До 110 років від дня народження Жака-Іва Кусто — французького океанографа, винахідника, фотографа

      Жак-Ів Кусто – знаменитий французький океанограф, один із найвідоміших підводних дослідників ХХ століття, винахідник, експериментатор, етнолог, археолог, легендарний мандрівник, фотограф, громадський діяч і відмінний шоумен – автор безлічі книг і фільмів, режисер.

        Жак-Ів Кусто народився 11 червня 1910 року в Сент-Андре-де-Кубзаці, неподалік від Бордо, на південному заході Франції. Сім'я багато подорожувала, оскільки робота батька була пов'язана з постійними відрядженнями.У 1930 році, після завершення підготовчих занять у паризькому коледжі Станіслава, Жак-Ів Кусто вступив до військово-морського училища в Бресті (Франція) й відправився на «Жанну д'Арк», навчальний корабель ВМФ. А невдовзі разом з одногрупниками він здійснив на цьому кораблі кругосвітнє плавання. Це був унікальний шанс познайомитися з таємницями моря та його глибинами. У майбутньому ця подія зіграє важливу роль у житті молодого офіцера.У 1936 році лейтенант Кусто був переведений у Тулон (місто, порт і військово-морська база на півдні Франції) спочатку інструктором на крейсер «Сюфрен», де він більше півроку проходив період реабілітації. Невдовзі його перевели на лінкорн «Кондорсе». У Тулоні відбулося доленосне знайомство Жака-Іва Кусто з непересічним Філіппом Тайє – морським офіцером, поетом і гуманістом, великим аматором спорту, закоханим у море та його другом і однодумцем Фредеріком Дюма. Філіпп Тайє став для Кусто не тільки товаришем, але й «хрещеним батьком» у вільному пірнанні (пірнання без дихального обладнання). Разом вони пірнали, використовуючи маску, трубку й ласти. І посилено шукали спосіб продовжити перебування під водою. Друзі стали настільки нерозлучні, настільки згуртовані спільними інтересами і одержимі єдиною метою, що незабаром їх прозвали «три мушкетери».Тут, у Середземному морі, Кусто вперше спробував плисти під водою із захисними окулярами. Свої емоції та перші незабутні враження він описав у книзі «Світ мовчання»: Побачене настільки захопило Жака-Іва Кусто, що з того часу він вирішив цілком присвятити своє життя дослідженню підводного світу та його мешканців. Все частіше занурюючись у морські глибини, використовуючи лише маску і ласти, він зрозумів, що на заваді йому стали недосконалі технології морського обладнання, які були на той час. Це спонукало дослідника, залучаючи знайомих і друзів, зробити ряд винаходів, завдяки яким він першим зумів перетворити наукові дослідження на захоплююче шоу.

       Вже на початку сорокових років ХХ ст. Жак-Ів Кусто разом зі своїм приятелем Емілем Ганьяном почали займатися створенням спеціального апарату для занурення на дно океану. Насамперед було вирішено, що система буде діяти на основі стисненого повітря, яке буде розташовуватися в спеціальних балонах. У результаті в 1943 році був створений акваланг, що став прототипом усіх дихальних механізмів, використовуваних зараз у світі.Акваланг давав змогу дайверам вільно пересуватися під водою й спускатися на глибину до 90 м (сучасні акваланги дають змогу людині з відповідною підготовкою опускатися на глибину 300 м). У 1946 році у Франції розпочалося промислове виробництво аквалангів.Під час дослідження океану Жак-Ів Кусто зіштовхнувся й з такою проблемою як переохолодження організму під час довгого занурення на глибину. Це підштовхнуло його до розробки сучасного гідрокостюма.

      У 1950 році англійський меценат Томас Лоел Гіннесс на прохання Кусто спонсорував придбання судна Це був «Каліпсо». Колись цей корабель був британським міноносцем, згодом – пасажирським поромом, а Кусто і його команда переробили його в прекрасно оснащене на той час наукове океанографічне судно й розробили безліч різних предметів підводного спорядження, в тому числі перші підводні скутери, міні-підводний човен, а також багато освітлювальних приладів і водонепроникні камери, які використовуються досі. Як тіль­ки корабель був готовий до роботи, капітан Кус­то приступив до організації підводних експе­дицій. Першими досягненнями команди «Каліпсо» стали підводні археологічні дослідження й фотографування морського дна на глибині 7250 м. Він запросив на борт «Каліпсо» геологів, археологів, зоологів та інших спеціалістів і разом з ними здійснив численні підводні екскурсії у морях практично по всьому світу.У 1957 році принц Монако запропонував Кусто стати директором Океанографічного музею князівства. Той погодився і займав цей пост упродовж 32 років. Легендарне судно борознило простори Світового океану аж до 1996 році (доти, доки не зіштовхнулося з баржею в Сінгапурі). Команда Кусто зробила не одну кругосвітню подорож, побувала в Арктиці й Антарктиді. Члени команди провели безліч досліджень у відкритому океані, зробили унікальні записи, фото- і відеозйомки. Крім того, вони досліджували найбільші річкові системи світу, працюючи на Нілі, Амазонці, Міссісіпі. Однак передусім Кусто, звичайно ж, був океанологом. Він з великим ентузіазмом брав участь у створенні фільмів про морських мешканців – черепах, кальмарів, ламантинів, пінгвінів.Визнаючи той факт, що морське дно приховує у собі безліч загадок, Кусто займався не тільки вивченням тваринного світу, але й пошуками загадкового континенту Атлантиди, уламків каравел Колумба; розслідував легенду про скарби інків; йому вдалося зробити ряд археологічних знахідок у районі аварії корабля римської галери.

         Поле діяльності команди Кусто воістину не знало меж. Дослідники знімали репортажі про дикі племена Амазонки, готували сюжети про плаваючих слонів, яких використовують для лісорозробок на Андаманських островах і багато-багато чого іншого. Кусто був удостоєний безлічі міжнародних нагород: Командор ордена Почесного легіону, Кавалер Великого хреста Національного ордена «За заслуги», Військовий хрест 1939-1945, Офіцер ордена Морських заслуг, Командор ордена мистецтв і літератури. Але більш дорогою була для нього любов звичайних людей. Він зазначав: «Раніше до мене підходили на вулиці й говорили: «Браво! Це чудово». Зараз мене зупиняють, щоб сказати: «Спасибі за те, що ви робите для наших дітей». Це зовсім інший тон».

      Найвизначніший дослідник «блакитного континенту» помер 25 червня в 1997 року в Парижі. Протягом свого довгого життя він зробив дуже багато, але головне – завдяки цій людині світ океану розгорнув завісу своїх таємниць не тільки перед ученими й аквалангістами, але й перед широкою публікою.

Людмила Шатарська— головний

бібліотекар відділу