Цікаві факти про чай.

 

Людина, в якiй немає чаю, нездатна бачити істину і красу.
Японське прислів'я

Щороку 15 грудня  відзначається Міжнародний день чаю (International Tea Day).

 День чаю  започаткували, щоб привернути увагу громадян та урядів світу до проблем продажу чаю, взаємозв’язку між продажом чаю і положенням працівників чайних виробництв, невеликих виробників і споживачів.  Ну і, звісно ж, задля популяризації цього напою.  Слово чай має китайське походження. У Китаї чай має сотні назв залежно від району вирощування, типу або сорту. Але саме уживане найменування – це «ча», що означає «молодий листочок». Всі інші народи світу запозичили свої найменування чаю у китайців. Сама поява чаю овіяна легендами. Найчастіше посилаються на ту, згідно з якою першими стали вживати настій листя пастухи на півдні Китаю, звернувши увагу на тварин, які щипаючи листочки з кущів і робляться бадьорішими.  За кілька століть культури чаю в Китаї було перепробувано багато способів його приготування, починаючи з варіння сухого чаю і кінчаючи миттєвим, розчиненням екстракту чаю в гарячій воді. Однак як найпростіші, так і найскладніші способи були з плином часу відкинуті. Залишився найраціональніший – той, який ліг в основу міжнародного способу заварювання і якому в загальних рисах слідуємо ми. Багато країн мають свої традиції чаювання, але незмінно одне — чай і надалі залишається одним із найулюбленіших напоїв на землі.  Він бадьорить вранці, заспокоює ввечері, взимку зігріває, а в жарку погоду втамовує спрагу. Чорний, зелений, білий, червоний, жовтий, – це всі види чаю! А, крім того – трав'яні чаї молодості і краси: мате, каркаде. Чай – не лише задоволення, але і велика користь для краси і здоров'я. У чайному листі міститься більше 200 корисних речовин: провітамін А, вітаміни групи В, С, К, Р, мікроелементи, ефірні масла, дубильні речовини, катехіни, кофеїн. Чай – це ще й недорогий, але вельми ефективний косметичний засіб. Чай здавна відігравав важливу роль в торгівлі та навіть колись брикети висушеного чайного листя використовували як валюту в Сирії. Торгівці з радістю обмінювали якісний чай на прянощі чи дорогоцінні тканини. Люди завжди присвоювали чаю цілющі властивості та навіть сьогодні він широко використовується в косметології, саме тому ми підібрали для вас 10 цікавих фактів про чай.

1. Кожного року у світі вирощують понад три мільйони тон чаю і завдяки цьому кожного дня люди купляють близько трьох мільярдів чашок цього прекрасного напою.
2. Згідно з китайською легендою вперше чай винайшов імператор Шен Нонг в 2737 році до н.е. Під час подорожі слуги скип'ятили імператору воду, щоб її очистити і в посудину з кип'ятком випадково впало декілька листочків чаю. Напій так сподобався імператору, що згодом став національною гордістю.
3. Спочатку, завдяки його тонізуючому ефекту, чай використовували переважно в медичних цілях.
3. Колись, майже весь чай вирощували в Китаї, а основним експортером була Великобританія. Коли британці зіткнулись з проблемою монополії Китаю вони почали також шукати інші країни де можна б було вирощувати чай. Так з'явились величезні чайні плантації в Індії та Африці. Сьогодні ці нові райони залишаються одними з основних виробників чаю.

4. Не дивно що Китай залишається основним експортером та постачає близько 29% від всього чаю у світі, на другу місці сьогодні Індія. Вас можливо здивує, що в десятку найбільших виробників чаю входять також Іран, В'єтнам, Туреччина та навіть Аргентина.
5. Велика Британія, попри упереджену думку, не є основним споживачем чаю, найбільше його випивають на душу населення в Об'єднаних Арабських Еміратах, Марокко та в Ірландії.
6. Сьогодні на прилавках магазинів можна побачити величезну різноманітність чаю, проте якщо це справжній чай, а не суміш трав, його роблять з листків зірваних з однакових чайних кущів (Camellia sinensis). Для того, щоб ми могли смакувати різними типами, чаю такими як чорний та зелений, зібране листя перед пакуванням по різному обробляють.
7. Для виготовлення чорного чаю, чайні листки піддають ферментації, або окисленню. Під дією кисню листя темніє та набуває специфічний смак та аромат. Натомість зелений чай лише пропарюють, завдяки чому в ньому зберігається значно більше вітамінів.8. Найбільш популярний чай в світі чорний. Доля чорного чаю в світі понад 75%. В Китаї чорний чай називають червоним.
9. Є дуже багато незвичних варіантів використання цього продукту, зокрема, ми вже згадували, що чай використовують в медицині. Також за допомогою чаю фарбують тканини та маринують м'ясо, чай використовують в косметології та як добриво в садівництві.
10. Колись в чашку перед чаєм наливали невелику кількість молока, це робилось для того, щоб захистити тоненький та крихкий фарфор. Звісно сьогодні мало хто п'є чай з тендітних фарфорових чашок, а от традиція пити чай з молоком залишилась та багато хто полюбляє такий незвичний напій і сьогодні.

