Захмарний винахід (До 150 років з дня народження Гліба Котельникова, винахідника першого у світі авіаційного парашуту )

                         

Один з головних винаходів авіації – парашут, з'явився  завдяки цілеспрямованості і старанням всього однієї  людини - конструктора-самоучки Гліба Котельникова. 150 років тому, 30 січня 1872, народився Гліб Євгенович Котельников – майбутній видатний конструктор-винахідник першого в світі ранцевого авіаційного парашуту. Всі сучасні моделі парашутів створені за принциповою схемою винаходу Котельникова. Його родовід пов’язаний з Полтавою. Після закінчення Харківського університету тут поселився дід винахідника Григорій Котельников, який працював викладачем в Інституті благородних дівиць. В Полтаві народився батько Гліба Котельникова – Євген Григорович – вихованець першої чоловічої  гімназії в Полтаві, також випускник Харківського університету. Мати винахідника – дочка полтавського художника. Батько Гліба захоплювався фотографією. Гліб також мріяв навчитися фотографувати, але дорогий апарат батько йому брати не дозволяв. Тоді син вирішив зробити фотокамеру самостійно. На базарі купив старий об’єктив, все решта (корпус, деталі, фотопластини) виготовив власноруч. Негатив показав батьку. Той похвалив сина і наступного дня купив бажаний фотоапарат.  Гліб мріяв вступити до технологічного інституту або консерваторії. Але мріям не вдалося збутися. В 1889 році помер батько, і реальною залишилася тільки військова кар’єра. Він змушений був поступити в Київське військове училище. По закінченню учбового закладу Котельников отримав диплом з відзнакою і став офіцером царської армії. Але військова служба мало його цікавила, тому в 1897 році Гліб вийшов у відставку, пішов на службу в Акцизне відомство. Однак і посада чиновника була йому не до душі. Котельников був людиною творчою, одноманітність життя і діяльності були йому тягарем, не давала проявити свої здібності і таланти. Справжнім ковтком свіжого повітря для Гліба був театр. Він самостійно влаштовував вистави, створював театральні гуртки скрізь, куди заносила його доля. На виставах завжди виступав сам, грав на скрипці, читав вірші. Але не тільки театр цікавив юнака. Він завжди прагнув займатися винахідництвом. Гліба Євгеновича дуже цікавила автомобільна промисловість і авіація. Він любив спостерігати за польотами аеропланів. В жовтні 1910 року на очах у Котельникова загинув льотчик Л.М. Мацієвич. Винахідник вирішив побудувати апарат, на якому пілоти могли б спуститися на землю після аварії аероплану, тобто парашут. До нього різні конструктори вже намагалися сконструювати рятувальний пристрій. Але їх спроби були невдалими. Парашути виходили незручними, важкими. Котельников прекрасно знав математику і фізику. Ці знання йому стали в пригоді. В результаті багаточисельних спроб в 1910 році з’явилась модель ранцевого авіаційного парашута. Купол парашута був виготовлений із цупкого легкого шовку, мав форму круга. Стропи парашута були розділені на 2 групи для того, щоб льотчик під час спуску з парашутом міг робити розвороти в різних напрямках. В липні 1912 року відбулися випробування парашуту. Вони пройшли вдало, однак і чиновники, і льотчики довгий час не дуже довіряли винаходу. Але пройшло 10 років, і парашут став повільно, але впевнено завойовувати популярність. Через деякий час конструкція парашута була вдосконалена. З’явились нові моделі з напівм’яким ранцем, а також вантажні парашути. Дізнайтесь більше про видатні винаходи людства з документів відділу технічної літератури ТОУНБ.

