Понад 400 років - до початку ХХ сторіччя - творці
обчислювальних засобів використовували десяткову систему числення. Для
відтворення цифр застосовувалося колесо з десятьма зубцями, а чисел - набір
таких коліс. Саме так у XVII ст. були створені найпростіші прилади для
додавання, віднімання і множення чисел, де використовувалося від 8 до 13 коліс.
У XVIII ст. англійський учений Чарльз Беббідж спроектував і спробував створити
"аналітичну машину" - першу цифрову обчислювальну машину з програмним
керуванням, що мала п'ять пристроїв - арифметичний, пам'яті, керування, вводу
та виводу (як у перших електронних обчислювальних машинах - ЕОМ). Арифметичний
пристрій і пам'ять були спроектовані на основі зубчастих коліс загальною
кількістю понад 50 тис. У середині XX ст. з переходом від десяткової до
двійкової системи числення з цією метою почали використовувати електромагнітні
реле та електронні лампи. Згодом великого поширення набули пам'ять і логічні
елементи, в яких використовувалися феритні осердя. Поступово ці та багато інших
досить громіздких і ненадійних носіїв інформації були витіснені елементами на
базі транзисторів, які, вдосконалюючись, перетворилися на інтегральні схеми, що
містили спочатку тисячі, а згодом - мільйони компонентів. За 50 років застосування транзисторів у них
не з'явилося серйозних конкурентів. Постає запитання - хто ж був
першовідкривачем фізичних ефектів, на використанні яких ґрунтується дія
транзистора? Це ще одна "біла пляма" у розвитку інформаційних
технологій в Україні. Вона пов'язана з діяльністю видатного українського фізика
Вадима Євгеновича Лашкарьова (1903 - 1974). Він по праву мав би одержати
Нобелівську премію з фізики за відкриття транзисторного ефекту, якої в
1956 р. були удостоєні американські вчені Джон Бардин, Вільям Шоклі,
Уолтер Браттейн. Ще в 1941 р. В. Є. Лашкарьов надрукував
статтю "Дослідження запірних шарів методом термозонда". Він встановив, що
сторони "запірного шару", розташовані паралельно границі поділу мідь
- закис міді, мали протилежні знаки носіїв струму. Це явище одержало назву p-n переходу (p - від posіtіve, n -
від negatіve). В. Є. Лашкарьов
розкрив також механізм інжекції - найважливішого явища, на основі якого діють
напівпровідникові діоди і транзистори. Перше повідомлення в американській пресі про появу напівпровідникового
підсилювача-транзистора з'явилося в липні 1948 року, через 7 років після
статті В.Є. Лашкарьова. Його винахідники - американські
вчені Бардин і Браттейн - пішли шляхом створення так званого
точкового транзистора на основі кристала германію n-типу. Перший обнадійливий
результат вони одержали наприкінці 1947 р. Проте прилад працював
нестабільно, його характеристики були непередбачуваними, і тому практичного
застосування точковий транзистор не отримав. Уже через кілька років значення винаходу американських учених стало
очевидним, і вони були удостоєні Нобелівської премії. Можливо,
початок "холодної війни" або існуюча тоді "залізна завіса"
перешкодили В.Є. Лашкарьову стати нобелівським лауреатом. Його інтерес до
напівпровідників не був випадковим. Починаючи з 1939 р. і до кінця життя
вчений послідовно і плідно досліджував їхні фізичні властивості. На додаток до
двох перших робіт у 1950 р. він і В.І. Ляшенко надрукували статтю
"Електронні стани на поверхні напівпровідника", в якій описали
результати досліджень поверхневих явищ у напівпровідниках, що згодом стали
основою роботи інтегральних схем на польових транзисторах. Під керівництвом
В.Є. Лашкарьова на початку 50-х років ХХ ст. в Інституті фізики АН
УРСР було організоване виробництво точкових транзисторів. Сформована вченим наукова школа у галузі
фізики напівпровідників стає однією з провідних в СРСР. Визнанням
значущості її наукових результатів було створення в 1960 р. Інституту
напівпровідників АН УРСР, який очолив В.Є. Лашкарьов. В.Є. Лашкарьов є піонером інформаційних
технологій в Україні і в колишньому СРСР у галузі транзисторної елементної бази
засобів обчислювальної техніки. Цілком справедливо вважати його і одним з
перших у світі фундаторів транзисторної мікроелектроніки.
Немає коментарів:
Дописати коментар