потрапляла в сиродутну піч. У спеціальні пічні сурми подавалося повітря. В результаті всіх дій виходив готовий матеріал. Справжнє, загальновизнане металургійне ремесло з'явилося 6 тис. років тому на Балканах. Незабаром плавильна справа поширилося по всьому світу, а від міді і бронзи майстри перейшли до заліза. Вміння добувати метал із залізної руди давало беззаперечні переваги у військовій справі, гарантуючи перемоги навіть при чисельній перевазі ворога.

 Металургія сьогодні – одна з найважливіших і найбільш енергоємних галузей промисловості. Металургійна промисловість об'єднує підприємства, які послідовно здійснюють видобування, збагачення, металургійну переробку руд чорних і кольорових металів та нерудної сировини, виробництво чавуну, сталі, кольорових і дорогоцінних металів, сплавів, прокатне виробництво, переробку вторинної сировини (брухту). Щорічно у третю неділю липня відзначається День працівників металургійної та гірничодобувної промисловості України. Професійне свято людей, так або інакше пов'язаних з металургією – День металурга – офіційно в колишньому Радянському Союзі було засновано ще 28 вересня 1957 року за указом Президії Верховної Ради СРСР. Надалі, з огляду на важливість збереження і закріплення авторитету сталеварів, це свято неодноразово підтверджувалося відповідними указами Верховної Ради. Згодом назва свята змінилася, але його зміст і важливість збереглися.

 Працівники відділу технічної літератури Тернопільської ОУНБ підготували до Дня працівників металургійної та гірничодобувної промисловості України добірку документів у  яких висвітлено історію галузі, загальні проблеми й перспективи розвитку. Запропонована література  буде справжньою допомогою для знайомства з сучасним металургійним виробництвом. В книгах та періодичних виданнях висвітлено металургійні технології виробництва сплавів різного хімічного складу, процеси виробництва основних кольорових металів. Описано технології переплавних процесів — електрометалургію й позапічне рафінування рідких сплавів і металів, характеристики шихтових матеріалів та способи їх підготовки. Викладено фізико-хімічні основи металургійних процесів, устаткування металургійних цехів, а також екологічні проблеми металургійного виробництва.

Нефармацевтичні винаходи фармацевтів

 

Офіційно доведено, що початковий маргарин був виготовлений у XIX столітті. Саме в той період часу була створена маргаринова кислота, складовими якої були олеїнова і стеаринова кислоти. Масове виробництво даного продукту було запущено у Франції. Як свідчить історія, такий французький правитель, як Наполеон III, навіть дав нагороду за винахід гідного і в той же час недорого аналога смачного вершкового масла. Перші партії маргарину були включені в меню французьких солдатів. Це завдання виконав французький фармацевт Меж-Мурьє. Він винайшов спосіб каталітичного затвердіння рідких жирів і назвав отриманий продукт «олеомаргарин», в подальшому назву було скорочено до «маргарину».

5 липня 1869 року в Парижі, фармацевту Іполиту Меж-Мурьє вручили патент на винайдений ним харчовий продукт, який отримав назву «маргарин». Ця речовина мала перламутровий колір, тому винахідник і не мудрував із назвою.

Грецькою слово «перлина» звучить як «маргаритіон», а шляхом елегантного скорочення виходить «маргарин». Новий продукт у воєнно-морському флоті Франції зустріли дуже насторожено. І, перш за все, за його незвичайний колір. Спробуй змусити скуштувати новинку, якщо продукт виглядає дуже незвично! Хоча найбільше появі замінника вершкового масла втішились флотські інтенданти. Вони закуповували новий продукт тонами, тому що він коштував, так би мовити, «дешево і сердито»! А невеличка порція «масляного» ароматизатора надавала маргаринові смаку майже справжнього масла. Однак появі маргарину передували кілька місяців експериментів.

Сам винахідник, Іполит Меж-Мурьє, народився 1817 року у сім’ї винороба на півдні Франції. І він продовжив би батьківську справу, якби не прикра подія. З плином часу врожай цілого року виявився ураженим дивною хворобою, яку сьогодні назвали б грибком. Він наробив чимало лиха; вино, заледве «дозрівши», псувалось із космічною швидкістю. Батько Іполита був на межі краху. Син поклявся, що зуміє побороти проклятий грибок. Так він і опинився в учнях фармацевта, з яким і зайнявся підбором ефективних ліків для лікування винограду. Меж-Мурьє виявився здібним учнем. Виноградний грибок їм вдалось перемогти. Його ім’я у рідному місті стало дуже відомим, оскільки біда трапилась практично з усіма виноградниками. А потім Іполит перебрався до міста Екс-ан-Прованс, і там він поставив перед собою завдання – допомагати людям робити продукти більш якісними та смачними.