 

Людмила Шатарська – головний бібліотекар відділу технічної літератури Тернопільської ОУНБ

День народження автомобіля

                               

Для всіх, хто не може уявити своє життя без автомобіля, 29 січня має бути справжнім святом. Саме в цей день німецький конструктор Карл Бенц оформив патент на саморушний екіпаж. Ім’я це відомо кожній людині, яка хоч в якійсь мірі цікавиться автомобілями. Карл Бенц  по праву вважається винахідником автомобіля. Він отримав перші в світі патенти на двотактний двигун внутрішнього згорання, систему запалювання, що працює від батареї, свічку запалювання, акселератор, карбюратор, зчеплення, коробку передач, водяний радіатор охолодження – словом, на всі основні вузли автомобіля. Талант інженера і винахідника проявився у Карла Бенца дуже рано, але його професійна кар’єра зовсім не була цілком очевидною справою. Він народився в небагатій родині. Батько, машиніст паровоза, помер, коли Карлу було всього два роки. Завдяки зусиллям матері, відмінним оцінкам самого Карла і державній стипендії, він закінчив політехнічний університет вже у віці 19 років, потім, після семи років роботи на різних підприємствах, створив власну фірму. Власне, спочатку це була просто майстерня. Перший автомобіль, що став серійною моделлю, був запатентований 29 січня 1886 року. Патент під номером 37435 був виданий на триколісний самохідний екіпаж. З цього почалася історія світового автомобілебудування. Свій винахід Бенц оснастив бензиновим двигуном внутрішнього згорання.  Benz Patent Motor-Wagen прийнято вважати першим автомобілем в історії людства. Через кілька місяців ще один конструктор Готтліб Даймлер, теж німець, і теж жив на Південно-Заході Німеччини, обкатав свій автомобіль Daimler Motorkutsche, який з деяких причин також претендує на звання першого. Перший автомобіль Бенца, зроблений в 1885 році, був триколісний двомісний екіпаж вагою 250 кг на високих колесах зі спицями. На нього Бенц поставив свій новий чотиритактний бензиновий мотор з водяним охолодженням потужністю 0,9 кінських сил. Циліндр розташовувався горизонтально над віссю величезних задніх коліс і приводив їх в рух через одну ремінну і дві ланцюгові передачі. Машина розвивала сміховинну за нашими мірками швидкість – 16 км / год, але на ті часи це була вельми прогресивна конструкція. Екіпаж був урочисто названий Motorwagen. Карл Бенц був конструктором-одинаком, хоча і з хорошою технічною освітою. У машини Бенца було майже все, що є у нинішніх автомобілів – бензиновий двигун з іскровим запалюванням, трансмісія зі зчепленням, гальма і навіть м’яка підвіска коліс. Отже, 29 січня 1886 року, після того, як винахід пройшов численні випробування і деякі доробки, Motorwagen отримав Німецький Імператорський патент, а в 1887 році перший в світі автомобіль дебютував на виставці. Перший “автопробіг” зробила дружина винахідника Берта. 5 серпня 1888 року вона разом із дітьми подолала більше ста кілометрів, щоб відвідати свою матір. На підйомах машину доводилося штовхати, і легенда свідчить, що саме після цього Берта подала ідею чоловікові оснастити її коробкою передач. У 1926 році компанія Бенца об’єдналася з компанією Daimler, що також займалася випуском автомобілів. Усі моделі були перейменовані: вони стали називатися “Mercedes-Benz” (це ім’я – Мерседес – було ім’ям дочки одного з партнерів Даймлера). Концерн і після смерті його засновника продовжував йти в авангарді автомобілебудування. У 1936 році почалося виробництво легкових автомобілів з дизельним мотором. Першою моделлю з дизельним двигуном став Mercedes-Benz 260 D. Дизельний двигун названий на честь його розробника – німецького винахідника Рудольфа Дизеля (Rudolf Diesel). Цей двигун має досить високий коефіцієнт корисної дії, а паливо коштує дешевше бензину. І так як економічність була одним з основних переваг дизельних двигунів перед бензиновими, першими про їх використання задумалися виробники вантажних автомобілів. У 1924 році на берлінській автовиставці німецький концерн MAN представив модель, що працює на дизелі. Завдяки зниженню маси дизельного мотора, до можливості його використання вирішили придивитися і виробники легкових автомобілів. Особливо активно над вирішенням цього завдання працювали саме інженери компанії Daimler-Benz. Сьогодні перший автомобіль Бенца красується на подіумі Німецького музею в Мюнхені. До речі, у 2011 році автомобіль побував на головній автомобільній події року в Україні – на Столичному Автошоу. Стан цього експоната оцінюється як дуже добрий, на автомобілі можна навіть їздити. Щоправда, ніхто цього не робить – раритети треба берегти...

