Історія винаходу електричної праски

 

Хоч прилади для прасування одягу відомі ще з IV століття, офіційним днем народження праски вважають 10 лютого 1636 року.  Адже саме цим днем датована перша письмова згадка про праску простого нагрівального типу. У записі навіть вказана його вага — 10 кілограмів і була вона монолітною.

Історія «еволюції» праски дуже цікава. У давнину тканину прасували нагрітим камінням, пізніше — гарячою сковородою або рубелем — своєрідним поєднанням дошки та качалки, на яку намотувалася тканина. Пізніше з’явилися монолітні прапраски. А у XVIII столітті виникли духові праски з відкидною кришкою, під яку засипали гаряче вугілля. Згодом,  всередину праски почали вмонтовувати металеву трубку, яка з’єднувалася із газовим балоном. Існували, також, спиртові праски. Але через дефіцит спирту вони вартували цілу отару ровець. Тож, довго не проіснували. Ну а звичні нам праски «народилися» вже в електричну еру. Оглядаючись на довгий шлях від гарячого каменю до електричного приладу, розумієш, що навіть у часи високотехнологічних тканин та синтетики праска все одно поряд і досі є незамінною.  Тож, що ми знаємо про праску?

144 роки тому американський винахідник Генрі Сілі запатентував електричну праску, яка отримала назву «Еlectric flat iron». Незважаючи на те, що праска важила більше 6 кілограмів і довго нагрівалася до робочої температури, це було значним досягненням винахідницької думки. Тепер не треба було поратися з відкритим вогнем, додатково використовувати піч або скраплений газ.

А ще пару століть до винаходу Сілі праски відливали з чавуну і розігрівали в печах. Вони швидко остигали і були абсолютно непридатні для прасування тонкої білизни або оксамиту. Для вигладжування однієї сукні або камзолу прачки змушені були використовувати кілька прасок різних розмірів і при цьому постійно перебувати поруч з розпеченою піччю. Незабаром замість того, щоб нагрівати праску на печі, стали засипати вугілля прямо в неї.

У другій половині 19 століття в Європі з'явилися праски, що працюють на газу і рідкому пальному: гасі, спирті і нафти. Вони були пожежонебезпечні і дуже непрактичні, але набагато повільніше остигали. Перші електричні праски багато в чому перевершували своїх попередників. У них нагрівальним елементом була електрична дуга, розташована між вугільними електродами, до яких підводився постійний струм.

Однак, незважаючи на всі нововведення, керувати такими прасками було важко і небезпечно. У ранніх електричних прасок не було пристрою, що дозволяв регулювати температуру, вони часто перегрівалися і пропалювали одяг.

У 1920 році з'явилися перші праски з термостатичним управлінням. Залежно від обраного типу тканини з трьох запропонованих — шерсть, льон, шовк, праска нагрівалася до потрібної температури. У другій половині 20 століття з'явилися перші праски з функцією відпарювання.

Подальша еволюція незамінного домашнього приладу пішла семимильними кроками: придумали електричний шнур з жароміцної ізоляції тефлону, вигнання пару в одяг із заліза та інше. Сучасні праски мають регульовану подачу пару, автоматичне самоочищення, жолобки для ґудзиків, оснащені системою автоматичного вимкнення та іншими корисними функціями.

Історія праски ще незакінчена, адже вона продовжує  видозмінюватися та вдосконалюватися. В усі часи цей прилад  був вірним супутником людини, роблячи побут зручнішим і комфортнішим. Якою стане праска в майбутньому – покаже  час.

Тож запрошуємо всіх долучитися до відзначення дня народження праски, завітавши у читальний зал відділу технічної літератури Тернопільської ОУНБ та переглянути книг та публікації з періодичних видань, щоб більш детально ознайомитись з історією винаходу та сучасними новинками цього дивовижного приладу.

Створюємо історію разом!