Напевно, кожен з нас знає, що хліб, випечений навіть у двох сусідніх селах чи містах, має інколи цілком відмінний смак. Десь смачний, десь – не дуже. І тут багато залежить і від хімічного складу борошна, і від дріжджових грибків, які відіграють важливу роль. Над цим і працював хімік та фармацевт. Також він намагався зробити цукор солодшим, випарувати сіль з морської води у промислових масштабах, на більш тривалий термін «розтягнути» свіжість овочів та фруктів. Конкурс на дешевий замінник жирів, білків та вуглеводів був оголошений у 1868 році французьким імператором Наполеоном ІІІ у зв’язку із наближенням війни, адже потрібно було чимось годувати вояків. Завершився він, як ми вже знаємо, у 1869 році появою маргарину.

З плином часу багато чого змінилось у виготовленні маргарину. І той, хто сьогодні б спробував виготовити маргарин за методом Меж-Мурьє, швидше за усе, зазнав би невдачі. А він робив так: брав яловичий жир, додавав до нього певні пропорції молока та води, у якій містилось подрібнене коров’яче вим’я, і все це закладав до маслобійки, яка збивала отриману масу в єдине ціле. Звідси і перламутровий колір маргарину.

Більш детальну інформацію про сучасну технологію виготовлення масла та молочних продуктів ви зможете отримати у відділі технічної літератури  Тернопільської ОУНБ.

День народження кубика Рубіка: коротка історія найпопулярнішої іграшки у світі

 

Цей день присвячений вшануванню кубика Рубіка, чудової тривимірної головоломки, яку в 1974 році винайшов угорський скульптор і професор архітектури Ерно Рубік. Цей день не лише про створення цієї геніальної головоломки, це також свято радості вирішення проблем і духу інтелектуального виклику, який втілюють у собі будь-які головоломки. Кубик Рубіка швидко став однією з найпопулярніших головоломок в усьому світі з моменту свого створення, з понад 350 мільйонами кубиків, проданих по всьому світу. Захоплююча привабливість кубика Рубіка полягає в його вражаючій складності – за оцінками, він має понад 43 квінтильйони можливих комбінацій. Головоломка представляє собою складне випробування, і лише кілька обраних можуть розгадати її менш ніж за 20 секунд.

У 1974 році 30-річний Ерно Рубік працював на факультеті інтер’єрного дизайну  Будапештської Академії прикладних мистецтв і ремесл . Викладав він угорським студентам промисловий дизайн і архітектуру. Захоплювався також геометрією і тривимірним предметним моделюванням, знаходячи його ідеальним засобом для розвитку в учнів навичок просторової уяви. Як це зазвичай і буває з видатними винаходами, проект кубика виношувався не один рік. Завдання винахідника була таким: змусити окремі різнобарвні кубики вільно обертатися на своїх місцях, не порушуючи конструктивної єдності всього пристрою. Надалі довелося відкинути усе зайве: у своєму першому кубику Рубік залишив всього 54 зовнішні грані. Рівно в такому вигляді ми і бачимо кубик Рубіка зараз.

Випробувачами головоломки виступали друзі Рубіка та студенти У 1975 році Рубік отримав угорський патент на свій винахід. Однак випуск дослідної промислової партії кубиків відбувся лише в кінці 1977. Першим виробником кубика був невеликий Будапештський кооператив, який випустив кубик як новорічну іграшку під Різдво 1978 року. Це був добротно зроблений кубик під назвою «Чарівний Кубик» в яскравій упаковці, одиничні екземпляри якого з'явилися і в СРСР. До всесвітнього тріумфу найбільш продаваної в історії головоломки, яку тримав в руках кожен восьмий житель планети, кубику Рубіка було ще дуже і дуже далеко.