 

Людмила Шатарська – головний бібліотекар відділу технічної літератури Тернопільської ОУНБ

День консервної банки

 

                       

19 січня  вважається Днем консервної банки. Саме цього дня у 1809 році, після майже 15 років експериментів, француз Ніколя Аперт отримав патент на консервну банку. Наступного року він опублікував книгу «Мистецтво зберігання тваринних і овочевих речовин», яку вважають першим методичним посібником із консервування. Винахідник довгий час кип’ятив у закритих скляних банках бульйон і м'ясо, які потім зберігалися незіпсованими багато місяців. Лише через півстоліття Луї Пастер розгадає загадку цього, відкривши мікробіологічну основу бродіння. До речі, 25 серпня 1810 року англієць Пітер Дюран запатентував іншу новинку – металеві банки для консервів.  З одного боку може здаватися, що День народженням бляшанки, чи консервної банки це доволі несерйозна дата. Однак, якщо подумати, які можливості отримало людство завдяки цьому винаходу, то сприйняття свята у вас різко зміниться. Бляшанка – ідеальна посудина для тривалого зберігання та транспортування різних страв. Водночас вміст консервної банки інколи смачніший від вишуканих ресторанних страв. В бляшанках зберігають рибні, м’ясні, овочеві, фруктові консерви. Варто тільки згадати про кільку в томатному соусі, чи тушонку, які з апетитом з’їдаються на свіжому повітрі. В консервних банках нерідко пропонують готові каші: гречану, рисову, пшоняну тощо. Достатньо відкрити бляшанку, викласти готовий продукт на сковорідку та розігріти. Не можна обділити увагою і смачні десерти: фрукти у власному соку. Ось чому важливість консервної банки важко переоцінити, а присвячене їй свято дозволяє висловити вдячність її винахідникам. Першу консервну банку винайшов мешканець Великобританії Пітер Дюран у 1810 році. Винахідникові спало на думку замінити важке скло бляшаними виробами. Дюрану вистачило три роки, щоб втілити свою задумку в життя. Першим його дітищем став сталевий контейнер. В таких поставляли їжу для солдатів англійської армії. Єдиним недоліком такого винаходу стала його велика вага – один такий контейнер важив півкілограма. Для того, щоб хоча б трохи зменшити вагу виробу, винахідник намагався потоншити його стінки. Для цього активно використовувалися різні інструменти, навіть сокири. Спочатку у виробництві консервних банок, а саме для припою швів, застосовувалися шкідливі метали, зокрема свинець, який отруював їжу та тих, хто її споживав. Проте пізніше від його використання відмовилися. Завдяки новітнім підходам та технологіям бляшанки стали такими, якими ми їх знаємо Легшими їх зробив винахідник Генрі Бессерман, який винайшов низьковуглецеву сталь. Винайдений метал був не тільки набагато легшим за звичайну сталь, але й володів властивостями, які дозволяли легко гнути та змінювати форму виробів у ході виробництва. У 1858 році було винайдено та запатентовано спеціальний ніж для відкриття консервних банок. Перші такі ножі використовувалися американськими солдатами в часи громадянської війни 1861- 65 рр. На початку 20-го століття почали випускати електричні консервні ножі. Це свято не є офіційним, але важливість цього винаходу важко переоцінити. Відділ технічної літератури ТОУНБ пропонує вам допомогу в отриманні інформації про цікаві винаходи людства, а допоможуть вам книги та періодичні видання , які є частиною фонду відділу. Запрошуємо до перегляду.