Шатарська Людмила, головний бібліотекар відділу технічної літератури.

Людина, яка прагнула зробити світ досконалим. Альфред Нобель і Нобелівська премія.

 

Кожного року, 10 грудня весь світ згадує непересічну особистість, яка бажала залишитися в пам'яті нащадків не просто як винахідник динаміту, а як меценат, що вболіває за долю науки та світу. Кожного року людство, а не тільки вчені, затамувавши подих чекає на вручення найціннішої наукової премії! Якщо Вас цікавить хто такий Альфред Нобель, яким чином обирають номінантів та переможців, а також чому математика не представлена у переліку наук, у галузі якої можна отримати Нобелівську премію, тоді Вам до нас у читальний зал відділу технічної літератури Тернопільської ОУНБ, де книги та періодичні видання  розкриють  всі таємниці найвищої наукової нагороди. У винаходів, як у людей, свої долі. Одні з самого початку стають улюбленцями долі, інші ж входять в світ непомітно і довго залишаються в тіні. А буває золота середина? Виявляється, так. І підтвердження цьому – життя і творчість засновника величезної промислової імперії, доктора філософії, академіка, засновника премії, яка увічнила його ім'я в людській пам'яті, – Альфреда Нобеля. Цього року, 21 жовтня, виповнюється 185 років від дня його народження. Про Альфреда Нобеля сьогодні знають практично всі люди світу. Його знаменитої Нобелівської премії домагаються дослідники, наукові діячі. Саме так увійшла ця дивовижна людина в світову історію. Коротку біографію Альфреда Нобеля можна уявити такими основними подіями:

• • 1842 рік – переїзд родини Нобеля в Санкт-Петербург. Альфредом Нобелем розробляється ідея виробництва торпед.
• • 1849 рік – Альфред Нобель починає навчатися в Європі і Америці. Два роки юнак подорожує по світу, буває в Данії, Італії, Німеччини, Франції, потім в Америці.
• • 1853 рік – Кримська війна допомагає сімейному бізнесу Нобелів отримати хороші прибутки і увійти в пору розквіту.
• • 1859 рік – фабрикантом стає Людвіг Еммануїл Нобель. Через банкрутство сімейного бізнесу Альфред повертається з батьком до Швеції і впритул починає працювати над вибуховими речовинами. В цей же час він отримує позику в 100 тисяч франків і починає дослідницьку роботу в галузі хімії, ставлячи досліди і винаходячи нові елементи, з'єднання і суміші.
• • 1868 рік – Альфред Нобель відкриває динаміт, що складається з суміші нітрогліцерину з іншими речовинами, що мають здатність його вбирати.
• • 1876 рік - відкриття «гримучого холодцю» – з'єднання нітрогліцерину з колодієм. Цей «холодець» мав більш сильну вибуховість, ніж вже відкритий раніше динаміт. Наступні роки сповнені відкриттями інших комбінацій нітрогліцерину з речовинами. •
• • 1894, 1895 року – судові позови з приводу заяви Нобеля про те, що кордит вже входив в зареєстрований ним раніше патент винаходів.

• 1896 рік, 10 грудня на віллі в Сан-Ремо в Італії – Альфред Нобель помер від крововиливу в мозок у 63-річному віці. Могила Нобеля знаходиться на стокгольмському кладовищі Норра.