Справа в тому, що іграшка, яка випускалася з кінця 1977 року в Угорщині обмеженим тиражом, далеко не відразу завоювала Захід. Справжня навала почалася лише у 1980, коли в результаті спільних зусиль Тома Кремера і Тібора Лакзі, ліцензію на виробництво кубика-Рубіка купила компанія Ideal Toy Corporation (саме вона дала головоломці ім'я Rubik's Cube), яка розмістила замовлення на 1000000 шт., після чого почала рекламувати і продавати цю іграшку в усьому світі. У той час було випущено близько 100 мільйонів «легальних кубиків» і ще більше - підробок.

На заході кубик Рубіка з'явився в травні 1980. У 1982 році в Будапешті пройшов чемпіонат світу по збиранню кубика Рубіка. У ньому взяли участь представники 19 країн. Ніяких проблем зі збутом головоломки не було, були проблеми з виробництвом. Угорщина фізично не могла робити більше декількох мільйонів штук на рік. Фабрики з виготовлення іграшки почали відкриватися у Гонконзі, Тайвані, Коста-Ріці і Бразилії. Вже у 1980 році кубик отримує угорський національний приз за кращий винахід і виграє конкурси на кращу іграшку в США, Великобританії, Франції та Німеччини.

Варто зауважити, що в 90-і роки кубик знайшов друге дихання - з появою персональних комп'ютерів з'явився і віртуальний кубик Рубіка для Windows. В кубик стало можливо пограти і на комп'ютері. Однак, живий і справжній, фірмово скрипучий кубик Рубіка, навіть сьогодні все ще велика рідкість! Однак, незважаючи на те, що молоде покоління віддає перевагу електронним іграм, в наші дні кубика Рубіка знову стає бестселером в багатьох країнах. У 2013 році Rubik's представив оновлений кубик Рубіка, революційною відмінністю якого стала відсутність наклейок - вони були замінені на більш практичні і красиві пластикові вставки. Разом з цим був оновлений і механізм головоломки.

Що стосується винахідника, то він в неповні 40 років ставши мільйонером, найбагатшою приватною особою Угорщини і людиною-легендою, об'їздивши весь світ, досить швидко втомився від публічної уваги і пішов в тінь, щоб спокійно займатися своїми експериментами і винаходами в заснованій ним Rubik's Studio. академії, з 1996 року - її почесний голова. У 1983 році був нагороджений Угорською Державною премією, а в 1995 - премією ім. Денніс Габор за творчість і інноваційну діяльність.

Якщо вас зацікавила ця інформація, запрошуємо вас до читального залу відділу технічної літератури, щоб більш детально ознайомитись з історією цікавих винаходів .

220 років Роберту Фіцрою - метеорологу, винахіднику барометра

 

Середина 19 століття - час наукових винаходів. Всесвітню популярність отримують праці Дарвіна і Менделєєва. Серйозні обриси, як природна наука, отримує метеорологія. Спостерігаючи за погодою, вчені розуміють, що її можна прогнозувати. Вважається , що підвалини науки метеорології заклав  давньогрецький вчений-енциклопедист Аристотель, перу якого належить перша в світі праця про атмосферні явища.

Тим часом тільки порівняно нещодавно люди навчились прогнозувати погоду. 1 серпня 1861 року в англійській газеті «Times» було опубліковано перший у світі прогноз погоди на завтра. На замовлення редакції його уклав метеоролог Роберт Фіцрой — офіцер британського військово-морського флоту. Це передбачення було дуже лаконічне: «На півночі Сполученого Королівства — помірний західний вітер, небо ясне. На заході — вітряно і дощитиме…». Проте воно виявилося напрочуд точним для кожного регіону країни, що дало змогу започаткувати в газеті таку рубрику, яка згодом стала шалено популярною серед читачів.

Вже через рік окрилений успіхом Роберт Фіцрой опублікував першу «Книгу про погоду». У передмові автор писав: «Насправді ми живемо на дні велетенського повітряного океану, усі зміни погоди в якому залежать від сонячного випромінювання. Потрібно пам’ятати, що стан повітряного океану швидше говорить про майбутню погоду, ніж про погоду в цей момент». Метеоролог став такою популярною людиною, що на вулиці йому часом не давали проходу. А перший телевізійний прогноз по телебаченню показали в тій же Великій Британії в 1936 році.