 

Людмила Шатарська – головний бібліотекар відділу технічної літератури Тернопільської

День капелюха, або чому варто підтримати ідею «Дня капелюшка»

                           

15 січня щорічно відзначають незвичне свято –День капелюха. Пропонуємо взяти свій улюблений головний убір і відзначити разом з жителями Європи це веселе свято. Справа в тому, що капелюхи чарівні на всіх. Вони покривають облисіння у чоловіків, маскують погане волосся, є відмінною заміною сухому шампуню. По суті, вони ідеальне рішення для всього, що відбувається в перукарні. І навіть якщо у Вас немає проблем з волоссям, вони все одно корисні. Це тому, що вони дозволяють дуже легко продемонструвати свій дивовижний стиль. Капелюхи носять для захисту від яскравого сонця або мокрого снігу, по урочистим і релігійним випадкам, для тепла або в якості модного аксесуару. А ви знали, що в минулому столітті капелюхи були показником соціального статусу? Історія їх існування налічує не одне тисячоліття. Спочатку капелюхи використовувалися не тільки для того, щоб прикрити голову від негоди, а мали особливе значення. Вони символізували статус власника і навіть вважалися наділеними магічними властивостями. Але найцікавіший період в історії походження капелюхів почався в середньовічній Європі. Саме тоді з'явилися прообрази моделей, які існують і сьогодні. Довгий час капелюх служив своєрідною візитною карткою і демонстрував належність до певного стану. Так, солом'яні моделі вважалися долею селян і міської бідноти. А ось багаті і знатні люди не відмовляли собі в розкішних, вигадливо декорованих вовняних і шовкових головних уборах.  Причому, на перших порах жіночі моделі були куди як скромніше, тон задавали чоловіки. Колосальну роль в історії капелюха зіграла Франція - вірніше її королівські двори 16-17-го століть. Саме тоді розкіш і гламур були зведені в культ, і навіть з'явився вираз «версальський диктат». Мода, прийнята при дворі Людовика XIV, стрімко поширилася по Європі. Історія крислатого капелюха розвивалася за власним сценарієм. Розкішні крислаті моделі з мережив і атласу прикрашалися гірляндами квітів, об'ємними пір'ям, плюмажами і навіть тематичними композиціями. Верхівку такого капелюха могла вінчати мініатюрна модель вітрильника, «фруктовий кошик» або композиція, що імітує зграйку екзотичних пташок. Фантазій тодішнім дизайнерам було не позичати. Чого коштували тільки вази з живими квітами - наймодніший варіант при французькому королівському дворі. Історики моди стверджують, що один з найцікавіших фактів з історії капелюхів відноситься саме до періоду 18 століття - зараз би це назвали інсталяцією. Капелюшники XVIII створювали «живий» декор. У моделі вшивається спеціальний механізм, завдяки якому прикрашали її метелики або пташки, які починали рухатися. Дуже багато чого змінив прихід нового століття - епоха витонченого рококо пішла в минуле. І разом з тим в моду прийшли абсолютно нові фасони. Французька мода розширювала свої кордони, і саме початок 19-го століття вважається початком історії капелюхи в Росії. Справедливості заради варто відзначити, що європейську, в тому числі і жіночу моду на головні убори намагався прищепити співвітчизникам імператор Петро Перший на початку 18-го століття. І якщо в чоловічій моді - особливо у військовій формі - ці головні убори відмінно прижилися, то в жіночій вони повноправно з'явилися майже два століття тому. У 1980–х роках були популярні екстравагантні капелюхи, а на початку 21 століття яскраві головні убори повернулися хвилею самих різних капелюхів. Деякі нові колекції неможливо описати інакше, як скульптури для носіння. Не дарма багато поп –зірок зробили капелюхи невід’ємним атрибутом своїх виступів. Сьогодні в Україні відроджується культура капелюхів, а серед дизайнерів багато українців. Можливо саме Ви носите головні убори лише взимку, але думаємо День капелюха дещо змінить ваше ставлення до них. Все-таки не даремно вони вже стільки століть міцно влаштувалися в нашому гардеробі.