 Альфред Бернхард Нобель  - шведський хімік, інженер, винахідник динаміту. Заповів свій величезний стан на заснування Нобелівської премії. У його честь названий синтезований хімічний елемент Нобелій. На честь Нобеля названий Нобелівський фізико-хімічний інститут в Стокгольмі. Щорічно в Швеції Нобелівський комітет розглядає заявки найбільш видатних вчених сучасності та вирішує, хто в цьому році гідний премії в галузі фізики, хімії, медицини і літератури, а також найвидатнішим миротворцям. А з 1969 року – і економістам. Здобувачем премії міг стати будь-хто – національна чи расова приналежність документом не обговорювалася. Нобелівська премія — це, безумовно, найавторитетніша нагорода, про яку таємно чи явно мріє більшість науковців світу. Висувати кандидатом на присудження премії можна тільки живу людину. Варто зазначити, що серед лауреатів премії дуже мало жінок. Найвідоміша двічі премійована жінка-лауреатка це, звісно ж, Марія Кюрі, що мала польсько-французьке походження. За статистикою, найбільше Нобелівських премій з фізики, хімії та медицини дісталося американцям – 43 відсотки. На другому місці з фізики та хімії – німці, на третьому – англійці. Що стосується медицини, то тут рейтинг зворотній. На четвертому місці – французи. Попри те, що на сьогодні Україна ще немає жодного лауреата Нобелівської премії залишається надія на те, що в Україні з’явиться людина, яка буде достойною премії миру.

 Шатарська Л. В., головний бібліотека відділу технічної літератури.

 

 

Історія винаходу мікрохвильової печі: від 1945 року і до сьoгодні

Неофіційне свято День мікрохвильової печі відзначається в першій декаді грудня. Святкування присвячено до дня першого офіційного патенту на метод створення кухонного приладу, отриманого 6 грудня 1945 року.  Американська компанія «Tappan Company» вперше презентувала побутову мікрохвильову піч в далекому 1955 році. Патент отримав інженер Персі Спенсер, який винайшов прилад абсолютно випадково. Під час експериментів з "магнетроном" він виявив, що шоколад, який лежав поруч з випромінювачем мікрохвиль, розплавився.  Патент на цей винахід був виданий ще раніше - в 1946 році. У 1947 році світ побачив першу СВЧ-піч «Radarange». Застосовувалася вона виключно в госпіталях і солдатських кухнях для розморожування продуктів. Важив прилад 340 кг, по висоті був як людина. Ціна такої печі досягала 3000 доларів.           Через три роки прилад стали випускати великими партіями.   Американський інженер Персі Спенсер вперше помітив здатність надвисокочастотного випромінювання до нагрівання продуктів і запатентував мікрохвильову піч.   Патент на мікрохвильову піч був виданий в 1946 році. Перша в світі мікрохвильова піч «Radarange» була випущена в 1947 році фірмою Raytheon і була призначена не для приготування їжі, а для швидкого розморожування продуктів і використовувалася виключно військовими (в солдатських їдальнях і столових військових госпіталів). Її висота приблизно дорівнювала людському росту, маса 340 кг, потужність - 3 кВт, що приблизно в два рази більше потужності сучасної побутової НВЧ-печі. У 1949 році почалося їх серійне виробництво. Коштувала ця піч близько 3000 $.   Перша серійна побутова мікрохвильова піч була випущена японською фірмою Sharp в 1962 році. Спочатку попит на новий виріб був невисокий.   В СРСР з середини 80-х мікрохвильові печі випускалися на заводах ЗіЛ (модель «ЗІЛ») і Південний машинобудівний завод. Одночасно з  серійним виробництвом мікрохвильових печей виникла  думка про шкоду мікрохвиль для здоров'я людини. Продукти в мікрохвильовці втрачають корисні властивості. Як правило, при тепловій обробці в продуктах найбільше руйнується вітамін C, але відбувається це зазвичай при варінні, оскільки водорозчинні поживні речовини вимиваються киплячою водою. У мікрохвильовці ж втрачається набагато менше цього вітаміну. Крім того, вчені порівняли поживні властивості овочів, приготованих у мікрохвильовій печі, на пару і в скороварці. Виявилося, що в скороварці овочі втрачали більше корисних для кишечника нерозчинних харчових волокон, ніж у мікрохвильовці й на пару. Також вважається, що в їжі з мікрохвильової печі зберігається більше мікроелементів, поліфенолів і антиоксидантів. На сьогоднішній день немає наукових доказів того, що їжа, приготована в мікрохвильовій печі, небезпечна. Вчені пояснюють, що мікрохвильове випромінювання більш швидко нагріває їжу, збільшуючи швидкість руху молекул. Це дійсно може знизити поживну цінність, бо при швидкому розігріві відбувається порушення структури м'язових волокон і структури білка. Однак жодних небезпечних хімічних речовин при цьому не утворюється. А ви знаєте, як мікрохвильова піч з'явилася на світ? Пропонуємо дізнатись історію винайдення «домашньої помічниці», з чого складається СВЧ-піч, яким чином вона гріє їжу та випробувати способи використання мікрохвильовки. Відповіді на ці питання ви знайдете в книгах та періодичних виданнях , які знаходяться у фонді відділу технічної літератури Тернопільської ОУНБ. Читайте та насолоджуйтесь оригінальними рецептами блюд, приготованих у мікрохвильовій печі.