Роберт Фіцрой був видатним британським офіцером військово-морського флоту, гідрографом, картографом та, що найважливіше, піонером метеорології. Він відомий своєю участю в експедиції на кораблі "Бігль", де його супутником був Чарльз Дарвін, а також як засновник і перший керівник Метеорологічного департаменту Великої Британії. У 1831-1836 роках Фіцрой командував кораблем "Бігль" у другій експедиції, під час якої Чарльз Дарвін зібрав матеріали для своєї теорії еволюції. У 1854 році Фіцрой очолив Метеорологічний департамент Великої Британії (нині Метеорологічне бюро), заснований для збору та аналізу даних про погоду з метою створення прогнозів. Фіцрой розробив систему публікації щоденних прогнозів погоди, які вперше були представлені в газеті "Таймс" у 1861 році, ставши першими загальнодоступними прогнозами в історії.

 У 1862 році він опублікував "Книгу про погоду", яка містила не лише описи погоди, але й рекомендації для моряків та інструкції з використання барометра та "штормгласу" - барометра, що використовував хімічні явища. Фіцрой ретельно вивчав і описав поведінку "штормгласу", його опис використовується і донині. Він був піонером у використанні наукових методів для вивчення та прогнозування погоди, його робота заклала основу для сучасної метеорології.

5 липня виповнилось 220 років з дня народження видатного британського винахідника, засновника метеорології. Шановні користувачі відділу технічної літератури Тернопільської ОУНБ, запрошуємо вас переглянути документи з економічних та технічних наук, ознайомитись з періодичними виданнями, які висвітлюють проблеми винахідництва та раціоналізаторства в Україні та світі, книги які розповідають про відомих новаторів і науковців, людей із величезним творчим потенціалом, що присвятили своє життя винахідництву. В наш час такі видання мають неабияке значення – як спосіб популяризації імен видатних  вчених та вшанування їхнього життєвого і професійного шляху .

 

Технології, що формують майбутнє

 

Під такою назвою відділ технічної літератури Тернопільської ОУНБ презентував тематичну книжкову виставку. На ній представлені документи теоретичного та прикладного характеру пов’язані із розвитком новітніх технологій.

Ми є свідками стрімкого розвитку науки й техніки. За останні 300 років людство пройшло шлях від найпростіших парових машин до могутніх електростанцій, опанувало надзвукові швидкості польоту, поставило собі на службу енергію річок, створило машини, що замінюють ручну працю десятків тисяч людей. Однак сучасний рівень розвитку суспільства дозволяє ставити завдання створення нових пристроїв – керуючих машин, здатних виконувати складні завдання керівництвом цілими заводами та цехами. І тут на перший план виходять найсучасніші технології, що визначають наше майбутнє?

 

У відділі технічної літератури розгорнуто тематичну книжкову виставку на тему „Технології, що формують майбутнє”, на якій представлена велика підбірка наукової, науково-популярної літератури, енциклопедичні довідники, учбові посібники та періодичні видання. Протягом двох тижнів користувачі відділу мають змогу переглянути пропоновані документи, отримати необхідну інформацію з питань розвитку новітніх технологій, ознайомитись з найновішими досягненнями в цих галузях наук.

 

Останніми роками кібернетика та штучний інтелект  знову стали популярними у зв’язку з розвитком Інтернету та робототехніки. Роботи–маніпулятори знаходять все більш широке застосування при управлінні об’єктами в небезпечних для життя умовах. За останні роки з’явилось багато книг, присвячених цій проблемі. Ми пропонуємо читачам ряд видань, що на нашу думку є найбільш помітними серед аналогічних книг. Перш за все це монографії, присвячені проблемам розробки автономно діючих медичних інтелектуальних нанороботів. В них знайшли відображення концепції побудови нанороботів, основою яких є системи штучного інтелекту.

В Україні видається декілька фахових видань, присвячених загальним та окремим питанням кібернетики та електроніки: 

·                     міжнародний науково-теоретичний журнал ”Кібернетика та системний аналіз”, заснований у 1965 році. Видається інститутом кібернетики ім. В.М. Глушкова;

·                     науково-технічний журнал „Системні дослідження та інформаційні технології”;

·                      науковий вісник „Нові технології" Кременчуцького університету економіки та інформаційних технологій.

Усі ці видання входять до переліку фахових видань Національної Академії наук України. В них публікуються роботи теоретичного та прикладного характеру пов’язаних із кібернетикою та електронікою. Всі ці періодичні видання представлені у фонді відділу технічної літератури. 

 

Шановні користувачі запрошуємо Вас відвідати нашу бібліотеку і поринути у світ новітніх технологій, що визначають наше майбутнє.