 

НЕЙМОВІРНА ПОДОРОЖ ГУМОВИХ КАЧЕНЯТ: ЯК ІГРАШКИ ЗМІНИЛИ НАУКУ ПРО ОКЕАНИ

                             

День гумового каченяти відзначається 13 січня кожного року. Погодьтеся, дітям подобається плаваюча гумова качечка, адже з нею дуже весело грати, особливо купаючись у ванній. Напевно, у кожного з нас у дитинстві було місце гумовій качці, зазвичай жовтого кольору. Можна припустити, що День гумового каченяти створено для того, щоб ми могли освіжити у пам'яті частину своїх дитячих спогадів. Слід зазначити, що культового статусу іграшка набула у Сполучених Штатах Америки. Можна припустити, що левову частку качечок, швидше за все, виробляють у Китаї. До речі, жовте гумове каченя входить до Книги рекордів Гіннеса, вірніше, власник колекції з майже трьох тисяч каченят. Цікаво, що з 1991 року, за даними Американської асоціації маркетингу, гумове каченя входить до двадцятки найпопулярніших подарунків. Історія качечки бере початок ще з 1800-х років, коли все частіше стала використовуватися гума. Вона пройшла серйозну еволюцію, перш ніж стала такою, якою ми її знаємо. У 1949 році знайома нам маленька, жовтенька качечка була запатентована в Каліфорнії. Секрет шаленої популярності простий: сенс іграшковою качечки в тому, що вона не тоне. Так і вийшло – в прямому і в переносному сенсі. Качечка стала вже невід’ємним атрибутом ритуалу купання, як мочалка або шампунь. Сьогодні крім звичайних жовтих гумових качечок випускаються сотні різних варіацій мега-популярної іграшки – всіх кольорів веселки, на різні теми. Але її успіх полягає не лише в цьому. Саме ця гумова іграшка змінила науку про океани. 10 січня 1992 року. Судно із вантажем іграшок, яке прямувало із Гонконгу до США, потрапило у шторм і частину контейнерів хвилями змило в океан. У воді опинилося понад 28 тисяч іграшок для ванн — каченят, бобрів, жабок та черепах. Історія їхніх подорожей змінила уявлення про рух океанічних течій та забруднення океанів. Через пів року після аварії жовтих каченят почали знаходити на пляжах Аляски, Канади та тихоокеанського узбережжя США. Це привернуло увагу океанографів. Одним з них був дослідник океанічних течій із Сіетла Кьортіс Еббесмеєр. Він та його колега Джеймс Інґрехем зацікавилися рухом океанічного сміття ще 1990 року, коли у водах Тихого океану опинились 60 тисяч кросівок Nike. Еббесмеєр вивчив записи компанії, якій належав вантаж, поговорив з капітаном судна та визначив точне місце аварії. Разом з колегами він налагодив контакти зі збирачами сміття на пляжах, океанографами-любителями та місцевими жителями, аби ті повідомляли про знайдених качок. Пізніше Еббесмеєр навіть створив веб сайт, на який люди зі всього світу почали завантажувати фотографії знайдених іграшок. Відомо, що частина гумових тваринок замерзла в арктичній кризі, а деякі, подолавши Арктику, допливли до берегів Шотландії та східного узбережжя США. До 90-х років дослідники найчастіше отримували інформацію про рух океанічних течій, випускаючи в океан від 500 до 1000 спеціальних буйків або пляшок. Лише 10–20 із них потім вдавалося знайти. 29 тисяч іграшок, які опинилися в океані одночасно, дозволили Еббесмеєру та Інґрехему уточнити дані про маршрути океанічних течій. Історія каченят також привернула увагу до проблеми забруднення океанів. Щороку в океан змиває близько 2500 самих лише вантажних контейнерів. Деякі з них тонуть, інші розбиваються, а їхній вміст опиняється у верхніх шарах океану. «Дружні плавці» — так прозвали цю партію іграшок — з часом стали об’єктами колекціонування. Тому гумова качечка набула такої популярності.  Більш детальну інформацію про винахід цієї гумової іграшки, ви зможете знайти на сторінках книг та періодичних видань відділу технічної літератури. Запрошуємо до перегляду.

