1 липня минуло 375
років з дня народження Ґотфріда
Вільгельма Лейбніца (1.07.1646–14.11.1716) – німецького філософа, вченого,
політика, дипломата, одного з видатних геніїв в історії людства. Лейбніц
залишив науковий спадок у математиці, механіці, філософії, теології,
юриспруденції, історії, політиці, мовознавстві, геології, палеонтології,
психології, педагогіці. Він був юристом, політиком, дипломатом, публіцистом,
організатором науки, інженером, винахідником. Він листувався чи не з усіма
філософами, вченими, політиками тогочасної Європи: написав близько 20 тисяч
листів до 1100 осіб. Як мислитель Лейбніц мав три унікальні риси. Він був
надзвичайно проникливим – знаходив нове в загальновідомому і доповнював те, що
вважалося завершеним; часто висловлював ідеї, на основі яких згодом виникали
нові науки та наукові напрями. Він умів гармонійно поєднувати те, що інші
вважали несумісним – ідеї схоластичної і нової філософії, віру і розум. Він
осмислював надзвичайно широкий діапазон питань – від фундаментальних принципів
філософії і науки до проектування машин і вирішення поточних проблем
міжнародної політики. Математика. Разом з І. Ньютоном, Лейбніц
був засновником математичного аналізу – диференціального та інтегрального
числення, причому зробив вирішальний внесок у створення цієї галузі математики.
Відомі окремі прийоми розв'язування задач на проведення дотичних, пошуку
екстремумів, визначення площ криволінійних фігур Лейбніц звів у єдину систему,
дослідив основоположні питання диференціального й інтегрального числення,
запропонував прийняту сьогодні символіку і термінологію. У філософію Лейбніц увів поділ істин за походженням
на істини розуму та істини факту. Критикував найпоширеніші на той час
філософські школи – картезіанців і сенсуалістів. Принцип сенсуалістів
"Немає в розумі нічого, чого б не було у відчуттях", Лейбніц
доповнив: "крім самого розуму". В біологію Лейбніц увів ідею цілісності організмів – неможливості їх зведення
до сукупності механізмів. У психології він розвинув вчення про несвідоме психічне
життя. У мовознавстві
він висунув ідею історичного походження мов, дав їх генеалогічну
класифікацію, розвинув вчення про походження назв. У педагогіці Лейбніц сформулював принцип
самостійності учня, наголошував на тому, що вчитель має навчити учня вчитися і
виробити у нього потребу у постійному поповненні знань. Він критикував
положення Дж.Локка про людську душу як "чисту дошку" і порівнював душу дитини з брилою мармуру,
красу якої, приховану в прожилках, може виявити майстер. Лейбніц висловив також
цікаві ідеї з організації освіти, медицини, бібліотечної справи, його називають
одним із засновників евристики. За життя Лейбніц опублікував лише одну велику
філософську працю – "Теодіцея" (Виправдання Бога), чим заслужив
репутацію захисника релігії. Вольтер висміяв оптимізм його філософії у повісті
"Кандід, або Оптимізм". Англійці звинувачували Лейбніца в тому, що
він вкрав метод математичного аналізу у Ньютона. Водночас Д. Дідро писав у
"Енциклопедії", що Лейбніц для Німеччини був тим, ким для Греції були
Платон, Аристотель і Архімед разом узяті. З часом, коли стали виходити друком
неопубліковані раніше праці, а також листи Лейбніца, повага до нього як мислителя
зростала. Особливо високо його стали шанувати у ХХ сторіччі. Б.Рассел
висловився про Лейбніца так: "Він був засновником математичної логіки,
важливість якої він зрозумів ще тоді, коли вона ще нікому не була ясною". Сьогодні
багато вчених досліджують науковий спадок Лейбніца, зокрема його рукописи. Ці
дослідження привели нещодавно до дивовижного відкриття: знайшли опис механічної
шифрувальної машини Лейбніца, за яким у 2014 році цю машину виготовили .У 2007
р. рукописи Лейбніца, у тому числі листи, включено до Всесвітнього спадку
ЮНЕСКО. Проводиться оцифрування його робіт і рукописів, створено багато сайтів,
присвячених Лейбніцу і його науковому спадку. Думаю, з часом ми дізнаємось ще
багато нового про Лейбніца та його ідеї.
Людмила Шатарська –
головний бібліотекар відділу технічної літератури Тернопільської ОУНБ
Немає коментарів:
Дописати коментар