Від оптичних скелець до зручних окулярів: як з'явилося одне з найвеличніших винаходів людства (27 червня - День сонцезахисних окулярів)

 

27 червня щороку відзначають День сонцезахисних окулярів. Започаткувала цю дату американська Рада зору, щоб підвищувати обізнаність стосовно необхідності захисту очей від сонячного опромінення. Перші сонячні окуляри були створені у XVII столітті та були дуже дорогими. Для їх виготовлення на скло наносили особливу фарбу, яка затемнювала лінзи. Звісно, що через таку фарбу мало що можна було побачити, тому окуляри були скоріше модним аксесуаром, ніж корисним придбанням.

Однак на Далекому Сході окуляри отримали практичне застосування. Наприклад, ескімоси надягали примітивний аналог, виготовлений з кістки або дерева. Вони були потрібні мисливцям, коли ті вирушали полювати, щоб не осліпнути від білого снігу. Три століття тому сонцезахисні окуляри мали інший вигляд. На скельця наносили кольорову фарбу або лак. Це створювало ефект затемнення. Модниці тих часів оцінили винахід, тож полюбляли носити окуляри на прогулянках спекотної днини.

Раніше окуляри для заможних людей виготовляли з дорогих матеріалів, а сама річ вважалася предметом розкоші. Згідно з історичними відомостями, народи Крайньої Півночі (ескімоси, ненці) також користувалися окулярами, щоб не сліпнути від яскраво-білосніжних снігових просторів. Представники цих народів виготовляли аксесуари з кісток впольованих тварин або із дерева. Зазвичай ними користувалися мисливці, яким було треба знаходити здобич у місцевостях, вкритих льодом. Також відомо, що окуляри носили у Китаї за давніх часів. Ними користувалися судді, аби приховати очі та свої думки й ставлення щодо справ, які розглядалися. Такі окуляри робили з димчастого кварцу.

Масове промислове виробництво сонцезахисних окулярів було впроваджене у Франції за часів правління Наполеону. Імператор замовив виготовлення аксесуарів для своєї армії, що находилася з військовою місією в Африці. На скельця окулярів наносили сажу, а зверху – лак. На повну силу випускати ці потрібні аксесуари почали у 20-х роках минулого століття. Окуляри стали модними, їх почали стали з різних матеріалів та красиво оздоблювати. В середині ХVIII століття англієць Джеймс Ескот розробив окуляри з зеленим та синім склом. Хоча, за його задумом, вони мали не захищати від сонця, а просто покращувати зір. Ну а згодом сонцезахисні окуляри стали модним аксесуаром.

Офіційно ж датою народження окулярів від сонця вважається 1752 рік. Першим винахідником сонцезахисних окулярів є вчений Джеймс Еск'ю. Окуляри він сконструював під час експериментів з фарбуванням скла в синій колір шляхом додавання до складу скла оксиду кобальту. Правда, окуляри не стали популярними. Було продано всього дві пари. Друге народження сонцезахисних окулярів сталося під час Наполеона. Полководець для захисту очей солдатів під час своєї єгипетської компанії замовив першу партію промислово виготовлених сонцезахисних окулярів більш вдосконалені сині і зелені скла для окулярів. До початку XX століття окуляри виготовлялися вручну за індивідуальними замовленнями.

Масовий продаж окулярів датується 1929 роком. Вперше на ринок з партією фабрично виготовлених окулярів вийшла фірма Foster Grant. Засновником цієї фірми був американець Сем Фостер. З цього моменту почалася ера сонцезахисних окулярів. Відразу ж оцінили зручність і комфорт сонцезахисних окулярів зірки Голлівуду. Вони допомагали захистити очі від яскравого блиску софітів. Але справжній успіх до сонцезахисних окулярів прийшов в 1937 році, коли компанія Bausch & Lomb виводить на ринок торгову марку Ray-Ban. Перші окуляри торгової марки - це знамениті «авіатори». Приблизно в ці роки були винайдені і сонцезахисні окуляри з коригувальним зір лінзами. Ім'я винахідниці - Марга Фаульштіх. Вона розробила надтонке покриття, що захищає очі від ультрафіолетового випромінювання.

Якщо вас зацікавила ця інформація, запрошуємо до читального залу відділу технічної літератури Тернопільської ОУНБ, де в достатній кількості представлена література з історії винаходу окулярів. Запрошуємо до перегляду.