 

Його кредо –модерн ( до 160 річниці з дня народження Володимира Безсмертного )

                      

У січні відзначається 160 років з дня народження Володимира Безсмертного – архітектора, художника, цивільного інженера, педагога. Навчався в Санкт-Петербурзькому інституті цивільних інженерів, після його закінчення призначений на посаду молодшого інженера при Волинському губернському будівельному відділі. Пізніше обіймав посаду завідувача Київським губернським будівельними відділом, протягом 12 років був головою київського відділення Товариства цивільних інженерів та одним із засновників Київської школи десятників з дорожньої й будівельної справи. Викладав у Одеському будівельному технікумі, Київському політехнічному інституті, з 1922 по 1931 виконував обов’язки головного архітектора Києва. Безсмертний зводив будинки, церкви, сільські лікарні, школи тощо. Серед його найвідоміших робіт в Києві:

• будинок з котами;
• залізний віадук над Петрівською вулицею;
• будівля казенного винного складу №1;
• хірургічний та гінекологічний корпус Кирилівської лікарні;
• елеватор на млині Бродського на Подолі;
• центральна електроосвітлювальна станція біля підніжжя Володимирського узвозу;
• павільйон на Всеросійській сільськогосподарській та промисловій виставці в Києві;
• укріплення схилів та створення естакади фунікулера. Безсмертний побудував у Києві найважливіші для інфраструктури міста промислові споруди. Серед них – елеватор на Подолі при млині Лазаря Бродського (нині – книгосховище Національної парламентської бібліотеки), який був частиною великого виробничого комплексу в районі нинішньої Поштової площі. Елеватор було збудовано після пожежі 1906 року. Будівництво завершилося 1909 року. Збудована в стилі модерн, будівля елеватора має базилікальні риси. Підприємство працювало до кінця громадянської війни. У 1920-му головна будівля й ряд інших були знищені пожежею. З цього часу млин втратив своє значення. Колишній елеватор, зрештою, був пристосований під книгосховище нинішньої Парламентської бібліотеки. Винний склад був побудований на вулиці Кудрявській, 16. Підприємство засновано 1896 року під назвою «Казенний винний склад № 1. У 1898 році на вулиці Кирилівській, 98 збудували маслобійний завод Лур'є на Подолі (наразі – Київський комбікормовий завод). Завод було оснащено нафтовим двигуном потужністю 140 к. с., тут працювало 45 робітників. Головною продукцією заводу була олія – лляна, кокосова, конопляна та рижієва. Щодо архітектури, то це була доволі утилітарна споруда, яких чимало доводилося проектувати В. Безсмертному. Ним також побудовані майстерні при виправному арештантському відділенні. Велике значення для розвитку міста мало також створення в Києві першого в Російській імперії електричного трамваю (1892 р.). Архітектор Безсмертний проектував електростанції для трамвая на Набережному шосе, 2 та освітлення Андріївської вулиці. За його пропозицією було закладено паркову Петровську алею, котра досі зберегла свою назву. Потім за проектом Є. Патона  споруджено міст із легких металевих ажурних конструкцій. Петровська алея була улюбленим місцем прогулянок киян і гостей міста. Безсмертний проводив роботи з укріплення схилів Дніпра на місці першого фунікулера, спорудженого в 1902–1905 роках.  Без цих робіт побудова фунікулеру була б неможливою. Як член будівельної комісії, київський архітектор В. А. Безсмертний консультував будівництво Політехнічного інституту, Міського музею товариства старовини й мистецтв, банків, гімназії. Архітектор Володимир Безсмертний посідав визначне місце в будівництві в Україні, особливо в Києві на початку XX ст. Зараз його ім'я мало згадується в літературі, що зовсім несправедливо, бо внесок Безсмертного в сучасний архітектурний вигляд Києва, беззаперечно, дуже вагомий. Більш детальну інформацію про  життя та діяльність видатного українського вченого, інженера та композитора  можна дізнатись завітавши до читального залу відділу технічної літератури Тернопільської ОУНБ.