Людмила Шатарська— головний бібліотекар відділу

 

Міжнародний день інформатики

 

4 грудня 1948 року - день народження радянської інформатики. Зацікавившись публікаціями про цифрові обчислювальні машини, що з’явилися наприкінці 40-х років, член-кореспондент АН СРСР І. С. Брук стає активним учасником наукового семінару, який обговорював питання автоматизації обчислювальної техніки. Перший у світі цифровий комп’ютер з програмним керуванням - ZUSE Z3 (1941). У серпні 1948 року разом зі своїм співробітником молодим інженером Б. І. Рамєєвим (надалі відомим конструктором обчислювальної техніки, творцем серії «Урал») він представив проект автоматичної обчислювальної машини. У жовтні того ж року ними були представлені детально опрацьовані пропозиції щодо організації в Академії наук лабораторії для розробки і будівництва цифрової обчислювальної машини. 4 грудня 1948 року Державний комітет Ради міністрів СРСР з впровадження передової техніки в народне господарство зареєстрував за номером 10475 винахід І. С. Бруком та Б. І. Рамєєвим цифрової електронної обчислювальної машини. Це перший офіційно зареєстрований документ, що стосується розвитку обчислювальної техніки в СРСР.

Штучний інтелект –це галузь інформатики, що займається розробленням , що володіють можливостями навчання, здатності міркувати, вирішувати проблеми. Основні зусилля в цій області полягають у розробленні методів які перевершують здатності людського розуму.

Пропонуємо вашій увазі нові надходження книг з питань розвитку штучного інтелекту. Ось деякі з них.

 

Шаховська Н. Б., Р. М. Камінський, О. Б. Вовк Системи штучного інтелекту: навчальний посібник / Н. Б. Шаховська, Р. М. Камінський, О. Б. Вовк. Львів : Видавництво Львівської політехніки, 2018. 392 с.

Розглянуто класифікацію методів та алгоритмів, використовуваних у системах штучного інтелекту, та підходи до їх інтегрування в сучасні технології. Книга буде корисною для
студентів, які навчаються за спеціальностями “Комп’ютерні науки”, “Системний аналіз”, “Інформаційні технології”, викладачів, аспірантів та фахівців-практиків зі штучного інтелекту.

 

Ткаченко Р. О. ,Ткаченко П. Р., Ізонін І. В. Нейромережеві  засоби штучного інтелекту :навчальний посібник / Р. О. Ткаченко, П. Р. Ткаченко, І. В. Ізонін. Львів: Видавництво Львівської політехніки, 2017. 208 с.

Призначено для студентів спеціальності “Видавництво та поліграфія”, а також для спеціальності “Інформаційні управляючі системи та технології” та інших, за якими вивчають нейромережеві засоби штучного інтелекту.

 

Павлишин В. А., Гліненко Л. К., Шаховська Н. Б. Основи інформаційних технологій і систем :підручник / В. А. Павлиш, Л. К. Гліненко, Н. Б. Шаховська. Львів : Видавництво Львівської політехніки, 2018. 620 с

Розглянуто широке коло питань, що стосуються технологій формування систем і управління роботою з даними й інформацією у різних сферах діяльності. Наведено класифікацію інформаційних технологій і систем, розглянуто підходи та засоби моделювання предметної галузі, даних та знань під час їх створення. Викладено основи технології та систем баз даних, технології мультимедіа; принципи побудови та функціонування систем розосередженого оброблення інформації, інформаційно-обчислювальних мереж; засади геоінформаційних технологій та систем; основи побудови та функціонування інтелектуальних інформаційних систем. Книга приверне увагу студентів, , а також аспірантів та спеціалістів, які займаються цією проблемою.

