Земний уклін бійцям Чорнобильського лиха (14 грудня - День вшанування учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС)

             

 

Справа в тому, що 30 листопада 1986 р. було закінчено будівництво саркофага над зруйнованим четвертим енергоблоком Чорнобильської АЕС, а 14 грудня було надруковано повідомлення про те, що держкомісією був прийнятий в експлуатацію комплекс захисних споруд. 26 квітня 2024 року відзначились 38-ми роковини аварії на Чорнобильській АЕС, яка стала найбільшою в історії катастрофою в ядерній енергетиці і забрала життя тисяч людей, завдавши непоправної шкоди екології. З того часу в Україні щороку вшановують усіх, хто загинув та постраждав від цієї катастрофи, а також ліквідаторів наслідків аварії.

26 квітня 1986 року з різницею в дві секунди відбулися два вибухи на четвертому реакторі Чорнобильської АЕС. Обвалилася частина будівель, почалася велика пожежа. Величезна кількість радіоактивних речовин була викинута в атмосферу. Багатоденну пожежу намагалися загасити сотні пожежників та працівників аварійних служб. Багато з них згодом померли від променевої хвороби. Понад 100 тисяч жителів найближчих населених пунктів були евакуйовані після аварії.

Трагедія, спричинена вибухом на четвертому енергоблоці, не має аналогів за обсягами забруднення природного середовища, негативного впливу на здоров’я та психіку людей, їхній побут і соціально-економічні умови життя. Для всіх нас 14 грудня є днем пам’яті про найбільшу техногенну катастрофу та вшанування героїзму персоналу ЧАЕС, пожежників, військовослужбовців, будівельників, учених, медиків, які брали участь у ліквідації наслідків аварії. Загалом у ліквідації аварії взяли участь понад 600 тис. людей. Точна кількість жертв та постраждалих невідома й досі. Тому Чорнобиль – не лише велика трагедія, а й символ безмежної мужності багатьох тисяч наших земляків. Ті, хто вважають 14 грудня своїм святом, вже давно називають цей день Днем ліквідатора. Ще в 1986 р. учасники ліквідації зібралися разом, щоб відзначити свою першу перемогу. Додання державного статусу Дню ліквідатора ще раз нагадує суспільству про проблеми ліквідаторів-чорнобильців, Незважаючи на всі труднощі і проблеми, самі ліквідатори називають 14 грудня святом. 

До відзначення цього дня приєднується також і відділ технічної літератури Тернопільської ОУНБ. До уваги користувачів тут представлена низка видань з даної тематики. Це насамперед документальні, художні твори та статті з періодичних видань про техногенну катастрофу XX століття, жахливі наслідки аварії, соціальний захист постраждалих в аварії, а також спогади про тих, хто ціною власного життя врятував світ. Добірку доповнюють твори, на сторінках яких викладено спогади та розповіді очевидців, спеціалістів та ліквідаторів тієї страшної катастрофи, книги з радіаційної безпеки, екології, фотоальбоми. Запрошуємо усіх бажаючих до перегляду.

 

 

 

Еміль Рено: батько мультиплікації ( 180 років з дня народження винахідника)

           

А все це почалося з мультиків … Сучасні технології дозволяють зараз кваліфікованим аніматорам витворяти на наших блакитних екранах таке, про що в далекому 1892-му році навіть і не мріяли, і навіть  це ще не могло б наснитися в самому казковому сні. Отже, у французькому місті Парижі, 28-го жовтня 1892-го року, якийсь ентузіаст, чарівник, популяризатор науки і художник, винахідник і невимовний романтик Еміль Рено провів демонстрацію дивного для його сучасників видовища – «оптичного театру». 

А народився винахідник 8 грудня 1844 року у Франції. Син медальєра і годинникаря, Рено з дитинства працював у батька в майстерні. З 1858 року він почав освоювати ремонт і налагодження оптичних інструментів, а потім став одночасно працювати асистентом паризького фотографа-портретиста Адама Саломона, займаючись ретушшю фотографій. У 1864 році він став помічником відомого лектора і популяризатора науки абата Муаньо, подорожуючи з ним по Франції і навчаючись у свого патрона майстерності популярної лекції. У 1876 році Еміль Рено винайшов праксиноскоп — пристосування для розглядання малюнків, нанесених на паперову стрічку, прикріплену до обертового барабану. Зображення відбивалося в люстерко. Через два роки удосконалив його так, щоб зображення можна було проектувати на екран, що дозволяло насолодитися видовищем вже не одному-єдиному глядачу, а багатьом одночасно.

 Рено вперше застосував деякі прийоми, що стали основою технології мультиплікації. У їх числі — роздільне малювання персонажів і декорацій. Він був першим, хто синхронізував зображення і звук, причому музичний супровід для своїх фільмів складав теж сам. У 1892 відбувся перший показ мультиплікаційного фільму.  Місце демонстрації було вибрано їм дуже символічно – це був «Кабінет фантастики» в залі музею Гревен. Демонстрація носила назву в дусі глибокої народної французької вуличної культури – «пантоміма що світиться», де нехитрі мальовані картинки скоювали такі ж нехитрі, але абсолютно дивовижні рухи. Звичайно ж публіка була в захваті. Зараз-то ми розуміємо, чому. А кому не подобаються мультики? А якщо комусь і не подобаються, то це буде лукавство, адже всі ми колись були дітьми і всі любили ті чи інші казки, особливо ті, які можна було побачити на екранах в кіно і телевізорі. З тих давніх пір анімація зазнала безліч революційних змін, а майбутнє обіцяє ще і ще. Днем народження анімації, на думку французів, вважається дата 30-го серпня 1877-го року, коли Еміль Рено запатентував свій винахід для демонстрації рухомого зображення під назвою праксиноскоп. 

135 років першому метрополітену

         

Лондонське метро відзначило ювілей. Перша у світі лінія метрополітену між станціями «Фаррінгтон» і «Паддінгтон» довжиною близько 6 км була відкрита 135 років тому. В цей день усі лондонські газети присвятили цій події перші сторінки. Випробовувати новий міський транспорт прийшло стільки народу, що на поїзд неможливо було сісти вже після першої зупинки. На основі першої лінії виникла сучасна розгалужена мережа лондонської підземки, що включає 420 станцій. Згодом жителі британської столиці дали метрополітену прізвисько, яке буквально перекладається як «труба».

Історія Київського метрополітену бере свій початок у 1960 році, коли пасажири підземного транспорту вперше спустилися на Вокзальну, Університетську, Хрещатик, Арсенальну.  Саме ці станції столичного метро були першими, котрі формували єдину гілку підземки залізничного полотна протяжністю понад 5 км. Минуло 65 років і тепер Київ може похизуватися 52 станціями, які сміливо можна назвати прикрасою міста. Станції символічно розфарбовані на зелену, синю та червону гілки. 

Як створювався український метрополітен, про його проблеми та досягнення розповідають книги та періодичні видання з фонду відділу технічної літератури Тернопільської ОУНБ. Тут ви також знайдете цікаву та корисну інформацію про усі види транспорту — однієї з найважливіших галузей економіки. Вашими помічниками стануть науково-практичне видання «Залізничний транспорт України», який занесено до переліку наукових фахових видань України; науково-популярний журнал «За рулем»; науково-виробничий журнал «Автошляховик України». На сторінках цих видань друкуються матеріали про сучасні технології, наукові дослідження і розробки, висвітлюються питання економіки галузі, підготовки фахівців та технологічне забезпечення. Наші книги та періодичні видання можуть стати вашими надійними помічниками та надійним джерелом інформації.