Людмила Шатарська— головний бібліотекар відділу

 

 

Burda Style: 33 роки в Україні.

 

В березні цього року журнал «BurdaStyle»  в Україні святкує свій 33-річний ювілей. Ще 8 березня 1987 роки з’явився перший тираж видання  – 100 тисяч примірників, які розійшлися миттєво. «Диво можна зробити своїми руками», – не раз повторювала засновниця журналу Енне Бурда. Почавши кар’єру підприємця в 40 років, вона завжди йшла своїм шляхом і сама приймала ключові рішення. Незалежна, цілеспрямована і безстрашна, Енне Бурда домоглася фантастичного успіху. Свідчення цього – сучасна медійна імперія Burda, біля витоків якої вона стояла. «Burda» став одним із перших журналів, який для багатьох жінок нашої країни відкрив двері в світ моди. Концепція була досить простою: зручні і елегантні наряди, якісні викрійки, кулінарні рецепти та поради з благоустрою будинку. Енне пропагувала не сліпе слідування модним тенденціям, а пошуки власного стилю. «Мода не знає кордонів», – сказала одного разу Енне Бурда. І мала рацію. Доказ цьому – неймовірна популярність журналу. Видання «Бурда-Україна», засноване в 1997 році, лідирує на українському ринку періодики за такими показниками, як продаж журналів і обсяг читацької аудиторії. Сьогодні видавництво випускає 62 періодичні видання. Діяльність «Бурда-Україна» не обмежується випуском журнальної продукції: видавництво відкрило школу крою та шиття «Академія Burda Style», регулярно організовує фестивалі, проводить майстер-класи та консультації, випускає корпоративні видання, активно розвиває книжкову галузь, а також успішно реалізує проект сарафанного маркетинг.  Тисячі рукодільниць разом з «Burda» шиють і створюють свою власну моду, їх об’єднує жага творчості і самовираження, бажання виглядати модно і в то й же час зберігати індивідуальність. «Burda» виходить в 90 країнах на 16 мовах і є одним із найпопулярніших жіночих видань у світі. Журнал  росте і розвивається, щоб стати ще кращим і цікавішим для наших читачів. Він і зараз, через 33 роки, як і раніше дарує натхнення та творчість, дозволяючи завойовувати серця мільйонів шанувальниць моди. Тож запрошуємо користувачів Бібліотеки ознайомитись з найпопулярнішим журналом  «BurdaStyle» і поринути в світ моди, краси та історії .Нехай спілкування з журналом «BurdaStyle» буде не лише приємним, а й багатим за змістом і принесе Вам естетичну насолоду. І тоді захоплені погляди оточуючих і гарний настрій Вам забезпечено!

Людмила Шатарська— головний бібліотекар відділу

 

 

Рай по –азіатськи: кулінарні традиції.

 

Кожна з азіатських країн має свої кулінарні делікатеси, які притаманні тайванській, індійській, японській, китайській, індонезійській, в’єтнамській та іншим кухням. Кожна з  них унікальна і неповторна. Згідно азіатським повір’ям і релігіям, їжа людині необхідна не скільки для тіла, скільки для душі, і саме тому в азіатській кухні особлива увага приділяється оформленню і подачі їжі. Наприклад, японці нарізають рибу на дрібні скибочки і гарно розкладають їх на блюдо разом з овочами. А в Китаї і Кореї нарізка овочів і фруктів є справжнім мистецтвом! Основними продуктами азіатської кухні є рис, який може бути гарніром, основною стравою і навіть десертом; локшина, яку азіати навчилися готувати в різних варіантах; бобові. Велику роль в азіатській кухні відіграють і соєві продукти, які разом з рибою є основним джерелом білка. Крім відомого всім соєвого соусу, що використовується в якості приправи, дуже популярні соєве масло і молоко, а також сир із сої. Любите експериментувати зі смаками і куштувати незвичайні страви, саме для Вас книжкова подорож кухнями народів світу.  Кухня народів світу - це не лише розмаїття продуктів, але й поєднання їх видів, смаку та кольору, способи приготування, стиль життя, традиції тощо. Якщо Ви хочете навчитися смачно готувати або довершити свої кулінарні здібності, ці видання  - для Вас! Вони допоможуть Вам сміливо експериментувати, виявляти творчість, безмежну фантазію, створювати особливу атмосферу за столом у будні і свята. Тут представлена література, яка відображає те найкраще, що надбано у галузі кулінарного мистецтва, наведена рецептура і технології приготування багатьох страв, кулінарних виробів, напоїв, придуманих і розроблених як майстрами-поварами, так і господинями, які щодня дарують радість трапези своїй сім'ї.   Ви ознайомитесь з особливостями національних кухонь, знайдете багато порад щодо організації фуршетів, шведських столів та інших популярних форм проведення святкових заходів, оформлення страв та правил їх подачі. Ви дізнаєтесь більше про харчову цінність традиційних та екзотичних продуктів, правила збереження їх поживних властивостей під час приготування їжі, а також про те, скільки можливостей для використання ховають в собі звичні для нас овочі, фрукти, прянощі. Сподіваємось, що Ви отримаєте справжнє задоволення, переглянувши книги з цієї тематики та відкриєте для себе незвичайний світ традицій та екзотики азіатської кухні!

Людмила Шатарська— головний бібліотекар відділу

Історія речей. Всесвітній день ґудзика

        Цікаве свято, про яке неодмінно здогадуються, а може навіть знають професійні кравці і їх уважні клієнти - «Всесвітній День ґудзиків», відзначається щорічно 16-го листопада. Воно було засновано американською організацією National Button Society, започаткованою в 1938-му році, ще в XX столітті. Деякі з нас іноді навіть не помічають на скільки важливий для нас цей елемент нашого одягу, адже без нього було б все набагато складніше. Найдавніші ґудзики або предмети, схожі на сучасні ґудзики, використовувалися далеко не для того, для чого ми використовуємо їх зараз - виключно як прикраси, а не для застібання. Для застібання використовувалися зав’язки, шнурівки, вироби з рослин і кісток тварин, в якості шпильок. Ґудзик був своєрідним предметом розкоші, що виконував не тільки декоративні функції, але й виконував цілком певне інформаційне значення. Сьогодні наше життя таке галасливе, швидке та несамовите, що ми просто не маємо часу замислюватись про такі дрібниці, як маленький ґудзик. Хоча, напевно, кожен з нас застібає та розстібає хоча б один ґудзик щодня, а в гардеробі їх набереться з півсотні, а може, й тисячі. Але були ж часи коли ґудзиками могли користуватися лише заможні громадяни, і за ціною вони прирівнювалися до дорогоцінного каміння. У XVI – XVII століттях поряд з ювелірними прикрасами ґудзики й застібки стають складовою частиною світського костюма, прикрашаючи жіночі туфлі й чоловічі черевики. Часопис XVII століття описує дам, що носили на одязі від п’ятдесятьох до ста маленьких декоративних ґудзиків, щось на зразок намиста й стеклярусу. Відомі керамісти та ювелірних справ майстри ставилися до виготовлення ґудзиків з тією ж старанністю й вигадкою, з якою створювали свої вази й підвіски. Ручний дизайн був особливо популярний у роботі з золотом, сріблом і латунню.  Новий етап у мистецтві виготовлення ґудзиків починається з появи в Італії, а потім і у всій Європі, азіатського фаянсу й порцеляни, а разом із ними – нового матеріалу, що сподобався дизайнерам і кравцям. XIX століття стало ”золотим століттям” ґудзика. Завдяки старанню майстерних умільців, у світовій практиці такий виріб, як ґудзик давно став предметом колекціонування, а деякі унікальні екземпляри, навіть музейними експонатами. Досить великі зібрання ґудзиків найрізноманітніших зразків є у музеях Швеції, США, Польщі та Чехії. Одна з найбільших приватних колекцій, вважають, належить американцю Стівенсу, що проживає в містечку Бішопвіль (штат Південна Кароліна). Свою колекцію він почав збирати ще в 1983-му році. За іншими даними, найзначнішу колекцію ґудзиків у світі (близько 100.000 примірників) зібрали в іншому американському місті - Нью-Джерсі. У Швеції, наприклад, основу колекції застібок в Стокгольмському музеї склав переданий одним з місцевих церковних пасторів в дар набір з більш 40000 одиниць ґудзиків.

Людмила Шатарська— головний бібліотекар відділу